Іваницький Федір Ігорович
Федір Ігорович Іваницький (1861—1929) — депутат Державної думи І скликання від Харківської губернії.
| Федір Ігорович Іваницький | |
|---|---|
| Фёдор Игоревич Иваницкий | |
 | |
| Народився |
1861 Харків |
| Помер |
1929 ? |
| Поховання | ? |
| Громадянство |
 Росія →  Сербія |
| Національність | Українець |
| Діяльність | політик |
| Посада | депутат Державної думи Російської імперії[d] |
| Партія | Народна воля, Конституційно-демократична партія (Росія) |
| Автограф |
 |
Біографія ред.
Православний українець, дворянин Зміївського повіту Харківської губернії .
Закінчив Харківську ІІІ гімназію. У 1882 вступив до Харківського ветеринарного інституту, але не закінчив курс через участь у студентських заворушеннях 1882—1883.
Народовець ред.
Восени 1882 р. учасник харківської народовольчої організації. У 1883 заарештований, висланий до Полтави, де був знову заарештований, звинувачувався у справі, пов'язаній зі справою В.М. Фігнер, до 1884 перебував ув'язнений у різних в'язницях, у тому числі і в Петропавлівській фортеці, потім засланий в адміністративному порядку на 15 років у Кокчетав Акмолінської області. Восени 1885 р. Іваницький утік із Кокчетава разом із О.Я.Енгелем[1].Народоволець Б.Д. Оржих згадував:
Досвідчених людей і цілком придатних для того, щоб зробити їх нелегальними для широкої організаційної відповідальної роботи, не було видно довкола. Іваницький, який приїхав [під час втечі] з Харкова, зовсім не був із цього тіста. Та він і заявив, що почувається хворим і потребує відпочинку. Ми дали йому адресу до Севастополя, де він не більше як через три тижні сам з'явився до влади, щоб його відправили назад на заслання, що вони й зробили. Можливо, що він залишився відірваним від усього, не знаю, але принаймні такі люди в такі важкі моменти не годилися для великої справи...[2]
У 1886 із Сімферополя Іваницького повернуто до Кокчетава. З 1889 рядовий в Акмолінській військовій команді, потім переведений на Кавказ у Тенгінський піхотний полк .
Земський діяч ред.
У 1891 році після закінчення військової служби повернувся до Харківської губернії, почав займатися сільським господарством.
В 1891 брав участь у боротьбі з голодом, в 1892 — з холерою, в 1893 — з чумою рогатої худоби.
З 1893 член, а з 1905 року голова Зміївської повітової земської управи. Харківський губернський земський голосний. Член «Союзу визволення». Член Харківського губернського комітету Конституційно-демократичної партії (з 1905). 4—11 січня 1906 р. делегат від Харківської губернії на 2-му з'їзді конституційно-демократичної партії.
Депутат Державної Думи ред.
26 березня 1906 р. обраний до Державної Думи I скликання від загального складу виборщиків Харківських губернських виборчих зборів. Входив до Конституційно-демократичної фракції. Член Комісії з вивчення "незакономірних дій посадових осіб". Доповідач цієї комісії (за переданими на її висновок запитами). Підписав законопроект "Про зміни статей 55-57 Установи Державної думи 20 лютого 1906".
10 липня 1906 року у м. Виборзі підписав «Виборзьку відозву».
Після розгону Думи ред.
12 вересня 1906 року у Іваницького в мебльованих кімнатах «Америка» на Воздвиженці з 10 вечора до першої години ночі був проведений обшук. Після його закінчення Ф.І. Іваницький був заарештований і вивезений, хоча, як повідомляли «Російські відомості» від 14 листопада 1906, нічого компрометуючого знайдено не було[4].
У 1907 р. засуджений у справі про Виборзьку відозву за ст. 129, ч. 1, п. п. 51 та 3 Кримінального Уложення, засуджений до 3 місяців в'язниці та позбавлений виборчих прав. Висланий із Харківської губернії.
У квітні 1911 року залишався висланим із рідної губернії[5].
У Першу світову війну 1914-1918 уповноважений "Всеросійського союзу міст" на ряді фронтів.
