Борть
Борть (род. відм. бо́рті і бо́ртя)[1], також коло́да[2], дуплянка[3] — найпростіший вулик — видовбана колода, яку навішують на дерево, або дупло в дереві, де живуть бджоли. Борть була частково розбірним вуликом і надавала можливість його повторного використання після щорічного вирізання медових щільників. Видовбаний оцупок дерева споряджався льотком («очком»)[4], покривався дашком з лубу, соломи, очерету, драниць («палубою», «яндилою», «яндолою»)[5][6], для підтримки стільників у нього вставлялися тоненькі палички («снози»)[7].
Слово борть (д.-рус. бърть, борть) походить від прасл. *bъr̥tь, що виводять від пра-і.є. *bher- («ударяти», «колоти», «різати», «терти») і порівнюють з лат. foramen («отвір»), давн.в-нім. boron («свердлити»), нім. bohren («свердлити») і Bohrer («свердло», «бор»), а також з укр. бороти, борона. Первісне значення — «видовбана або висвердлена колода»[8].
На зміну бортям прийшли дуплянки — видовбані вулики зі знімним дном[9]. Пізніше з'явилися дощаті розбірні вулики, близькі до сучасних[9].
Для захисту розвішаних на деревах бортей і дуплянок від ведмедів використовували підвішену до дерева важку колоду (згідно зі словником Даля, в Мінській губернії такий пристрій називали «колоколом»). Залізши на дерево, ведмідь намагався відштовхнути від себе «колокіл», але нарешті падав з дерева на встановлене внизу кілля[10].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Борть // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Колода // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Дуплянка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Очко // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Палуба // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Яндила // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Сноза // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ а б Улей // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Колокол // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
Джерела
ред.- Т. О. Комаренко. БОРТНИЦТВО [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 353. — ISBN 966-00-0734-5.