Вікіпедія

Blohm & Voss Ha 139

Blohm & Voss Ha 139 — німецький поплавковий гідролітак періоду 1930-х років, виробництва верфі «Blohm & Voss» GmbH. Всього виготовлено три екземпляри. Перший політ виконано у жовтні 1936, уведений в експлуатацію авіакомпанією Deutsche Lufthansa у 1937. Проєктувався як багатоцільовий гідроплан для здійснення комерційних, в першу чергу поштових трансатлантичних перевезень. Під час Другої світової війни виконував завдання з далекої морської розвідки, розвідки погоди, тралення мін та інше.

Blohm & Voss Ha 139
Технічні та льотні характеристики зазначені для версії Ha 139B
Призначення: Багатоцільовий поплавковий гідролітак
Перший політ: Ha 139 V1, жовтень 1936
передано «Deutsche Lufthansa» у березні 1937
Прийнятий на озброєння: 1939 (Люфтваффе)
Знятий з озброєння: 1942 V1 та V3; 1944 — V2
Період використання: 1936—1944
На озброєнні у: Третій Рейх
Розробник: Blohm + Voss
Виробник: Blohm & Voss
(Hamburger Flugzeugbau GmbH)
Всього збудовано: три
Модифікації: Blohm & Voss BV 142
(наземного базування)
Конструктор: Ріхард Фогт (нім. Richard Vogt)
Екіпаж: 4—5 особи
Крейсерська швидкість: 280 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 325 км/год
Дальність польоту: практична, 5200 км
Тривалість польоту: 19 год
Практична стеля: 5500 м
Швидкопідйомність: біля поверхні води: 4,5 м/с
Довжина: 19,65 м
Висота: 4,80 м
Розмах крила: 29,50 м
Площа крила: 130,00 м²
Споряджений: 17 100 кг
Двигуни: 4×600 к. с. (447 кВт) дизельних Junkers Jumo 205C
Кулеметне озброєння: чотири MG 15 (на версії Ha 139 V3/U1)
Blohm & Voss Ha 139 у Вікісховищі
На поштовій марці 1944 року Ha 139 поруч з логотипом «Deutsche Lufthansa». Присвячена події: «25 років німецькій авіапошті 1919—1944»

Тактико-технічні дані для Ha 139 B ред.

Джерело: «Flugzeug-Typenbuch», Helmut Schneider. Видавництво: «Herm Beyer Verlag», 1941. Стор. 29

Льотні характеристики ред.

  • Максимальна швидкість: 325 км/г
  • Крейсерська швидкість: 280 км/г
  • Крейсерська швидкість біля поверхні води: інформація відсутня
  • Посадокова швидкість: 110 км/г
  • Практична стеля: 5500 м
  • Швидкопідйомність біля поверхні води: 4,5 м/с
  • Час набору висоти:
    • 1000 м за 4 хв
    • 5500 м за 40 хв
  • Навантаження на крило: 131,40 кг/м²
  • Енергоозброєність: 7,13 кг/к.с.
  • Максимальна дальність польоту: інформація відсутня
  • Практична дальність польоту: 5200 км
  • Максимальний час перебування у польоті: 19 годин

Технічні характеристики ред.

Історія створення та експлуатації ред.

 
Ріхард Фогт — розробник літака

Авіакомпанії «Deutsche Lufthansa» (DLH) для здійснення поштових трансатлантичних перевезень був необхідний літак, здатний стартувати [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] з катапульти[3], злітати та сідати при хвилюванні моря і мати великий запас палива. При комерційному навантаженні 500 кг вимагалася дальність польоту 5000 км[4] зі швидкістю 250 км/г.

Згідно з цими технічними вимогами авіаконструктор Ріхард Фогт (нім. Richard Vogt, 1894—1979) запропонував «Проєкт-15» — один з найестетичніших гідролітаків свого часу. Авіакомпанія замовила три дослідних літака, що отримали позначення Ha 139. Роботи почалися восени 1935. Опрацювання конструкції та складання [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] перших двох літаків проходили дуже швидко. Для військового використання наприкінці 1935 був запропонований «Проєкт-20» — розвідник-бомбардувальник, який, проте, не викликав інтересу у Рейхсміністерства авіації Третього Рейху[1].

У жовтні 1936 шеф-пілот «Blohm & Voss» Гельмут Вааса Родіг (нім. Helmut Wasa Rodig) випробував машину. Перший збудований компанією «Hamburger Flugzeugbau GmbH» (авіаційний підрозділ «Blohm & Voss» GmbH) літак — Ha 139 V1 «Nordmeer» (укр. «Північне море»), було передано авіакомпанії Deutsche Lufthansa у березні 1937, згодом надійшов Ha 139 V2 «Nordwind» (укр. «Північний вітер»). Використовувалися з гідроавіаносців «Фрисландія» (нім. «Friesenland») та «Швабія» (нім. «Schwabenland»), здійснивши сім трансатлантичних рейсів між Орта (Азорські острови) та Нью-Йорком із серпня по кінець листопада 1937. Середня швидкість в західному напрямку була 228 км/г, у східному — 250 км/г. Третій та останній літак — Ha 139 V3 Nordstern (укр. Полярна зірка) збудовано на початку 1938, мав збільшений розмах крил (29,50 м) та двигун Junkers Jumo 205С. Налітав, разом з V1 і V2 загалом 597 годин у 26 трансатлантичних рейсах. До початку Другої світової війни гідролітаки здійснювали рейси в Німеччину, Італію, Бразилію, експлуатувалися у південній частині Атлантики. До кінця 1939 успішно здійснили 100 рейсів: 40 у північній та 60 у південній Атлантиці.