Після Лютневої революції 1917 р. комісар Тимчасового уряду на Кавказькому фронті. 8 серпня 1917 року розпорядженням уряду Ф. І. Іваницького затверджено помічником з цивільної частини генерал-комісара Турецької Вірменії[6].
У Громадянську війну 1918-1922 після заняття Харкова частинами Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна товариш (заступник) харківського міського голови (за обранням). Один із лідерів Харківського губернського комітету конституційно-демократичної партії. 28-31 жовтня 1918 р. серед керівництва Південно-Східним крайовим з'їздом кадетів в Катеринодарі, представляючи Харківський комітет конституційних демократів [7] . За адміністрації генерала П. М. Врангеля у Севастополі входив до Бюро Тимчасового об'єднання членів комітетів "Партії народної свободи". 7 лютого 1919 р. Ф.І. Іваницький обраний до складу Всеросійського Національного Центру[8].
Евакуювався до Константинополя разом із армією. Очолив Комітет допомоги біженцям. Потім переїхав до Югославії. Був членом Російської парламентської групи в Белграді, головою Комітету Червоного Хреста. Прихильник «нової тактики» П.М. Мілюкова. У березні 1924 р. організував і очолив у місті Суботиця (Югославія) Демократичну групу конституційно-демократичної партії.
Родина ред.
- Дружина — Олена Михайлівна (одружений на ній не пізніше 20 серпня 1897)[9].
- Батько — Ігор Федорович Іваницький, звільнений у відставку майором 12 серпня 1858 від служби в Окремому Резервному Кавалерійському Корпусі. Нагороджений орденом св. Анни ІІІ ступеня[9].
- Мати — Катерина Миколаївна[9].
- Брати — Микола(1857), Михайло(1863), Сергій(1865), Дмитро(1866)[9].
- Сестра — Ганна (1859)[9].
Література ред.
- Бойович М. М. Члени Державної думи (Портрети та біографії). Перше скликання. М: Тип. Товариства І. Д. Ситіна,1906 С. 377.
- Перша Державна Дума. Алфавітний список та докладні біографії та характеристики членів Державної Думи. - М.: Тип. Товариства І. Д. Ситіна, 1906. - 175 с.
- Державна Дума першого призову. Портрети, короткі біографії та характеристики депутатів. - Москва: "Відродження", 1906.
- Державна дума Російської імперії: 1906-1917. Б. Ю. Іванов, А. А. Комзолова, І. С. Ряховська. Москва. РОЗСПЕН. 2008.
- Російський державний історичний архів. Фонд 1278. Опис 1 (1-е скликання). Справа 62. Аркуш 10; Фонд 1327. Опис 1. 1905 рік. Справа 141. Аркуш 45 оборот - 46.
Примітки ред.
- ↑ Лазарев Е. Е. Моя жизнь. Воспоминания, статьи, письма, материалы. — Прага: типогр «Легиография», 1935. — 312 с.[недоступне посилання з Сентябрь 2018]
- ↑ Оржих Б. Д. В рядах «Народной воли» Часть 5[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ Оржих Б. Д. В рядах «Народной воли» Часть 5[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ Юрий Александрович Гуллер Листая старые страницы 17 ноября 2005[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ Судьба перводумцевъ. // «Утро». № 1332. 29.04.1911. Стр. 4. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 23 грудня 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ book.ru/author/vadim_muhanov/po_sledam_azerbayidjanskoyi_demokratiche/read_online.html?page=2 Вадим Муханов, Михаил Волхонский По следам Азербайджанской Демократической Республики. ЗИМА И ВЕСНА 1917 ГОДА В ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ МУСУЛЬМАН ЗАКАВКАЗЬЯ[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ Игнатов В. Г. История государственного управления России. Глава 13. Государственное управление в годы гражданской войны (1917—1920 гг.). 2002. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 21 серпня 2012.
- ↑ son.ru/wind.php?ID=643966 Ёхина Н. А. Кадеты в деятельности Всероссийского Национального Центра[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ а б в г д Родословная книга потомственных дворян Харьковской губернии. Ч. 2, т. 2. Иваницкий Игорь Фёдорович. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 21 серпня 2012.