Інверсія (від лат. inversio «звернення») відносно кола — перетворення евклідової площини, що переводить узагальнені кола (кола або прямі) в узагальнені кола, при якому одне з кіл поточково переводиться в себе.

Кардіоїда — інверсія параболи

Визначення

ред.
 
Інверсія

Нехай на евклідовій площині задано деяке коло   з центром   (що називається полюсом або центром інверсії, ця точка виколота) і радіусом  . Інверсія точки   щодо   є точка  , що лежить на промені   така, що

 

Інверсія переводить внутрішню область кола у зовнішню, і назад.

Часто до площини додають «нескінченно віддалену точку»   і вважають її інверсним образом  , а   — інверсним образом  . У цьому випадку інверсія є бієктивним перетворенням цієї розширеної «колової площини».

Аналогічно визначається інверсія евклідового простору щодо сфери та інверсія в евклідових просторах більш високих розмірностей.

Властивості

ред.
 
Образ центру кола не є центром образу

Інверсія відносно кола   з центром O має такі основні властивості:

  • Інверсія є інволюцією: якщо точка P переходить у точку Q, то і точка Q переходить у точку P.
  • Пряма, що проходить через O, переходить у себе.
  • Пряма, що не проходить через O, переходить у коло, що проходить через O з виколотою точкою O; і навпаки, коло, що проходить через O, переходить у пряму, яка не проходить через O.
  • Коло, яке не проходить через O, переходить у коло, яке не проходить через O (при цьому образ його центру не є центром образу).
  • Інверсія є конформним відображенням другого роду (тобто вона зберігає кути між кривими і змінює орієнтацію).
  • Коло або пряма, перпендикулярна до  , переходить у себе.

Побудова

ред.
 
Побудова образу точки при інверсії щодо кола

Отримати образ P' точки P при інверсії відносно даного кола з центром O можна таким чином[1]:

  • Якщо відстань від P до O більша, ніж радіус кола — провести з P дотичну до кола, тоді перпендикуляр до прямої OP з точки дотику перетне цю пряму в шуканій точці P'
  • Якщо відстань від P до O менша, ніж радіус кола — провести через P перпендикуляр до OP, а через точку його перетину з колом — дотичну до нього, яка перетне OP в шуканій точці P'
  • Якщо відстань від P до O дорівнює радіусу кола, образ P збіжиться з нею самою.

Координатні подання

ред.

Інверсія відносно одиничного кола з центром у початку координат задається співвідношенням

 .

Якщо точку площини задати однієї комплексною координатою  , то цей вираз можна подати у вигляді

 ,

де  комплексно спряжене число для  . Дана функція комплексної змінної є антиголоморфною, звідки, зокрема, слідує конформність інверсії.

У загальному випадку інверсія щодо кола з центром у точці   і радіусом   задається співвідношенням

 .

Полярні координати

ред.

Інверсія відносно кола радіусом   з центром у початку координат задається співвідношенням

 .

Застосування

ред.

Варіації та узагальнення

ред.

Інверсія відносно конічного перерізу

ред.

Можна визначити інверсію щодо довільного невиродженого конічного перетину, з тією лише різницею, що величина   буде (змінною) відстанню від центра   відповідної кривої (у випадку еліпса і гіперболи) до точок перетину цієї кривої з прямою  .

У разі інверсії відносно гіперболи, залежно від сектора, в якому знаходиться точка   між асимптотами, можливий випадок, коли пряма   не перетинається з гіперболою. Тоді для обчислення   береться точка перетину цієї прямої зі спряженою гіперболою (якщо тільки точка   не лежить на асимптоті), а відповідна величина   береться зі знаком мінус, тобто промінь   спрямовується в бік, протилежний до променя  .

Інверсія відносно параболи — це просто симетричне відображення відносно неї вздовж прямої, паралельної осі параболи.

Альтернативне визначення — інверсія відносно конічного перерізу   як середина хорди, що відтинається полярою точки   відносно   на  . Однак у випадку, коли відповідна поляра не перетинає  для повноти визначення доводиться застосовувати це, часткове, визначення у "зворотному напрямку" (  — це така точка, що   є серединою хорди, яку відтинає поляра   на  ), що не завжди зручно.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Погорелов А. В. Геометрия. — М. : Наука, 1983. — С. 41—42.
  2. Жижилкин, 2009.
  3. Курант, 2000.

Посилання

ред.