Івот (село)
Іво́т — село в Україні, у Шосткинському районі Сумської області. Населення становить 904 осіб. Після адміністративно-територіальної реформи входить до Шосткинської міської територіальної громади. Орган місцевого самоврядування представлений старостою та діловодом. Розташоване за 18 км від райцентру.
| село Івот | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Сумська область | ||||
| Район | Шосткинський район | ||||
| Громада | Шосткинська міська громада | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 904 | ||||
| Поштовий індекс | 41113 | ||||
| Телефонний код | +380 5449 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 51°58′56″ пн. ш. 33°30′03″ сх. д. / 51.98222° пн. ш. 33.50083° сх. д.Координати: 51°58′56″ пн. ш. 33°30′03″ сх. д. / 51.98222° пн. ш. 33.50083° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
144 м | ||||
| Водойми | р. Лопатина | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 41113, Сумська обл., Шосткинський р-н, с. Івот, вул. Сіверська, 65 | ||||
| Карта | |||||
  Івот | |||||
 Івот | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Географія ред.
Село Івот знаходиться на правому березі річки Івотка, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Антонівка. Селом протікає річка з загатами Лопатина, права притока Івотки.
До села примикають лісові масиви (береза, сосна). Через село проходить автомобільна дорога Т 1908.
Назва ред.
Перша назва – “Івіт” – найдавніша, вона походить від назви ріки життя – Віть – відгалуження Десни, в яку втікає Івіт. Цей варіант було введено в обіг в 20-х роках українізації. В академічному виданні 1928 року під редакцією Михайла Грушевського, присвяченому історії “Чернігова і Північного Лівобережжя”, вказано всі виявлені на 1925 рік поселення (7-тисячної давнини) між селами Пирогівка та Івіт (одне поряд з селом).
Одна з назв – “Івот” – як кажуть самі івотчани, пішла від Петра І, коли він у 1708 році вийшов відпочити на берег тоді безіменної річки. Саме перед тим, як знищити Батурін – нашу справжню, неупокорену царату козацьку столицю.
Символіка ред.
Герб розділений на 3 частики. У верхньому синьому плакуча верба. В нижньому лівому бола оточена бджолиними стільниками, а в правому нижньому - козак з мушкетом. Віти плакучої верби означає назву села (герб є промовистим), синє тло - річка Івотка. Стільники і бджола символізують івотських бортників (бджолярів). Коричневий колір - символ борті (дерева), зелений - Сіверської землі. Козак, що символізує Івотську республіку, взятий з герба Української Держави Скоропадського.
Історія ред.
Поблизу села виявлене поселення часу неоліту. На острові в івотській заплаві, виявлено селище 4-х тисячної давнини, тобто поселення перших землеробів Сіверського краю – нащадків трипільських племен.[1]
Село відоме з другої половини XVI ст. За описом українських міст 1654 р., маємо в Новгород-Сіверському повіті село Івойти.
Раніше царі віддавали монастирям великі земельні території разом з селянами. В царській грамоті, яка датовано 6 вересня 1551 року і підписана Іваном Васильовичем, значиться, що івотчани мають право на землеволодіння. Але як монастирське село, Івот існував і раніше. Про це розповідає грамота, яка була видана батьком Івана Грозного –Василем ІІІ на земельні угіддя Новгород – Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. На території села Івот були поселення ще до татарського іга. В 1552 році біля річки Івотки були ниви і жили івотські бортники (бджолярі).
Село Івот перебувало у складі Ямпольської сотні, як володіння Чернігівського кафедрального монастиря з 1673 року. Через село, що розташувалося по обидві боки річки Рольця походив тракт із Глухова в Новгород – Сіверській – Стародуб. Приналежність монастирю зовсім не означала відсутності козацького населення в селі. Землі, здобуті у ляха своєю кров’ю, козаки так легко не віддають навіть давньому землевласнику – християнському монастирю.
В XIX ст. було центром Івотської волості Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії і налічувало 2 703 жителя.