На початку Другої світової війни всі три Ha 139 передано Люфтваффе. Використовувалися як далекий розвідник та розвідник погоди, транспортний літак, тральщик та літак швидкого реагування[5]. Всі три літаки експлуатувалися Люфтваффе кілька років, але у 1942 V1 та V3 пустили на запчастини для V2, через брак останніх. Ha 139 V2 вдалося прослужити до 1944[6].

Версії ред.

 
Ha 139 Nordmeer (укр. Північне море)

Ha 139 V1 ред.

Заводський номер 181, бортовий номер D-AMIE, військовий код P5+KH.

Перший прототип, побудовано в 1936. Перший політ здійснив у жовтні 1936, передано авіакомпанії Deutsche Lufthansa у березні 1937. У DLH отримав назву Ha 139A «Nordmeer»[2].

Виведено з експлуатації у 1942 та передано на запчастини для V2.

 
Ha 139 «Nordwind» (укр. «Північний вітер»), 1938

Ha 139 V2 ред.

Заводський номер 182, бортовий номер D-AJEY, військовий код P5+JH.

Другий прототип, побудовано на початку 1937. Передано DLH у червні 1937. У DLH отримав назву Ha 139A «Nordwind». Перший трансатлантичний переліт здійснено 24 серпня 1937[7]. Навесні 1938 почав здійснювати регулярні рейси поштового зв'язку у Південній Атлантиці, між Банжул (Гамбія) і Натал (Бразилія).

Виведено з експлуатації у 1944.

Модернізації Ha 139 V1 та V2 ред.

Літаки серії-А були перероблені за зразком Ha 139B/Umbau. Здійснювали розвідувальні і транспортні польоти під час боїв у Норвегії у складі KG.zbv108 See, діючи з Норденейя і доставляючи в норвезькі фіорди військове спорядження та інші вантажі для ізольованих частин Вермахту.

Ha 139 V3/U1 ред.

 
Ha 139 «Nordstern» катапультується з судна бази гідролітаків «Friesenland», 1938

Заводський номер 217, бортовий номер D-ASTA, військовий код P5+EH.

Третій прототип, збудовано на початку 1938. Передано DLH навесні 1938. У DLH отримав назву Ha 139B «Nordstern». Між 21 липня та 19 жовтня 1938 Ha 139 V3 зробив декілька польотів між Орта та Нью-Йорком[недоступне посилання з червня 2019] по Північно-Атлантичному маршруту.

Модернізації Ha 139 V3/U1 ред.

(Зовнішнє зображення) [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]

Ha 139B/Umbau — модернізовано в Венцендорфі. Носову частину подовжили і обладнали місцем спостерігача. Встановлено чотири кулемета MG 15 та навігаційне обладнання. Злітна вага зросла до 19 000 кг[2]. Модифікований літак здійснив перший політ 19 січня 1940 на Балтиці після запуску з катапульти судна бази гідролітаків «Фрисландія». Екіпаж складався з обер-лейтенанта графа Шака і фліге-капітана Шустера. Після випробувань спочатку літав у складі «Трансокеанської ескадрильї» (нім. Trans-Ozean Staffel), яка потім в січні 1941 увійшла до складу 1-ї ескадрильї 406-го полку берегової авіації (1./Ku.Fl.Gr.406). Ця частина була в основному оснащена літаючими човнами Do 18, які були посилені п'ятьма Do 26. Ha 139B/Umbay переважно вів розвідку погоди в Арктиці.

Ha 139B/MS — мінний тральщик (Minensucher).

 
Модель Ha 139B/MS в масштабі 1/72. Музей авіації у м. Сієтл, США

У 1942 Ha 139B/Umbay знову був модифікований — вже в мінний тральщик Ha 139B/MS. Незвичайна за формою магнітна обмотка [Архівовано 8 березня 2017 у Wayback Machine.] йшла від носа фюзеляжу вниз до поплавців, згодом вгору до кінцівок крил, а потім до оперення[8].

Виведено з експлуатації у 1942 та переданий на запчастини для V2.

Опис літака ред.

Фюзеляж суцільнометалевий, з тонким округлим монококом та досить малим міделем. Набір фюзеляжу складався з ряду вертикальних шпангоутів, з'єднаних стрингерами з дюралюмінію. Обшивка з листового дюралюмінію кріпилася на заклепках з потаємними голівками. Літак мав рознесене хвостове оперення, стабілізатор кріпився на обтічному пілоні до хвостової частини фюзеляжу і підтримувався чотирма підкосами. До кінців стабілізатора кріпилися два кіля. Рулі напрямку були забезпечені ваговою і аеродинамічною компенсацією.

