Європейська південна обсерваторія

European Southern Observatory (ESO)
European Southern Observatory (ESO)
Європейська південна обсерваторія
	Країни-учасниці
Тип	міжнародна організація; науково-дослідний інститут; астрономічна обсерваторія
Засновано	1962
Країна	Німеччина
Штаб-квартира	Помилка Lua у Модуль:Wikidata у рядку 691: attempt to index field 'property' (a nil value).
Розташування	Чилі
	48°15′36″ пн. ш. 11°40′16″ сх. д. / 48.26000° пн. ш. 11.67111° сх. д.
Членство	Німецька дослідницька мережаd; arXiv.org; European Open Science Cloud Associationd
Офіс голови	ESO’s Director Generald
Керівник	Xavier Barconsd (1 вересня 2017)
Штат працівників	730 осіб (2017)
	Вебсайт: eso.org
	Європейська південна обсерваторія у Вікісховищі

Європейська південна обсерваторія (англ. European Southern Observatory, ESO), або формально Європейська організація для астрономічних досліджень у Південній півкулі є міждержавною науково-дослідною організацією в галузі астрономії, яка включає в себе й фінансується чотирнадцятьма європейськими країнами та Бразилією, котра 29 грудня 2010 р. стала п'ятнадцятою країною-членом ESO.

Загальна інформація

Штаб-квартира ESO знаходиться в Гархінг-бай-Мюнхен, Німеччина. Вона була заснована в 1962 році з метою забезпечити унікальне обладнання та створити доступ до Південного неба для європейських астрономів. Європейська Південна Обсерваторія досить відома своїм будівництвом та використанням одних з найбільших у світі телескопів із найпередовішою технологією, таких як Телескоп Нової Технології (англ. New Technology Telescope — NTT), де вперше було застосовано технологію активної оптики та Дуже великий телескоп (ДВТ, англ. Very Large Telescope — VLT), який складається з чотирьох телескопів 8-метрового класу та чотирьох допоміжних телескопів з розміром апертури 1,8 метра.

За допомогою різноманітних інструментів на ESO було зроблено багато астрономічних відкриттів та скомпоновано кілька астрономічних каталогів. Серед недавніх відкриттів можна назвати реєстрацію гамма-сплеску та інші докази наявності чорної діри в центрі нашої Галактики, Чумацького Шляху. У 2004 році Дуже великий телескоп дозволив астрономам вперше отримати зображення позасонячної планети, 2M1207 b, що обертається навколо коричневого карлика на відстані 173 світлових роки від Сонця. Використання спектрографу HARPS дало змогу відкрити багато інших позасонячних планет, включаючи планету п'яти земних мас, що обертається навколо червоного карлика, Глізе 581 c. За допомогою VLT було відкрито кандидата на найвіддаленішу галактику, коли-небудь спостережувану людством, Abell 1835 IR1916 (правда, цю кандидатуру не було підтверджено іншими дослідниками).

Обладнання

Ла-Сілья вночі

Телескоп VLT

Все обладнання для астрономічних спостережень зосереджено в Чилі внаслідок необхідності вивчати об'єкти південного неба й завдяки унікальним атмосферним умовам у пустелі Атакама, які є ідеальними для астрономічних спостережень. ESO оперує трьома великими обсерваторіями, розташованими в пустелі Атакама, яка є найзасушливішим місцем на земній кулі:

Обсерваторія Ла-Сілья
обсерваторія Паранал, де розміщено Дуже великий телескоп
обсерваторія Лано-де-Чайнантор, де розміщено субміліметрові телескопи APEX (Atacama Pathfinder Experiment) та ALMA (Atacama Large Millimeter/sub-millimeter Array), перебуває нині^[коли?] ще в стані будівництва за участю країн Східної Азії (Японія та Тайвань), Європи (ESO), Північної Америки (США та Канада) і Чилі.

Одним з найамбітніших проєктів ESO є Європейський надзвичайно великий телескоп (E-ELT), 42-метровий телескоп з п'яти зеркалами інноваційного дизайну, що успадковує концепцію Приголомшливо Великого Телескопа (OWL). Після побудови E-ELT буде найбільшим у світі оптичним та інфрачервоним (близький діапазон) телескопом. Його дизайн ESO почала розробляти у 2006 р. з метою розпочати будівництво у 2010 р. E-ELT планується запустити в дію вже у 2018 р.

