Єфимія
Єфимія (серб. кир. Јефимија, сербська вимова: [jěfiːmija]; 1349–1405), світське ім’я Єлена Мрнявчевич (сербська кирилиця: Јelena Mrњnjavčevićћ, сербська вимова: [jělena mr̩̂ɲaːʋtʃeʋitɕ] або[mr̩ɲǎːʋ-] ) — сербська політична діячка, поетка, дипломатка, абатиса та протофеміністка. Вважається першою сербською поетесою: її «Плач померлого сина» та «Екоміум князя Лазаря» в каноні середньовічної сербської літератури.[2] Входить до 100 найзнаменитіших сербів та сербок.
| Єфимія | |
|---|---|
 Завіса на царські двері, вишита монахинею Єфимією | |
| Народилася | 1349[1] |
| Померла | 1405[1] |
| Поховання | Любостиня |
| Країна |
 Сербське царство Моравська Сербія |
| Діяльність | поетка, письменниця |
| Галузь | поезія |
| Посада | абатиса |
| Конфесія | православ'я |
| Батько | Vojihnad |
| У шлюбі з | Углєша Мрнявчевич |
Біографія ред.
Єлена, дочка Воїхни, є трагічною фігурою сербської історії родини Мрнявчевичів.
Виховувалась при дворі батька, одного з головних офіцерів корони, який забезпечив їй належну освіту. Воїхна брав участь у юрисдикції скарбниці та був оформлений як кесар (еквівалент лорда-скарбника) і офіцер скарбниці (посада кесаря була третім вищим рангом в державі, нижче Деспота і Севастократора).
Перипетії життя Єлени, здається, служили джерелом натхнення для її літературних композицій, вигравіюваних на золотих зворотах ікон або вишитих на плащаницях і церковних завісах, а не написаних на пергаменті. Плач, суворо жіноча форма лірики, є спільним для південнослов’янських мов (сербською tužbalice), а довгі оповідні плачі тісно пов’язані з героїчними епічними піснями (напр. Плач Ярославни в «Слові о полку Ігоревім»). Літературні композиції Єфимії характеризуються використанням першої особи та вираженням конкретного й особистого смутку та тривоги замість абстракції.
Після передчасної смерті її немовляти Углеші[3] невдовзі після смерті батька[3] їх поховали у сербському монастирі Хіландар на горі Афон, куди жінкам був заборонений вхід. Проживаючи в місті Сере при дворі свого чоловіка деспота Йована Углеші й не маючи змоги відвідати могилу сина, Єлена вигравіювала свій плач на звороті диптиха, двопанельної ікони, яку єпископ Серський Теодосій підніс як подарунок на хрещення немовляті Углеші.[3] Дорогоцінний витвір мистецтва, вже цінний золотом, коштовним камінням та різьбою по дереву, став безцінним після того, як на його звороті було вигравіювано плач Єлени. Краса цього лементу в його простоті та стриманості, гідній та очевидній материнській скорботі. Викарбуваний на іконах із зображенням Матері та Сина, плач Єлени за Углешем увічнив скорботу всіх матерів, які оплакують померлих дітей.
У 1371 році битві при Мариці чоловік Єлени Йован Углеша з братами Вукашином і Гойком Мрнявчевичем загинули в спробі зупинити османську на Балканах[3][4]. Овдовівши у 22, Єлена стала черницею і прийняла ім’я Єфимія[3], після чого переїхала з Сере до Крушеваць, тодішньої столиці Рашки, де прийняла гостинність двору князя Лазаря Хребеляновича та княгині Міліци Хребелянович[3].
При дворі Хребеляновичів Єфимія вишила завісу, яку надіслала в подарунок в афонський монастир Хіландар, де поховані її син і батько. Текст, вишитий на завісі, був поєднанням уривків із молитов Симеона Нового Богослова про Святе Причастя, Симеона Метафраста та Івана Золотоуста. Це велика, майстерно вишита та прикрашена завіса, яка досі зберігається в монастирі Хіландар.
1389 року армія Мурада I атакувала в Косовській битві, що стала для Сербії початком майже 500 років османської та габсбурзької окупації. Захисника Єфимії, її друга князя Лазара, обезголовили за наказом Баязида I[3]. Особисту втрату Єфимія знову поєднала з національним трауром у вишитій плащаниці для труни Лазаря[3], де розмістила власний поетичний текст, в якому зверталася безпосередньо до святого мученика, а не до Бога. Ця плащаниця була завершена в 1402 році.
У 1405 році, незадовго до смерті, Єфимія вишила епітафію. У тексті Мати оплакує Сина.
Померла Єфимія близько 1405 року[3].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в http://resources.huygens.knaw.nl/womenwriters/vre/persons/04c13c56-e07e-4f60-8642-c01c3d0ebb69
- ↑ Gavrilović, 2006, с. 78-79.
- ↑ а б в г д е ж и к Hawkesworth, Celia (2000). Voices in the Shadows: Women and Verbal Art in Serbia and Bosnia. Central European University Press. с. 80.
- ↑ Ćirković, 2004, с. 78-79.