Відкрити головне меню
Рябчик руський
Fritillaria ruthenica 1.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Вид: Рябчик руський
Біноміальна назва
Fritillaria ruthenica
Wikstr., 1821
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Fritillaria ruthenica
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Fritillaria ruthenica
EOL logo.svg EOL: 1088568
IPNI: 535313-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1532417

Ря́бчик ру́ський (Fritillaria ruthenica)[1] — багаторічна рослина родини Лілійних, також відома під народними назвами медо́к, микола́йчики.[2] Вид занесений до Червоної книги України[3] Декоративна та лікарська культура.

Зміст

НазваРедагувати

Видова назва рябчика руського вказує на ареал, межа якого на момент опису рослини збігалася зі східними кордонами України, яку у XIII—XIX століттях західні історики називали Рутенією (лат. Ruthenia на відміну від Росії — лат. Muscovia). В російськомовних джерелах з огляду на фонетичну схожість термін «руський» неправильно перекладають як «російський» (рос. русский), в той час як насправді «російський» на латині буде «rossica».

ОписРедагувати

 
Квітки великим планом
 
Вигляд квіток зсередини

Трав'яниста рослина 20-60 см заввишки, цибулинний геофіт, пізньовесняний ефемероїд. Бульбоцибулина завширшки до 1 см, куляста або сплюснуто-яйцеподібна, у генеративних особин складається з 2-3 м'ясистих лусок, між якими заховані бруньки поновлення («дітки»). Стебло прямостояче, голе, гладке, від середини до верхівки улиснене, причому листки густішають у його другій третині. Листків 10-20, вони блакитно-зелені, лінійні, сидячі. Нижні і верхні листки супротивні або кільчасті, середні чергові, 6-9 см завдовжки і 3-5 мм завширшки. Середні листки лінійні, завдовжки 3-9 см, завширшки 3-5 мм, верхні листки зближені, майже ниткоподібні з дуже тонкими, спірально закрученими і чіпкими верхівками. Оскільки тонкі стебла рябчика руського не утворюють стійкої опори, ця рослина нерідко підтримує вертикальне положення, обвиваючи вусикоподібним листям стебла прямостоячих трав.

Суцвіття — верхівкова китиця, що складається з 1-5 актиноморфних, пониклих, дзвоникуватих квіток. Оцвітина тричленна, роздільнопелюсткова, складається з 6 листочків. Вони овальні або еліптичні, тупі, 2-3,2 см завдовжки, зовні темно-пурпурові або вишнево-коричневі, з невиразним шахово-сітчастим малюнком, зсередини жовтуваті з зеленкуватою смугою по центру. Біля основи кожної пелюстки помітна вдавлена медова ямка. Тичинок також 6, вни майже вдвічі коротші за листочки оцвітини й коротші за маточку; пиляки жовті. Маточка з трьома приймочками.

Плід — крилата шестигранна коробочка з тупою верхівкою, завдовжки 1,5-3,5 см, завширшки до 2 см. Гнізда плода розкриваються розривом.

ВизначенняРедагувати

Морфологічно наближений до цього таксона рябчик шаховий. До ознак, які дозволяють безпомилково відрізнити рябчик руський від спорідненого виду належать скупчені верхні листки, витка верхівка стебла та шестигранна коробочка з крилатими ребрами.

ЕкологіяРедагувати

Рослина світлолюбна (здатна витримати невелике затінення), помірно посухостійка, морозостійка (витримує пониження температури до −35 °C). Рябчик руський зростає на кам'янистих схилах з лужними і кислими ґрунтами, серед чагарників, по берегах річок, на луках (в тому числі й остепнених), галявинах, узліссях соснових борів, в байрачних лісах і, навіть, в робінієвих насадженнях[4] та дібровах, розташованих на піщаних ділянках. Віддає перевагу добре дренованим та плодючим ґрунтам.

Вегетація триває в середньому 80 діб. Розмножується насінням та вегетативно відокремленням дочірніх цибулинок. Цвітіння відбувається у квітні-травні, запилюється комахами і вітром. Плодоносить у травні-липні, невдовзі після плодоношення вегетація завершується. Насіння поширюється при розгойдуванні коробочок (автохорія). Насінини мають невеликий зародок, тому проростають повільно. Цибулини змінюються щороку. Перше цвітіння сіянців відбувається у віці 5-6 років і щорічно повторюється до 10-15 років. Надалі частина лусок утворює дочірні цибулинки, які розвиваються вдвічі швидше, ніж материнські особини.