Обсерваторія Ла-Сілья

Обсерваторія Ла-Сілья має 18 телескопів, проте більшість з них вже не працює. Три з них все ще використовуються ESO для потреб астрономічного товариства.

2,2-метровий телескоп MPG/ESO

Цей телескоп є позиченим (перманентно) інструментом від Max-Planck-Gesellschaft. Його обладнання включає спектрограф та камеру ПЗЗ або англ. CCD (WFI) з широким полем зору, здатну робити картографію суттєво великих ділянок неба в процесі лише одного знімку. у 2007 році було встановлено ще один прилад, камеру GROND, що може знімати зображення одночасно в семи кольорах. Ця камера має надшироке застосування для визначення відстані до джерел з потужним гамма-випромінюванням^[5].

3,6-метровий телескоп ESO

На сьогоднішній день його обладнано спектрографом HARPS, який дає можливість вимірювати швидкості з точністю кілька см/с на основі аналізу спектрів астрономічних об'єктів, використовуючи ефект Доплера. Тому його загалом використовують для пошуку позасонячних планет та для зоряної сейсмології. За допомогою спектрографа HARPS було відкрито позасонячні планети Глізе 581 c та Глізе 581 d.

New Technology Telescope (NTT)

Попри те, що NTT має майже такий же діаметр дзеркала, як і 3,6-метровий телескоп, використання технології активної оптики дозволяє досягти значно вищої роздільної здатності на астрономічних зображеннях, отриманих за допомогою цього інструменту. NTT був першим телескопом, де було застосовано розроблену ESO технологію активної оптики, котра на сьогоднішній день використовується майже на всіх великих телескопах. На момент побудови NTT мав також інноваційну систему температурного контролю інструмента та купола телескопа для мінімізації атмосферної турбулентності поблизу телескопа, щоб отримати якомога кращу роздільну здатність зображення.

Інші телескопи

Серед інших телескопів, що розташовані на спостережній станції Ла-Сілья, є три рефлектори ESO, два з Данії й один з Нідерландів рефрактори та телескоп зі Швейцарії 1,2 метри ім. Леонарда Ейлера. Всі згадані інструменти є оптичними телескопами й мають діаметр дзеркала від 0,5 м до 1,5 м. Є там також шведський субміліметровий радіотелескоп SEST з діаметром дзеркала 15 м. Усі вони, окрім телескопа Леонарда Ейлера та датського 1,54-метрового телескопа, тепер не працюють.^[6]

Паранал

Див. також: Обсерваторія Паранал

З настанням сутінок Дуже Великий Телескоп готується розпочати свою роботу.

Дуже Великий Телескоп є основним інструментом на обсерваторії Паранал. Він складається з чотирьох майже ідентичних телескопів з діаметром дзеркала 8,2 метра та чотирьох пересувних допоміжних телескопів по 1,8 метра. Кожен з чотирьох великих телескопів отримав ім'я на честь назв об'єктів нічного південного неба на арауканській мові народності мапуче (мапудунґун), на території якої розташована обсерваторія Паранал: Анту (Сонце), Куєн (Місяць), Меліпал (Південний Хрест) та Єпун (Венера). Для цих телескопів передбачена можливість комбінувати випромінювання, зібране двома чи трьома телескопами (режим інтерферометрії), утворюючи так званий Інтерферометр Дуже Великого Телескопа (англ. Very Large Telescope Interferometer) VLTI. Кожен з великих телескопів обладнано кількома інструментами (різного типу спектрографами та астрономічними камерами), що робить їхню комбінацію унікальним потужним приладом для дослідження таємниць Всесвіту. Чотири допоміжні телескопи з діаметром дзеркала 1,8 м було встановлено протягом 2004—2007 рр. на допомогу VLTI, для того, щоб мати можливість використовувати режим інтерферометра, коли кілька великих телескопів зайняті іншими проектами. Першим було випробувано телескоп Анту в травні 1998 р. й вже 1 квітня 1999 р. він повністю вступив у дію. Інші телескопи було запущено в дію в період з 1999 р. по 2000 р. й на сьогоднішній день Дуже Великий Телескоп є повністю працюючим інструментом. Статистика показує, що у 2007 р. майже 500 реферованих наукових праць було опубліковано, спираючись на астрономічні дані, отримані за допомогою VLT^[7].

