Відкрити головне меню

Івахненко Олексій Григорович

український математик

Олексíй Григо́рович Іва́хненко (30 березня 1913, Кобеляки — † 16 жовтня 2007, Київ) — український вчений у галузі автоматичного керування, кібернетики і математичного моделювання. Академік НАН України (16 травня 2003). Заслужений діяч науки УРСР (1972).

Олексій Григорович Івахненко
OG.jpg
Народився 17 (30) березня 1913(1913-03-30)
Кобеляки, Полтавська губернія
Помер 16 жовтня 2007(2007-10-16) (94 роки)
Київ
Місце проживання Київ, Одеса, Ленінград, Москва
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність математик
Alma mater Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет[d]
Сфера інтересів кібернетика, автоматичне керування
Заклад Інститут кібернетики, Київський політехнічний інститут
Вчене звання професор (1956)
Науковий ступінь доктор технічних наук (1954)
Відомі учні Всеволод Кунцевич, В. І. Костюк, В. І. Іваненко, В. І. Васильєв, О. А. Павлов
Член НАН України
Відомий завдяки: винахід методу МГУА та розвиток школи індуктивного моделювання
Нагороди Заслужений діяч науки УРСР— 1972 Орден Дружби народів  — 1988

Зміст

БіографіяРедагувати

1932 року закінчив Київський енерготехнікум і потім працював інженером на Уралі, на будівництві найбільшої в СРСР Березняківської ТЕЦ. Тут він уперше на практиці займався налагодженням автоматичних систем регулювання електрогенераторів та регуляторів пари в котлах високого тиску, що визначило напрям його майбутніх наукових інтересів.

У 1933 році навчався у Одеському морському інституті на капітана далекого плавання.

З 1934 по 1938 роки навчався в Ленінградському електротехнічному інституті (ЛЕТІ). Отримав призначення в Москву, до Всесоюзного електротехнічного інституту, де продовжив роботу над проблемами автоматичного регулювання в лабораторії під керівництвом С. О. Лебедєва. Того ж 1938 р. опублікував свою першу наукову статтю про термоелементи.

В 1943 р. захистив кандидатську дисертацію.

У 1944 р. після звільнення України повернувся до Києва, працював старшим науковим співробітником спершу в Інституті будівельної механіки АН УРСР, потім — в Інституті енергетики АН УРСР.

У 1945 здобув вчене звання старшого наукового співробітника.

З 1945 р. — доцент, а з 1958 р. — професор Київського політехнічного інституту (КПІ) за сумісництвом.

З 1947 р. — старший науковий співробітник Інституту електротехніки АН УРСР.

У 1954 р. захистив докторську дисертацію.

В 1956 р. здобув вчене звання професора і став завідувати лабораторією автоматичного регулювання виробничих процесів Інституту електротехніки АН УРСР.

У 1961 р. його обрано членом-кореспондентом АН УРСР.

З 1962 р. — завідувач відділу технічної кібернетики Інституту електротехніки АН УРСР.

У 1963 р. — на запрошення В. М. Глушкова перейшов разом зі своїми співробітниками до Інституту кібернетики АН УРСР. Керував відділом комбінованих систем управління до 1989 р.

Один з авторів Енциклопедії кібернетики.

З 1989 р. — головний науковий співробітник, з 1995 р. — радник дирекції Інституту кібернетики АН України.

З 1997 р. — радник дирекції одного з інститутів Кібернетичного центру НАН України — Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН та Міносвіти і науки України.

Наукова і педагогічна діяльністьРедагувати

Результати досліджень цього визначного ученого в галузях кібернетики та інформатики здобули світове визнання. Він створив відомий Метод групового урахування аргументів (МГУА) для аналізу даних, знаходження прогнозуючих моделей та розпізнавання образів. Індуктивні алгоритми МГУА дають унікальну можливість автоматично знаходити взаємозалежності у даних, вибрати оптимальну структуру моделі чи мережі, підвищувати точність існуючих алгоритмів.

У 1960-х роках О. Г. Івахненко вів велику науково-організаційну роботу як голова Київської територіальної групи Національного комітету СРСР з автоматичного керування. Він був одним з основних організаторів проведення в Україні Конгресу ІФАК у 1960 р.

Олексій Григорович є одним з головних натхненників, організаторів і учасників чотирьох Всесоюзних нарад з теорії інваріантності та її застосувань в автоматичних системах. Наради відбувалися у Києві (1958, 1962, 1964, *) в ті ж роки і відродили добре ім'я цієї теорії.

Винятково важливу роль у формуванні, становленні та розвитку української школи автоматичного керування відігравав спеціалізований науковий журнал «Автоматика», головним редактором якого О. Г. Івахненко був до 1989 р. До 1978 р. журнал видавався українською мовою і виконував велику роботу з розроблення української наукової термінології. Але цю роботу було припинено, оскільки наукові журнали Академії наук було переведено на російську мову. З 1960-х років і дотепер журнал перевидається у США англійською мовою.

Понад двадцять років О. Г. Івахненко керував активно діючим науковим семінаром «Самоорганізаційні кібернетичні системи», який був серйозною школою для молодих учених і полігоном для апробації найсміливіших наукових ідей.

Упродовж усієї своєї наукової діяльності, починаючи з 1945 р., О. Г. Івахненко невтомно веде велику педагогічну роботу як доцент спочатку кафедри теоретичної механіки, потім кафедри автоматики і телемеханіки, а з 1960 р. — як професор кафедри технічної кібернетики Київського політехнічного інституту, де його лекції прослухали тисячі студентів і де він керував роботою десятків аспірантів. Про невичерпну творчу енергію О. Г. Івахненка свідчить те, що під його керівництвом у КПІ та Інституті кібернетики підготували й успішно захистили кандидатські дисертації близько 220 молодих науковців і більше 20 його учнів захистили докторські дисертації. Це свідчить про те, що наукова школа О. Г. Івахненка була і залишається справжньою кузнею висококваліфікованих наукових кадрів. Такі його учні, як В. М. Кунцевич, В.І. Костюк, В.І. Іваненко, В.І. Васильєв, О. А. Павлов та інші створили свої авторитетні наукові школи.

Цікаво зазначити, що О. Г. Івахненко — людина, яка ніколи не приховувала свого неприйняття показної «суспільної активності» й відверто уникала звичних у свій час ритуальних заходів типу всіляких зборів і громадських заходів. Мабуть, це перешкоджало його подальшому просуванню сходинками звань і посад, але дозволяло йому акумулювати енергію для головної справи і підвищувати продуктивність своєї наукової школи.

Наукові результати О. Г. Івахненка широко відомі в Україні та за кордоном. Вони покладені в основу багатьох теоретичних і прикладних досліджень. Ним написано більше 40 монографій і майже 700 наукових статей, багато з яких, і насамперед книги, перевидано англійською, німецькою, польською, болгарською, румунською, китайською мовами. Велику кількість статей О. Г. Івахненка опубліковано в періодичних наукових виданнях США, Англії, Німеччини та інших країн, що сприяло активізації інтересу до МГУА в наукових колах світу.

ПраціРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Олексій Григорович Івахненко: Життєвий і творчий шлях ученого / Під ред. В. С. Степашка. — Київ: МННЦ ІТС НАНУ та МОНУ. — 2003. — 29 с.
  • Стаття 'Олексій Івахненко' у книзі Бобрищев К. В. Отчий Край — Полтава, Дивосвіт, 2002, — 800 с.

Електронні джерелаРедагувати