Відкрити головне меню
Еремур показний
Еремур показний квітне на степовому схилі разом із ковилою Лессінга (на задньому плані).
Еремур показний квітне на степовому схилі разом із ковилою Лессінга (на задньому плані).
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Ксантореєві (Xanthorrhoeaceae)
Підродина: Асфоделові (Asphodeloideae)
Рід: Еремур (Eremurus)
Вид: Еремур показний
Біноміальна назва
Eremurus spectabilis
M.Bieb., 1810
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Eremurus spectabilis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Eremurus spectabilis
EOL logo.svg EOL: 1087960
IPNI: 534736-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 122943

Ерему́р показни́й (Eremurus spectabilis)[1] — багаторічна рослина родини Асфоделових. Вид занесений до Європейського Червоного списку, Червоних книг України та Росії.[2] Медоносна, декоративна і харчова культура.

ОписРедагувати

Трав'яниста рослина заввишки 1—1,5 м, геофіт, геміефемероїд. Кореневище дископодібне, до 2,5 см завширшки, несе купу потовщених, веретеноподібних коренів. Стебло прямостояче, циліндричне. Від 6 до 15 листків зібрані в прикореневу розетку та, частково, концентруються у нижній частині стебла. Листки сизо-зелені, широколінійні, килюваті, по краю гострошорсткі (у деяких популяцій голі й гладенькі), завдовжки до 30 см, завширшки 2,5—5 см.

Суцвіття — верхівкова, багатоквіткова, циліндрична китиця завдовжки до 80 см. Приквітки густоволосисті. Квітки шестичленні, з широколистою дзвоникуватою оцвітиною до 2 см завширшки, світло-жовті, інколи зеленкуваті або червонуваті з білим краєм, мають неприємний запах. Квітконіжки косо стирчать догори, при достиганні плодів вигинаються дугою. Листочки оцвітини довгастолінійні, завдовжки до 9 мм. Тичинки (6 штук) вдвічі довші за пелюстки. Стовпчик зігнутий донизу.

Плід — куляста коробочка завширшки 5-10 мм, вкрита поперечними зморшками, розкривається трьома гніздами. Насіння тригранне, коричневе (в Eremurus thiodanthus) чи строкате з буро-чорними плямами (в Eremurus jungei).

ПоширенняРедагувати

Центр розповсюдження виду знаходиться на Кавказі, у Малій, Західній і Центральній Азії (зокрема у горах Копетдагу). За межами цієї зони окремі популяції трапляються в степах Північного Причорномор'я та Приазов'я. В Росії еремур показний знайдений у Ростовські області, Ставропольському та Краснодарському краях, Чечні та Дагестані.

В Україні еремур показний знайдений в Гірському Криму (гори Кара-Даг, Чорна, Агармиш), а також на Донецькому кряжі.

ЕкологіяРедагувати

Рослина світлолюбна, посухостійка, полюбляє добре прогріті ґрунти з високим вмістом кальцію. Найчастіше еремур показний можна побачити на лісових галявинах, крейдяних і вапнякових схилах, підстелених карбонатами, відслоненнях крейди, вапняка, мергелю, у чагарникових напівпустелях, але загалом для нього не характерна чітка екологічна приуроченість. Рослина віддає перевагу кам'янистим та різнотравним степам з розрідженим травостоєм, на сильно задернених ділянках рідкісна.

Розмножується насінням. Квітне у травні — липні, причому на ділянках з високою чисельністю створює аспект. Квіти у суцвітті розкриваються послідовно знизу до верхівки. В першу добу після розкриття квітки її нектарники не функціонують, опісля квіти починають відвідувати запилювачі — бджоли, джмелі, мухи-дзюрчалки. Найвища нектаропродуктивність спостерігається у старих квіток. Плодоносить у червні — серпні. Насіння вивільняється з коробочок при поштовхах, спричинених рухом людей чи тварин, або при розгойдуванні стебел вітром (автохорія). Зазвичай воно падає неподалік від материнської рослини, схожість насіння становить близько 50—65 %. Повного розвитку еремури досягають лише у віці 5—8 років, хоча у культурі починають квітнути з 4—5 років.

Значення і статус видуРедагувати

Зникненню цієї рослини сприяють як антропогенні фактори (заліснення територій, терасування схилів, збирання квітів), так і природні (вузька екологічна амплітуда, низька конкурентна здатність). Еремур показний охороняється в заказниках загальнодержавного значення «Агармиський ліс» і «Балка Гірка», а також у Карадазькому заповіднику.

Еремур показний зрідка використовують як декоративну рослину. В культурі він відомий з 1800 року, насадження цього виду стійкі, дають самосів. В Україні цей вид можна побачити в колекціях Нікітського і Донецького ботанічних садів, дендропарку «Олександрія». Під час цвітіння еремур показний слугує джерелом нектару для домашніх бджіл. Молоде листя рослини можна вживати в їжу. Корені еремура показного містять багато полісахарида еремурана, завдяки чому з них можна виготовити клейку речовину, що заміняє гуміарабік.

СистематикаРедагувати

Рослина з нестійкими морфологічними ознаками, внаслідок чого деякі популяції інколи описують як окремі види — Eremurus thiodanthus Juz. та Eremurus jungei Juz.

ПідвидиРедагувати

  • Eremurus spectabilis subsp. spectabilis — має оцвітину блідо- або зеленкувато-жовтого кольору, голе листя. Поширений в Криму, Туреччині, Сирії, Лівані, Ірані, на Кавказі, де росте на висоті 1000—2750 м;
  • Eremurus spectabilis subsp. regelii (Vved.) Wendelbo — має червонувату оцвітину з білим краєм. Росте в Афганістані, на Памірі, Тянь-Шані на висоті 700-3200 м;
  • Eremurus spectabilis subsp. subalbiflorus (Vved.) Wendelbo — колір оцвітини такий же як у номінального підвиду, але листя шорстке. Розповсюджений у Туркменістані та Ірані на висоті 700—2000 м.

СинонімиРедагувати

  • Asphodelus regius Heynh.
  • Eremurus bachtiaricus Boiss.
  • Eremurus caucasicus Steven
  • Eremurus libanoticus Boiss.
  • Eremurus sibiricus Weinm.
  • Eremurus tauricus Weinm.[1]

ДжерелаРедагувати

  1. а б The Plant List.(англ.)
  2. Красная книга Российской Федерации (Растения и грибы) / Министерство природных ресурсов и экологии РФ; Федеральная служба по надзору в сфере природопользования; РАН; Российское ботаническое общество; МГУ им. М. В. Ломоносова; Гл. редколл: Ю. П. Трутнев и др.; Сост. Р. В. Камелин и др. — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2008. — С. 88—90. — 855 с.(рос.)

ПосиланняРедагувати

Еремур показний у Червоній книзі України. — Переглянуто 2 січня 2015 р.