Теорія зображень
Теорія зображень[1] — розділ квантової механіки, в якому розглядаються різні форми подання основних квантовомеханічних рівнянь.
Теорія зображень розроблена Полем Діраком. При розв'язку квантово-механічних задач використовуються різні зображення, виходячи з міркувань зручності. Серед найвідоміших із них: координатне зображення, імпульсне зображення, енергетичне зображення, картина Шредінгера, картина Гейзенберга, картина взаємодії, зображення чисел заповнення тощо.
Базиси у гільбертовому просторі станів
ред.Квантова механіка виходить з того, що фізична система описується вектором у певному гільбертовому просторі, який називають вектором стану. Зручно працювати не з самими векторами, а з розкладом цих векторів у певному базисі. Оскільки вибір базису в гільбертовому просторі неоднозначний, то й розкладів вектора стану може бути як завгодно багато. Такі розклади називаються зображеннями.
Базис у Гільбертовому просторі зручно будувати з власних векторів певного оператора. В залежності від вибраного оператора розрізняють різні зображення.
Координатне зображення
ред.В координатному зображенні фізична система описується хвильовою функцією, залежною від координат частинок. Оператори, які відповідають вимірюваним фізичним величинам також залежать від координат частинок. Середнє значення вимірюваної величини A визначається як
- ,
де — оператор величини A, — хвильова функція, а — узагальнене позначення для координато всіх частинок фізичної системи.
Еволюція хвильової функції описується рівнянням Шредінгера
Імпульсне зображення
ред.Базис у гільбертовому просторі станів можна скласти з власних функцій оператора імпульсу . При цьому отримують зображення, яке називають імпульсним. Воно зручне для вивчення задач розсіювання.
Власні функції оператора імпульсу суть монохроматичні плоскі хвилі із хвильовим вектором , який можна вибрати як квантове число. Позначивши ці власні функції (дивіться Бра-кет нотація), причому
де — дельта-функція Дірака, координатну хвильову функцію можна розкласти в базисі, утвореному цими фунціями
Функція описує квантову систему в імпульсному зображенні.
Середнє значення фізичної величини визначається, як
Функція двох змінних задає квантовомеханічний оператор в імпульсному зображенні.
Енергетичне зображення
ред.В енергетичному зображенні базис гільбертового простору станів вибирається з власних функцій оператора енергії — гамільтоніана. Якщо n — квантове число, що характеризує стани з енергією , то для функції існує розклад
- .
Коефіцієнти розкладу утворюють вектор у гільбертовому просторі. У випадку дискретного спектру енергій його можна подати у вигляді нескінченного стовпчика. У випадку неперервного спектру — це функція, аргументами якої є енергія та інші квантові числа.
Оператором вимірваної величини є матриця, елементи якої визначаються з рівняння
Зображення чисел заповнення
ред.Розглядаючи стани в просторі Фока, можна побудувати базис таким чином, щоб окрім інших квантових чисел, таких як хвильовий вектор, спін тощо, базисні хвильові функції були власними функціями оператора числа частинок
- ,
де і — оператори народження і знищення, відповідно. Тоді позначення
має прозоре фізичне значення — число частинок у даному квантовому стані. Для бозонів n може приймати довільні цілі невід'ємні значення, для ферміонів n може бути нулем, або одиницею.
Таке зображення називається зображенням чисел заповнення.
Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Примітки
ред.- ↑ На цій сторінці використовується термінологія, наведена в підручнику «Основи квантової механіки» І. Р. Юхновського. Слово зображення (англ. representation) можна перекласти також, як представлення або подання.
Література
ред.- Вакарчук І. О. Квантова механіка. — 4-е видання, доповнене. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 872 с.
- Давидов О. С. Квантова механіка. — К. : Академперіодика, 2012. — 706 с.
- Юхновський І. Р. Основи квантової механіки. — К. : Либідь, 2002. — 392 с.
- Блохинцев Д. И. Основы квантовой механики. — М. : Наука, 1983. — 664 с.
- Мессиа А. Квантовая механика. — М. : Наука, 1978. — Т. 1. — 480 с.