Вікіпедія

Протофемінізм

феміністична думка та активізм до суфражизму ХІХ століття

Протофемінізм (англ. Protofeminism) ― етап історії фемінізму в епоху, коли феміністська концепція як така ще була невідомою.[1] Стосується, зокрема, часів до XIX століття[2][3] (хоча рухи XVIII та XIX ст. часто підпадають під визначення «фемінізму»).

Жіночі заняття в Середні віки. Ілюстрація 15 ст. з De Mulieribus Claris Бокаччо
Протофемінізм
Наступник фемінізм першої хвилі
Докладніше: Історія фемінізму

Деякі сучасні вчені ставлять під сумнів корисність терміну протофемінізм[4], як і терміну постфемінізм.

Історія ред.

Християнська середньовічна Європа ред.

Тут панувала думка, що жінки інтелектуально та морально слабші за чоловіків, грішні первородним гріхом Єви з біблійної традиції. Це використовувалося для виправдання середньовічних феміцидів (полювання на відьом), а також численних обмежень, накладених на жінок, таких як заборона мати власність, здобувати освіту, оплачувано працювати або зобов'язання слухатися батька/чоловіка.[5] Серед середньовічних протофеміністок, визнаних важливими для розвитку руху, є Марі де Франс, Елеонора Аквітанська, Беттісія Гоццадіні, Нікола де ла Хей, Христина Пізанська, Ядвіга Анжуйська, Лаура Черета та Ла Малінче.[6]

Європейське Відродження ред.

 
Христина Пізанська читає богословські лекції групі чоловіків

На початку Ренесансу єдиною роллю та соціальною цінністю жінок все ще було розмноження.[7] Ця гендерна роль визначила ядро особистості й мету життя жінок Відродження. Сократ, обожнюваний гуманістами Відродження, сказав, що терпить свою першу дружину Ксантіппу, бо вона народила йому синів, та терпить шум гусей, оскільки вони дають яйця і пташенят.[8]

Освічені жінки в Європі раннього модерну ред.

Заможні жінки, які здобули освіту, часто досягали високих стандартів навчання і писали на захист жінок та їх прав.Венеціанська авторка XVI століття Модеста ді Поццо ді Форці.[9] Італійська художниця Софонісба Ангвіссола (бл. 1532—1625) здобула з сестрами освіту за чоловічими стандартами (4 з 5 доньок стали професійними художницями) і увінчала свою кар'єру званням придворної художниці іспанського короля Філіпа II.

 
Хуана Інес де ла Крус, 1772

Реформація ред.

Реформація стала віхою у розвитку прав жінок та жіночої освіти. Оскільки протестантизм спирався на безпосередню взаємодію вірян з Богом, вміння читати Біблію та молитовники стало необхідним для всіх, включаючи жінок та дівчат. Протестантські громади почали створювати школи, де звичайних хлопчиків і дівчаток навчали базової грамоти.[10] Протестанти більше не розглядали жінок як слабких і грішниць, а бачили їх гідними супутницями чоловіків, які потребують освіти, щоб стати здібними дружинами.[11]

XVII століття ред.

Нонконформізм, протекторат та реставрація ред.

Марі де Гурне (1565—1645) редагувала третє видання «Проб» Мішеля де Монтеня після його смерті. Вона написала два феміністичні нариси: «Рівність чоловіків і жінок» (1622) і «Жіноча скарга» (1626). У 1673 р. Франсуа Пуллен де ла Барр написав книгу «De l'Ėgalité des deux sexs» («Про рівність двох статей»).[12]

У XVII столітті багато нових нонконформістських сект, таких як квакери, дають жінкам більшу свободу вираження поглядів.[13] [14][15][16]

Однак, жінкам, які проповідували або висловлювали думки щодо релігії, загрожувала підозра у безумстві чи чаклунстві, й багато, як Ен Аскью, яку спалили на вогнищі за єресь[17], померли «за свій неявний або явний виклик патріаршому порядку».[18]

У Франції та Англії феміністичні ідеї були атрибутами інослав'я, таких як вальденси та катари. Релігійний егалітаризм, такий, як прийнятий левелерами, перенісся у гендерну рівність і, таким чином, мав політичні наслідки. Жінки левелерки влаштовували демонстрації за рівні права, хоча влада того часу їх відхиляла.[19]

У XVII столітті також з'явилося більше жінок-письменниць, таких як Ен Бредстріт, Батсаа Макін, Маргарет Кавендіш, герцогиня Ньюкаслська, леді Мері Врот,[20][21] анонімні Євгенія, Мері Чадлі та Мері Естел, які зображували зміну жіночих ролей. Однак вони зіткнулися з ворожістю.

У XVII столітті у Франції з'явилися салони ― місця зборів культурної інтелігенції вищого класу, якими керували жінки і в яких вони брали участь.[22] Але й набувши членства в салоні, жінки лишались на другому плані.[23] І навіть так Жан-Жак Руссо розглядав жінок як «загрозу для природного домінування чоловіків».[24]

Мері Естел часто називають першою англомовною письменницею-феміністкою. Її аналіз залишається актуальним і сьогодні, Естел вийшла за рамки попередніх письменниць, заснувавши навчальні заклади для жінок.[25][26] Естел і Афра Бен разом заклали основу феміністичної теорії в XVII столітті. Жодна жінка більше століття могла висловитись так рішуче. В історичних переказах Естел часто затьмарює її подруга та кореспондентка леді Мері Вортлі Монтагю.