ПоширенняРедагувати

Ареал цього виду доволі широкий і охоплює Східну Європу, Кавказ, Середню Азію, Джунгарію, Західний Сибір, Алтай. В Україні трапляється у лісостеповій і степовій зоні. Більшість популяцій ізольовані, невеликі за площею і чисельністю (1-10 особин на 1 м²), втім у Луганській області щільність деяких популяцій становить 12-75 особин на 1 м².[5]

Статус видуРедагувати

Вид потерпає від збирання квітів для букетів, викопування цибулин, весняних палів, розорювання степів, осушування. За відсутності антропогенного навантаження рослини добре відновлюються і можуть бути інтродуковані у вторинні біоценози.[4] На території Пирятинського національного парку життєздатність популяцій залежить більше від ценотичних умов, ніж від антропогенного впливу.[6]

Рябчик руський охороняється в національних парках «Святі Гори» і «Пирятинський», в заповідниках Луганському (філії «Стрільцівський степ», «Станично-Луганське»), Українському степовому (філії «Михайлівська цілина», «Крейдяна флора»), Канівському; вирощується у ботанічних садах Києва, Кривого Рогу, Харкова, Донецька, дендропарку «Софіївка».

Вид занесений до Червоної книги України[7], під охороною також в деяких інших країнах ареалу[8][9].

ЗастосуванняРедагувати

Рябчик руський використовують перш за все як декоративну рослину. Його строкаті квіти привабливо виглядають як в альпінаріях, так і при аранжуванні з іншими рослинами в букетах. Насіння висівають в будь-який час, але проростає воно лише навесні після періоду стратифікації.

В народній медицині використовують бульбоцибулини. З них готують відвари, настоянки або вживають сирими як протикашльовий засіб.

З 1 липня 2012 року рябчик руський зображується на гербі міста Серпухов (Росія).

СинонімиРедагувати

  • Corona leucantha Fisch. ex Graham (1828)
  • Fritillaria heterophylla Sol. ex Baker (1874)
  • Fritillaria minor Ledeb. (1830)[1]

ЛітератураРедагувати

  • Діденко І. П. Види роду Fritillaria L. (Liliaceae) в Україні (еколого-ценотичні особливості та охорона): дис. канд. біол. наук.: — Умань, 2007.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види судинних рослин Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область) в антропогенно трансформованних місцезростаннях // Вісник Нац. наук.-природ. музею. — 2008—2009 — 6-7. — Стор. 124—134.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види степових ценозів Національного природного парку «Пирятинський» // Роль Національного природного парку «Пирятинський» в природно-заповідній та екологічній мережі Полтавщини: Матер. всеукр. екол. наук.-практ. конф. — К., 2011. — С. 75-78.
  • Перегрим М. М., Накоп'юк І. П. Fritillaria ruthenica Wikstr. на Донецькому кряжі. // Інтродукця рослин. — 2005. — № 1.

ДжерелаРедагувати

  1. а б The Plant List.(англ.)
  2. Fritillaria ruthenica // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  3. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К., 2009.
  4. а б Коваленко О. А. Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) на території Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область). // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Інтродукція та збереження рослинного різноманіття / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ: ВПЦ «Київський університет», 1999. — ISSN 1728—2284 — PDF
  5. Новые местонахождения видов родов Tulipa L. и Fritillaria L. на территории Луганской области / Е. И. Соколова, М. В. Бережной, Н. Ю. Бутылкина, В. А. Коваленко, Е. Н. Пашутина, Т. А. Щербакова // Промышленная ботаника. — 2008. — Вип. 8. — С. 88-97. — PDF.(рос.)
  6. Морфологічна мінливість і віталітетна структура ценопопуляцій Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) у НПП «Пирятинський» (Полтавська обл.) / О. А. Коваленко // Український ботанічний журнал. — 2013. — Т. 70, № 3. — С. 369—379. — PDF
  7. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К., 2009.
  8. Красная книга Российской Федерации (растения и грибы). — М., 2008.(рос.)
  9. Красная книга Республики Мордовия, 2003.

ПосиланняРедагувати

Рябчик руський в Червоній книзі України. — Перевірено 27 грудня 2014 р.