Відкрити головне меню

Ківсяки

ряд багатоніжок
(Перенаправлено з Julida)
Ківсяки
Ківсяк Cylindroiulus sp.
Ківсяк Cylindroiulus sp.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Багатоніжки (Myriapoda)
Клас: Двопарноногі (Diplopoda)
Підклас: Chilognatha
Інфраклас: Helminthomorpha
Надряд: Juliformia
Ряд: Julida
Brandt, 1833
надродини
Blaniuloidea Koch, 1847
Nemasomatoidea
Paeromopodoidea Cook, 1895
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Julida
EOL logo.svg EOL: 6453
ITIS logo.svg ITIS: 154418
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 41448
Fossilworks: 281808

Ківсяки (Julida) — ряд двопарноногих багатоніжок. Одні з найкраще вивчених двопарноногих. Ґрунтові видовжені тварини, поширені у вологих місцях. Переважно голарктичні тварини, хоча деякі види відомі з Індо-Малайської та Неотропічної області. Ряд налічує близько 750–800 видів.

Ківсяками також часто помилково називають представників двох близьких рядів двопарноногих багатоніжок з надряду Juliformia[en]: Spirobolida[en] та Spirostreptida[en], які містять гігантських тропічних багатоніжок розміром до 30 сантиметрів, популярних серед любителів тераріумістики. Ці багатоніжки відрізняються деталями сегментації та еволюційним походженням, а також поширені майже виключно у тропічному поясі Землі.

Будова тілаРедагувати

Тіло довге, циліндричне, складається з великої кількості (більше 30) тулубних сегментів. Розміри від 1 до 12 см.[1] Обидві пари ніг на 7-му сегменті тіла самців перетворені на копулятивний орган (гоноподи[en]), у багатьох видів змінена й передня пара ніг дорослого самця.

Спосіб життяРедагувати

Рухаються повільно, ноги переставляють по черзі спереду назад, від чого складається враження хвилеподібності рухів ніг.

Ведуть прихований спосіб життя у вологому субстраті: листковому опаді, під корою дерев, у ґрунті. Деякі види отруйні, виділяють ціанідну кислоту, інші навіть використовуються у їжу людиною в тропічних регіонах.

З яйця виходить личинка, що має меншу кількість сегментів тіла, ніж доросла особина. Далі під час линяння вона нарощує довжину тіла.

БіогеографіяРедагувати

Ківсяки поширені у північній півкулі у трьох основних регіонах[2]:

Найбільш північний вид Proteroiulus fuscus зустрічається біля північного полярного кола в Ісландії, де є єдиним ківсяком, живе північніше за коло у Скандинавії та у Росії, де його було знайдено на півдні півовстрова Ямал. Найвище знайдено ківсяка Nepalmatoiulus ivanloebli з Непалу — на висоті 4800 метрів над рівнем моря.

Окрема диз'юнктивна зона поширення ківсяків знаходиться у східному Непалі. Суперечливі дані вказують на наявність ківсяків на островах Оґасавара в Океанії.

Деякі види було випадково завезено в Австралію, Південну Африку, Гавайські острови.

РізноманіттяРедагувати

Поділяються на 5 надродин та декілька родин[3][4]:

Іноді виділяють ще одну родину:

Еволюція і походженняРедагувати

Двопарноногі походять від спільного предка, що вийшов на сушу в середині кембрійського періоду (не менше 525 мільйонів років тому) на території субконтиненту Авалонія. Гілка, що містить ківсяків, багатозв'язів[en] та групу Chordeumatida[en], відокремилася від загального стовбуру в ранньому ордовику (близько 500-480 мільйонів років тому). Відокремлення ківсяків як окремої групи сталося у ранньому силурі (442-440 мільйонів років тому), після відділення Авалонії від Гондвани. Ківсяки поширювалися на вільні території тодішнього суперконтиненту Лавразія. У часи пізнього крейдяного періоду (94-66 мільйонів років тому), коли континенти почали набувати сучасного вигляду, відбулося відокремлення європейських ківсяків від північноамериканських та північноафриканських. Американські ківсяки також розділилися на групи східноамериканських та західноамериканських.

Викопні відбитки ківсяків з еоцену та міоцену (більше 50 мільйонів років тому) належать до сучасної родини Parajulidae. У балтійському бурштині знайдено залишки олігоценових ківсяків віком більше 30 мільйонів років, яких віднесено до сучасних родин Nemasomatidae та Julidae.[2]

ПриміткиРедагувати

  1. Diagnostic features of Millipede Orders. Milli-PEET Identification Tables. The Field Museum, Chicago. Процитовано 25 October 2013. 
  2. а б Shelley, Rowland M.; Golavatch, Sergei I. (18.03.2011). Atlas of Myriapod Biogeography. I. Indigenous Ordinal and Supra-Ordinal Distributions in the Diplopoda: Perspectives on Taxon Origins and Ages, and a Hypothesis on the Origin and Early Evolution of the Class. Insecta Mundi. Paper 677. ISSN 1942-1354. (англ.)
  3. William Shear. Class Diplopoda de Blainville in Gervais, 1844. У Z.-Q. Zhang. Animal biodiversity: an outline of higher-level classification and survey of taxonomic richness. Zootaxa. 159–164. с. 3148. 
  4. Geographic distribution of Millipede Families. Milli-PEET Identification Tables. The Field Museum, Chicago. Процитовано 25 October 2013. 

ДжерелаРедагувати