Лібералізація соціальних цінностей та секуляризація в англійській реставрації надали новий шанс для жінок, який вони використовували для просування своєї справи.[26][27][28][29][30]

Серед основних феміністичних письменниць континентальної Європи були Маргарита де Наварра, Марі де Гурне та Анна Марія ван Схюрман, які сприяли освіті жінок.

У Новому Світі мексиканська черниця Хуана Інес де ла Крус (1651—1695) адвокатувала освіту жінок у нарисі «Відповідь Сор Філотеї»[31], виступала за визнання жінок-богословок, загальну освіту, мовні права критикувала патріархальні та колоніальні структури Церкви[32], доклавшись і до лесбійського фемінізму.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Eileen H. Botting and Sarah L. Houser, «Drawing the Line of Equality: Hannah Mather Crocker on Women's Rights». American Political Science Review (2006), 100, pp. 265—278.
  2. ↑ Nancy F. Cott, 1987. The Grounding of Modern Feminism. New Haven: Yale University Press.
  3. ↑ Karen M. Offen, European Feminisms, 1700—1950: A Political History, Stanford: Stanford University Press, 2000.
  4. ↑ Margaret Ferguson, «Feminism in time». Modern Language Quarterly 2004/65(1), pp. 7–27.
  5. ↑ Women in medieval society. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 27 листопада 2018.
  6. ↑ Marie de France has an entry in Virginia Blain, Patricia Clements and Isobel Grundy, eds, The Feminist Companion to Literature in English (London: Batsford, 1990), p. 741.
  7. ↑ Bridenthal, Renate; Koonz, Claudia; Stuard, Susan Mosher (1 січня 1987). Becoming Visible: Women in European History (англ.). Houghton Mifflin. с. 167. ISBN 9780395419502. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 16 червня 2021.
  8. ↑ [Giannozzo Manetti, «Life of Socrates»]
  9. ↑ Spencer, Anna Garlin and Mitchell Kennerly, eds. The Drama of a Woman of Genius. NY: Forum Publications, 1912.
  10. ↑ The protestant education in the 16th century. Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 27 листопада 2018.
  11. ↑ Women in the Protestant reform. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 27 листопада 2018.
  12. ↑ Schneir, Miram, 1972 (1994), Feminism: The Essential Historical Writings, Vintage Books, с. xiv, ISBN 0-679-75381-8
  13. ↑ [[Antonia Fraser, The weaker vessel: Women's lot in seventeenth century England. Phoenix, London 1984.
  14. ↑ Sherrin Marshall-Wyatt, "Women in the Reformation Era" in Becoming visible: Women in European history, Renate Bridenthal and Claudia Koonz, eds., Houghton-Mifflin, Boston 1977.
  15. ↑ K. Thomas, «Women and the Civil War Sects», Past and Present, 1958, 13.
  16. ↑ Persecution and Pluralism: Calvinists and Religious Minorities in Early…. by Richard Bonney and David J. B. Trim.
  17. ↑ Lerner, Gerda. «Religion and the creation of feminist consciousness». Harvard Divinity Bulletin November 2002 [Архівовано 2008-05-06 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Claire Goldberg Moses, French Feminism in the 19th Century, 1984, p. 7.
  19. ↑ British Women's Emancipation Since the Renaissance. Архів оригіналу за 26 April 2013. Процитовано 7 квітня 2013.
  20. ↑ The poems of Lady Mary Roth, ed. Josephine A. Roberts, ed. Louisiana State University, 1983.
  21. ↑ Germaine Greer, Slip-shod Sybils, London: Penguin 1999.
  22. ↑ Claire Moses Goldberg, French Feminism in the 19th Century, Syracuse: State University of New York, 1985, p. 4.
  23. ↑ Evelyn Gordon Bodek, «Salonnières and Bluestockings: Educated Obsolescence and Germinating Feminism», Feminist Studies 3, Spring–Summer 1976, p. 185.
  24. ↑ Claire Moses Goldberg, p. 4.
  25. ↑ Joan Kinnaird, «Mary Astell: Inspired by ideas» in D. Spender, ed., Feminist Theories, p. 29.
  26. ↑ а б Walters, Margaret. Feminism: A Very Short Introduction. Oxford University, 2005 (ISBN 0-19-280510-X).
  27. ↑ Angeline Goreau, «Aphra Behn: A scandal to modesty (c. 1640—1689)», in Spender, op. cit., pp. 8–27.
  28. ↑ Woolf, Virginia, A Room of One's Own. 1928, p. 65.
  29. ↑ Janet Todd. The Secret Life of Aphra Behn. New Brunswick, NJ: Rutgers UP, 1997, p. 4.
  30. ↑ Janet Todd, p. 2.
  31. ↑ Juana Inés de la Cruz, Sor. Respuesta a Sor Filotea 1691. Madrid, 1700
  32. ↑ Routledge research companion to the works of Sor Juana Inés de la Cruz. London. 28 квітня 2017. ISBN 978-1-317-04164-1. OCLC 985840432.
Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проєкту, додавши зображення до цієї статті.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Протофемінізм&oldid=40639336