Francesco Morosini (1938)

«Франческо Морозіні» (італ. Francesco Morosini) — військовий корабель, крейсерський дизель-електричний підводний човен типу «Марчелло» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

«Франческо Морозіні»
Francesco Morosini

Однотипний італійський підводний човен типу «Марчелло» «Агостіно Барбаріго»
Верф	CRDA, Монфальконе
Під прапором	Королівство Італія
Належність	Королівські військово-морські сили Італії
Порт приписки	Неаполь Бордо
Закладений	2 березня 1937
Спуск на воду	25 липня 1938
Введений до складу флоту	11 листопада 1938
Виведений зі складу флоту	18 жовтня 1946
На службі	1938–1942
Загибель	у серпні 1942 року зниклий з невідомих обставин у Біскайській затоці
Сучасний статус	зниклий безвісти
Бойовий досвід	Друга світова війна Битва на Середземному морі Битва за Атлантику * Кампанія в Карибському морі
Проєкт
Тип ПЧ	крейсерський дизель-електричний підводний човен
Основні характеристики
Швидкість (надводна)	17,4 вузлів (32,2 км/год)
Швидкість (підводна)	8 вузлів (15 км/год)
Робоча глибина занурення	100 м
Дальність плавання	7500 миль (13900 км) на швидкості 9,4 вузлів у надводному положенні 120 миль (220 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж	58 офіцерів та матросів
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	73 м
Ширина корпусу найб.	7,19 м
Висота	5,1 м
Водотоннажність надводна	1043 тонни
Силова установка
Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни CRDA 2 × електродвигуни CRDA
Гвинти	2
Потужність	2 × 1800 к.с. (дизелі) 2 × 550 к.с. (електродвигуни)
Озброєння
Артилерія	2 × 100-мм гармати OTO Mod. 1928
Торпедно- мінне озброєння	8 × 533-мм торпедних апаратів 16 торпед
ППО	4 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931

«Франческо Морозіні» був закладений 2 березня 1937 року на верфі компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico у Монфальконе. 25 липня 1938 року він був спущений на воду, а 11 листопада 1938 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.

Історія служби

Докладніше: Перший щасливий час та BETASOM

У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких скоро стало 27^{[Прим. 1]}, котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони внесли вагомий внесок у битву за Атлантику, не дивлячись на те, що командувач підводним флотом ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед обличчям ворога»^[1].

16 березня 1942 року італійська флотилія ПЧ приєдналася до організованої командуванням Крігсмаріне операції «Нойланд». П'ять італійських підводних човнів діяли переважно на атлантичних підходах до Малих Антильських островів. «Морозіні» потопив Stangarth, Oscilla і Peder Bogen. ПЧ «Енріко Таццолі» знищив Cygnet і нафтовий танкер Athelqueen. «Джузеппе Фінчі» торпедував Skane, Melpomere і Charles Racine. «Леонардо да Вінчі» — Everasma і нейтральний бразильський Cabadelo. «Луїджі Тореллі» потопив Scottish Star і Esso Copenhagen.

2 червня 1942 року «Морозіні» вийшов з Бордо до Карибів, зокрема на північний схід від острова Пуерто-Рико. З кінця червня до початку серпня діяв в акваторії Карибського моря. По завершенню місії повертався на базу. Останню радіограму човен надіслав 5 серпня. 9 числа штаб BETASOM направив чергове повідомлення, інформуючи «Морозіні» про порядок зустрічі, але підводний човен так і не підтвердив отримання. Човен так і не дійшов до бази, і передбачалося, що він був втрачений після 14:50 8 серпня в акваторії Біскайської затоки. Можливо, він був потоплений вночі літаком, обладнаним радаром, але це так і не було підтверджено.

Див. також

Примітки

Виноски

↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Клманданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»

Джерела

↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 22 липня 2021.

Посилання

Morosini [Архівовано 30 листопада 2018 у Wayback Machine.](англ.)
Regio Sommergibile MOROSINI [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](італ.)

Література

Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1

[1] Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Клманданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»

[2] First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 22 липня 2021.

[Прим. 1]

[1]