На цій спостережній базі розміщено також 2,5-метровий оглядовий телескоп ДВТ (VST) та 4-метровий оглядовий телескоп для астрономії, що працює у видимому та інфрачервоному діапазонах (англ. Visible and Infrared Survey Telescope for Astronomy) VISTA^[en]. Він має широке поле зору й здатний рівномірно проводити огляд великих ділянок неба відповідно в оптичному та інфрачервоному діапазонах. Перше світло телескоп VISTA побачив у 2009 р., а повністю вступив у дію 1 квітня 2010 р.

У березні 2008 року спостережну базу Паранал було використано у зйомках кількох сцен до фільму Джеймса Бонда «Квант милосердя»^[8].

Країни-учасниці

Країни-учасниці	Приєдналися
Бельгія	1962
Німеччина	1962
Франція	1962
Нідерланди	1962
Швеція	1962
Данія	1967
Швейцарія	1981
Італія	1982, 24 травня
Португалія	2000, 27 червня
Велика Британія	2002, 8 липня
Фінляндія	2004, 1 липня
Іспанія	2006, 1 липня
Чехія	2007, 1 січня
Австрія	2008, 1 липня
Бразилія	2010, 29 грудня

Астрономічна Асоціація Ірландії на сьогоднішній день лоббіює ірладський уряд щодо членства в ESO.^{[джерело?]}

Генеральні директори ESO:
Отто Гекман	1962—1969
Адріан Блаау	1970—1974
Людвік Вольтер	1975—1987
Гарі ван дер Лаан	1988—1992
Ріккардо Джакконі (лауреат Нобелівської премії)	1993—1999
Кетрін Цезарскі	1999—2007
Тім де Зеу	з 2007

Див. також

Література

↑ https://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/
↑ Our Members / Tier 6
↑ https://eosc.eu/members/
↑ http://www.eso.org/public/unitedkingdom/news/eso1728/
↑ www.eso.org — Прес-реліз. Архів оригіналу за 25 лютого 2009. Процитовано 31 березня 2010.
↑ Фотогалерея ESO — обсерваторія Ла-Сілья. Архів оригіналу за 6 липня 2008. Процитовано 31 березня 2010.
↑ www.eso.org — Наукова бібліотека. Архів оригіналу за 1 травня 2012. Процитовано 31 березня 2010.
↑ www.eso.org — Прес-реліз^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ESO

http://www.eso.org [Архівовано 18 грудня 1996 у Wayback Machine.] Офіційний сайт ESO. (англ.)
Обсерваторія Паранал [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]. (англ.)
Джеймс Бонд на Параналі [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.]. (англ.)
Вебсторінка телескопів ESO [Архівовано 19 листопада 2008 у Wayback Machine.] на сайті обсерваторії Ла-Сілья. (англ.)
Міні-сайт ESO українською мовою. (укр.)
Прес-релізи від ESO [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.]. (укр.)

Відео

відеоподкаст ESO на каналі YouTube та російський переклад [Архівовано 29 серпня 2011 у Wayback Machine.]. (англ.) (рос.)

[[https://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/_https://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttps://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/

[[https://web.archive.org/web/20211129171645/https://arxiv.org/about/ourmembers_Our_Members_/_Tier_6]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] Our Members / Tier 6

[[https://eosc.eu/members/_https://eosc.eu/members/]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-3] ttps://eosc.eu/members/

[[http://www.eso.org/public/unitedkingdom/news/eso1728/_http://www.eso.org/public/unitedkingdom/news/eso1728/]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-4] ttp://www.eso.org/public/unitedkingdom/news/eso1728/

[5] www.eso.org — Прес-реліз. Архів оригіналу за 25 лютого 2009. Процитовано 31 березня 2010.

[6] Фотогалерея ESO — обсерваторія Ла-Сілья. Архів оригіналу за 6 липня 2008. Процитовано 31 березня 2010.

[7] www.eso.org — Наукова бібліотека. Архів оригіналу за 1 травня 2012. Процитовано 31 березня 2010.

[8] www.eso.org — Прес-реліз^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]