Калина вічнозелена
Калина вічнозелена[1][2] (Viburnum tinus) — вид дерев'янистих рослин родини адоксових (Adoxaceae). Батьківщина — Середземномор'я. Використовується як декоративна рослина.
| Калина вічнозелена | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Черсакоцвіті (Dipsacales) |
| Родина: | Пижмівкові (Adoxaceae) |
| Рід: | Калина (Viburnum) |
| Вид: | Калина вічнозелена (V. tinus)
|
| Біноміальна назва | |
| Viburnum tinus | |
Опис ред.
Це чагарник (рідше мале дерево), що досягає 2–7 м у висоту й 3 м ширини. Принаймні молоді гілки запушені у верхній частині. Листя із запушеним черешком (7)12–21 мм, та пластиною (3)5.5–12(16) x (1.1)2.6–5.8(7) см, від яйцеподібної до яйцеподібно-еліптичної, рідко зворотнояйцеподібної форми, ціла, жорстка; верх блискучий, зелений, оголений; нижня поверхня злегка запушена або гола. Квіти зібрані в трохи опуклі напівзонтики з 5–8 запушеними променями (10) 13–27 мм. Віночок діаметром 7–10 мм, білий або рожевий під час цвітіння. Плоди — кістянки, 6–10 х 4.5–6.5 мм, кулясто-яйцеподібні, металево-сині. Квітує у січні — квітні[3][4][2].
Поширення ред.
Європа: Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Греція (вкл. Крит), Італія (вкл. Сардинію, Сицилію), Франція (вкл. Корсику), Португалія, Іспанія (вкл. Балеарські острови); Північна Африка: Португалія, [Азорські острови], Іспанія [Канарські острови], Алжир (пн.), Лівія (пн.зх.), Марокко, Туніс; Азія: Ізраїль, Йорданія, Ліван, Сирія, Туреччина (зх. острови); рослина інтродукована в Ірландію, Велику Британію, Крим[5][6][7]. Зростає в тінистих місцях, часто вздовж водних шляхів[3].
В Україні зростає в садах і парках — у Південному Криму (від Балаклави до Судака). Декоративна[2].
Використання ред.
Окрім декоративного, рослина має медичне використання. Активними інгредієнтами є Viburnin та дубильні речовини. Таніни можуть викликати розлад шлунку. Настій з листя має жарознижувальні властивості. Плоди використовувалися як засіб для запобігання запорам. Останнім часом настоянка використовується в рослинній медицині як ліки від депресії. Рослина також містить іридоїдні глюкозиди.
Галерея ред.
-
листя -
квіти -
плоди
.JPG)
_fruits_close-up_(15726127869).jpg)
Джерела ред.
- ↑ Viburnum tinus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 264. (рос.)(укр.)
- ↑ а б Flora Vascular. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 25.06.2018. (англ.)
- ↑ Flora of Pakistan. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 25.06.2018. (англ.)
- ↑ The Euro+Med PlantBase. Процитовано 25.06.2018. (англ.)
- ↑ Catalogue of Life. Процитовано 25.06.2018. (англ.)
- ↑ Germplasm Resources Information Network (GRIN). Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 25.06.2018. (англ.)
|
Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |