Гривастий вовк
Гривастий вовк[1] (Chrysocyon brachyurus) — хижий ссавець із родини псових (Canidae). Населяє луки та чагарникові площі центральної частини Латинської Америки. Діапазон поширення займає приблизно 5 млн км²[2]. Країни поширення: Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, Перу. Чисельність гривастого вовка було приблизно оцінена в 2005. Загальна популяція: ~ 23600 тварин, у тому числі 21746 в Бразилії, 880 — в Аргентині і 660 — в Парагваї. У Болівії, навряд чи проживає більше 1000 тварин[3].
| Гривастий вовк | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Підродина: | Caninae |
| Триба: | Canini |
| Рід: | Chrysocyon C. H. Smith, 1839 |
| Вид: | C. brachyurus
|
| Біноміальна назва | |
| Chrysocyon brachyurus | |
| |
| Ареал виду Chrysocyon brachyurus | |
Морфологія ред.
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 950—1320 мм, хвіст: 280—490 мм, висота в плечах: 740—900 мм, вага: 20—26 кг.
Опис. Загальне забарвлення жовто-червоне. Волосся вздовж задньої частини шиї і посередині спини особливо довге й може бути темного кольору. Мордочка та нижні частини ніг також темні, майже чорні. Горло і розпушений кінець хвоста можуть бути білими. Шерсть досить довга, трохи м'якша, ніж у пса. Є еректильна грива на шиї і верхній частині плечей. Вуха великі та прямі, череп подовжений, зіниці очей круглі[4].
Поведінка ред.
В основному нічний і сутінковий. Було висловлено припущення, що помітно довгі ноги є адаптацією до швидкого бігу або для руху через болота, але дійсна функція, ймовірно — дозволяти бачити над високою травою. Chrysocyon не особливо швидкі і в цілому він підкрадається і накидається, як лисиця. Його всеїдний раціон включає гризунів, інших дрібних ссавців, птахів, рептилій, комах, їсть банани, гуаву та іншу рослину з роду паслін Solanum lycocarpum. Останнє, мабуть, допомагає гривастим вовкам позбавлятися від круглого черв'яка свайнік-велетень (Dioctophyme renale), який паразитує в нирках. Їсть також коріння й бульби різних рослин. Принагідно гривастий вовк нападає на свійську птицю; зрідка може понести новонароджене ягня або порося. На людей гривасті вовки не нападають. Вид моногамний, пов'язана пара захищає територію в середньому 27 км², однак, більшість діяльності виконується поодинці. Бранці іноді можуть бути разом без видимої боротьби, хоча, як правило, в початковий період ведуться бойові дії й потім створюється ієрархічне домінування[4].
Життєвий цикл ред.
Пологи в неволі відбувалися в липні й серпні в Південній Америці і в січні та лютому в Північній півкулі. Вагітність триває 62—66 днів, народжується два—чотири малюка. Новонароджені важать близько 350 грамів, очі відкриваються через 8 або 9 днів, деяку виплюнуту їжу молодь приймає на 4 тижні, відлучення від молока відбувається з 15 тижня. Одна особина у неволі жила 15 років і 8 місяців[4].
Генетика ред.
Диплоїдне число, 2n=38 хромосом, фундаментальне число, FN=110. Каріотип охоплює 36 метацентричних і субметацентричних і 38 аутоцентричних аутосом. X-хромосома не була ідентифікована[2].
Філогенетичні дослідження показали, що сестринським до роду Chrysocyon є рід Dusicyon
Загрози та охорона ред.
Найсерйознішу загрозу для гривастого вовка представляє різке скорочення місць проживання, особливо у зв'язку з перетворенням їх на сільськогосподарські угіддя. Іншими загрозами є фрагментація місць проживання, що спричинює до ізоляції субпопуляцій, автомобільні дороги, так як водії часто не дотримуються режиму швидкості. Проживаючи близько до міста гривасті вовки часто мають проблеми з домашніми собаками. Ці собаки можуть переслідувати і вбити гривастого вовка, а також може бути серйозним джерелом захворювання і конкурувати за їжу. Охороняються законом у багатьох частинах ареалу, але виконання закону часто є проблематичним. Зустрічається в багатьох охоронних районах в Аргентині, Болівії, Бразилії, Парагваю й, можливо, Перу[3].
Посилання ред.
- ↑ Українська Радянська Енциклопедія: гривастий вовк. Архів оригіналу за 19 листопада 2016. Процитовано 22 серпня 2018.
- ↑ а б J. M. Dietz Chrysocyon brachyurus / Mammalian Species No. 234, 1985, P. 1–4
- ↑ а б Вебсайт [Архівовано 5 серпня 2011 у Wayback Machine.] МСОП
- ↑ а б в Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, P. 108, 109
Заморока, А. (2013). Фолклендський вовк: історія виникнення і вимирання. Станіславівський Натураліст. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 22.08.2018.