З 1917 — у слкаді УНР. В часи Української революції існувала Івотська республіка, проголошена 1918 на території кількох волостей. Лідер — місцевий уродженець, полковник царської армії Андрій Ладинський. Якимсь чином він був пов’язаний з гетьманом Скоропадським. Ладинський робить спробу до утворення Івотської республіки, яка б підтримувала владу гетьмана. Він збирає у селі своїх прихильників. За розповідями односельців, у цей гетьманській гарнізон навіть була поставлена зброя та форма (сині жупани). Проіснувала ця республіка декілька днів (близько тижня).
Проте, що у селі встановлюється своя влада, стало відомо за межами села. Для з’ясування обставин сюди було послано Новгород – Сіверський партизанський загін, який підтримував більшовиків (командир Черняк). Підійшовши до села, більшовики помітили стадо корів івотчан. З розповіді пастухів вони дізналися про те, що коїться в селі. Більшовики захопили корів, пастуха послали до села, щоб оповістив односельців, що їхні корови у полоні і щоб вони прийшли домовлятися, бажано жінки (можливо, тому, що жінки здіймають більше галасу і можуть вплинути на своїх чоловіків). До загону прийшли селяни: жінки та чоловіки. Більшовики поставили умову, щоб селяни підтримали більшовиків із середини села, інакше корови не будуть повернені. Так і було зроблено. Більшовики наступали ззовні, селяни теж допомагали їм. У цій бійці полковник Ладинський був убитий. У селі залишились керувати люди, які підтримували більшовиків.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років село було занесене на «чорну дошку»[2], померло щонайменше 4 жителі села[3].
10 березня 1943, через провокацію сталінських диверсантів, німецька влада спалила 223 двори села Івот Шосткинського району та вбила 392 жителя. Цей день вкарбований в історію, як день Івотської трагедії.
Пам'ятки ред.
- 9 травня 1976 року в селі було відкрити меморіал жертвам Другої світової війни. Це земельна насип, на якій встановлено залізобетонна скульптура - жінка з немовлям у вогні. З обох сторін від скульптури розташовані стели, на яких прикріплено 19 мармурових плит з прізвищами воїнів (4 плити) та івотчан, які були вбиті німцями.
- Між будівлею школи та сільською радою встановлений пам'ятник солдату.
Економіка ред.
На території села Івот працює агрофірма - ТОВ "Українсько-Голландська агрокомпанія".
Працюють 3 продовольчі магазини.
Соціальна сфера ред.
В селі працює школа - Івотський навчально-виховний комплекс[4], та бібліотека.
Є музей присвячений Другій світовій війні.
На території села працює Івотський сільський клуб. Діє співочий жіночий хор "Журавка".
Медична сфера ред.
Працює Івотська амбулаторія, де надаються послуги терапевта. В закладі є фельдшери, працює швидка допомога.
Видатні уродженці ред.
- Єкименко Таїсія Андріївна — новатор виробництва, робітниця, бригадир бригади Шосткинського заводу хімічних реактивів Сумської області. Депутат Верховної Ради УРСР 6—7-го скликань.
- Мацуй Петро Панасович — депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Член ЦК КП(б)У в січня 1949 — березні 1954 р. Член Ревізійної Комісії КПУ в березні 1954 — січні 1956 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У 28 січня 1949 — 23 вересня 1952 р.
- Рогинець Михайло Георгійович — депутат Верховної Ради СРСР 3—4-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1949—1956 рр. Обирався членом ЦК КП Казахстану та депутатом Верховної ради Казахської РСР.
- Савченко Яків Федорович — двічі Герой Соціалістичної Праці.
Примітки ред.
- ↑ Церква села Івот
- ↑ Загальний перелік сіл/сільрад та колгоспів Української СРР, занесених на “чорну дошку” в 1932–1933 роках // Архіви України. — 2008. — № 3-4. — С. 29-40. Архівовано з джерела 28 липня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
- ↑ Івот. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Профіль - Івотський навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад. ivot-nvk.edukit.sumy.ua. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
Посилання ред.
- Погода в селі Івот [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Інститут історії України [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]