Ескадрений міноносець «Даніеле Манін»
Daniele Manin
Cacciatorpediniere Manin.jpg
Ескадрений міноносець «Даніеле Манін»
Служба
Тип/клас Ескадрений міноносець
типу «Надзаріо Сауро»
Держава прапора Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Належність Naval jack of Italy (ca. 1900-1946).svg Королівські ВМС Італії
Закладено 9 жовтня 1924 року
Спущено на воду 15 червня 1925 року
Загибель Потоплений 3 квітня 1941 року
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1 137 тонн (стандартна)
1 589 тонн (повна)
Довжина 90,71 м
Ширина 9,22 м
Осадка 3,8 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парових турбіни
3 × парових котли
Потужність 38 000 к.с.
Швидкість 30 вузлів
Дальність плавання 2 600 миль на швидкості 14 вузлів
Екіпаж 10 офіцерів
146 матроси
Озброєння
Артилерія 4 (2 × 2) × 120-мм гармати «120/45»
Торпедно-мінне озброєння 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів
52 міни
Зенітне озброєння 2 x 40-мм гармати «пом-пом»
2 x 13,2-мм кулемети «Breda Mod. 31»

«Даніеле Манін» (італ. Daniele Manin) — ескадрений міноносець типу «Надзаріо Сауро» ВМС Італії 1920-х років

Історія створенняРедагувати

Ескадрений міноносець «Даніеле Манін» був закладений 9 жовтня 1924 року на верфі «Cantieri navali del Quarnaro» у Фіуме. Свою назву отримав на честь італійського політика та громадського діяча епохи Рісорджименто Даніеле Маніна.

Спущений на воду 15 червня 1925 року, вступив у стрій 1 травня 1927 року.

Історія службиРедагувати

Довоєнна службаРедагувати

Після вступу у стрій есмінець «Даніеле Манін» ніс службу у Середземному морі. У 1930 році зазнав аварії, зіткнувшись з однотипним есмінцем «Чезаре Баттісті»[1].

У 1931 році зіткнувся з теплоходом «Еджітто», внаслідок чого зазнав серйозних пошкоджень. Ремонт тривав аж до 1934 року[1].

У 1935 році, перед запланованим відправленням в Червоне море корабель пройшов модернізацію, під час якої встановили системи кондиціонування. Того ж року був відправлений в Червоне море.

Після повернення в Італію брав участь у громадянській війні в Іспанії.

Друга світова війнаРедагувати

На момент вступу Італії у Другу світову війну 10 червня 1940 року, «Даніеле Манін» перебував в Еритреї, де базувався в порту Массауа і входив до складу 3-ї ескадри есмінців, разом з однотипними «Чезаре Баттісті», «Франческо Нулло», і «Надзаріо Сауро».

Основним завданням італійської ескадри у Червоному морі було перехоплення британських конвоїв. Кораблі декілька разів виходили в море, але не змогли перехопити ворожі кораблі.

Вночі 21 жовтня 1940 року есмінці «Леоне», «Пантера», «Чезаре Баттісті», «Даніеле Манін» і «Франческо Нулло» атакували британський конвой «BN 7», який складався з 32 транспортів під охороною крейсера «Ліндер» , есмінця «Кімберлі» та 3 шлюпів. Проте атака виявилась невдалою, італійці змушені були поставити димову завісу та відступити. «Франческо Нулло», на якому вийшло з ладу стернове керування, наступного помічений та перехоплений британськими кораблями. Після годинного бою він був потоплений есмінцем «Кімберлі» поблизу острова Харміль.

На початку 1941 року, коли падіння Італійської Східної Африки було неминуче, перед командуванням італійського флоту постала проблема, що робити з кораблями. ТІ кораблі та підводні човни, що могли дістатись до дружніх японських чи французьких портів, вирушили у плавання. Але есмінці типу «Леоне» і типу «Надзаріо Сауро» не мали достатньої дальності плавання. Тому перед падінням Массауа 31 березня 1941 року «Леоне», «Тігре» та «Пантера» вирушили в атаку на Суец. «Чезаре Баттісті», «Даніеле Манін» та «Надзаріо Сауро» мали атакувати Порт-Судан.

Вночі 1 квітня «Леоне» налетів на не позначену на карті скалу та отримав серйозні пошкодження. Вранці «Тігре» та «Пантера» змушені були потопити його за 15 миль на північ від острова Ауалі-Хутуб в архіпелазі Дахлак, і повернулись в Массауа[1].

Увечері 1 квітня італійці відхилили британську пропозицію про капітуляцію, і 5 есмінців («Тігре», «Пантера», «Чезаре Баттісті», «Даніеле Манін» та «Надзаріо Сауро») вирушили в останню атаку на Порт-Судан. Кораблі повинні були пройти 300 миль у ворожих водах, прибути до Порт-Судану на світанку, де зав'язати бій з британськими кораблями, і, якщо пощастить, спробувати перетнути Червоне море, досягнути аравійського узбережжя, де вони мали би бути затоплені екіпажами.

На «Чезаре Баттістіі» виникли проблеми із силовою установкою, він направився до аравійського берега, де і був затоплений екіпажем наступного дня.

Вранці ескадра наблизилась до Порт-Судану, де була атакована літаками з берегових аеродромів та авіаносця «Ігл». Британці спочатку сконцентрували вогонь на есмінцях «Даніеле Манін» і «Надзаріо Сауро», а в цей час «Тігре» та «Пантера» зуміли досягнути аравійського узбережжя, де були затоплені екіпажами, які висадились на землю поблизу міста Джидда, де були інтерновані.

О 9:00, після двогодинного бою, британці таки накрили «Надзаріо Сауро», який вибухнув та затонув. На «Даніеле Манін» важкопоранений командир, капітан 2-го рангу Аральдо Фадін (італ. Araldo Fadin) продовжував керувати боєм, намагаючись таки дістатись до аравійського узбережжя. І лише об 11:00, через 4 години бою, британці зуміли влучити 2 бомбами в корабель. «Даніеле Манін» теж затонув.

ЛітератураРедагувати

  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
  • Эсминцы Второй мировой:первый в мире полный справочник /Александр Дашьян. - Москва:Эксмо:Яуза,2019,-416 с. ISBN 978-5-04-098439-8 (рос.)
  • Bragadin, Marc'Antonio (1957). The Italian Navy in World War II, United States Naval Institute, Annapolis. ISBN 0-405-13031-7 (англ.)

ПриміткиРедагувати