Кабіна екіпажу довжиною 3,5 м і об'ємом 6,5 м³ розташовувалася в передній частині, трохи попереду площини обертання гвинтів. Дозволяла розмістити двох пілотів поруч та була обладнана подвійним керуванням. Відразу за пілотами праворуч сидів бортінженер, а ліворуч радист. Фонар кабіни мав розсувні панелі з боків та в стелі. Відсік для вантажу та пошти розміщувався за лонжероном і був недоступний екіпажу.

Крило мало вигляд літери «W», типу перевернутої чайки із трубчастими [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] лонжеронами, що слугували паливними баками. Центроплан (літаки серії-А) був розмахом 16 м, до нього з кожної сторони кріпилися відокремлені частини з довжиною по 5,5 м кожна. Постійна по всьому розмаху хорда крила дорівнювала 4,6 м. В крило були врізані елерони. Між елеронами і фюзеляжем перебували закрилки. Моторні рами кріпилися до лонжерона центроплана. Єдиний лонжерон центроплана розташовувався в першій третині хорди і являв собою циліндричну трубу, зварену із сталевих листів. Цей лонжерон займав всю висоту профілю і служив паливним баком об'ємом 6560 л. До лонжерону кріпилися нервюри і стрингери, виготовлені з дюралюмінію. З дюралюмінію була виконана й обшивка крила.

Поплавці [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] з дюралюмінію, двореданні[Вин. 1], кріпилися до зламу крила на вертикальних сталевих стійках, закритих обтічниками. У передній частині поплавці мали невелику кілеватість, боковини вертикальні, а верх закруглений. Кожен поділявся водонепроникними перегородками на дванадцять відсіків, що гарантувало збереження пла́вності[Вин. 2] літака і при значних пошкодженнях поплавців. В обтічниках стійок літаків V1 та V2, до модифікації, за регульованими стулками були вмонтовані радіатори системи охолодження двигунів. На поплавцях розміщувалися швартовні пристрої[4].

Двигуни Junkers Jumo 205 ред.

Встановлено чотири авіаційних дизельних двигуна Junkers Jumo 205 [Архівовано 28 листопада 2007 у Wayback Machine.][9]. Мотор був розвитком Junkers Jumo 204 і вважається одним з найкращих авіаційних дизелів. V1 та V2 було оснащено чотирма дизелями Junkers Jumo 205D, V3 оснащувався Junkers Jumo 205C. Повітряний гвинт «Юнкерс-Гамильтон» — трилопатевий, дюралюмінієвий, зі змінним кроком, діаметром при обертанні 3,30 м. Напрямок руху — за годинниковою стрілкою

Недоліки двигуна Junkers Jumo 205 обмежили його застосування, переважно на літаках, що мали невеликі шанси на зустріч із винищувачами противника, в першу чергу дальні морські розвідники та спеціалізовані літаки.

Технічні характеристики дизельного двигуна Junkers Jumo 205C ред.

 
Junkers Jumo 205 у розрізі
  • Введений в експлуатацію у 1936
  • Тип двигуна — поршневий авіаційний дизель, двотактний
  • Конфігурація — з вертикальним розташуванням циліндрів та зустрічно рухомими поршнями[Вин. 3]
  • Потужність злітна (максимальна) — 600 к. с. (447 кВт) при 2200 об/хв. на рівні моря
  • Потужність робоча — 500 к. с. (368 кВт) при 2100 об/хв. на висоті 3000 м над рівнем моря[10]
  • Кількість поршнів — 12
  • Кількість циліндрів — 6
  • Діаметр циліндра: 105 мм
  • Хід поршня: 160 мм
  • Об'єм — 16,63 л.
  • Ступінь стиснення: 17:01
  • Габаритні розміри, мм: 1934×547×1325
  • Суха вага, кг: 595
  • Наддув: одноступінчатий механічний компресор
  • Система прямого вприскування палива
  • Охолодження — рідинне

Озброєння ред.

 
MG 15 в носовий частині He 111

На модернізованому Ha 139 V3/U1 — Ha 139B/Umbau в носовий частині на установці «Ікаріа» монтувався кулемет MG 15. Другий MG 15 використовувався радистом для стрільби через турель на даху кабіни. Ще по одному кулемету встановлювалася а «лінзах» з боків фюзеляжу. На наступній версії — Ha 139B/MS, після переобладнання у тральщик зі встановленням магнітної обмотки кулеметне озброєння було вилучено.

Blohm & Voss BV 142 (версія для сухопутного базування) ред.

Конструкція (окрім двигунів та шасі) та призначення літака схожі з Ha 139. Було побудовано чотири прототипи — V1 «Pollux» (бортовий номер D-AHFB, заводський № 218), V2 «Kastor» (D-ABUV, № 219), V3 (розбився 11 вересня 1940 у випробувальному центрі у м. Рехлін) та V4. Перший політ Ha 142 V1, D-AHFB відбувся 11 жовтня 1938. Після відмови від позначення «На» всі 142-і було перейменовано в BV 142[6]. Спочатку використовувалися DLH як поштовий літак на трансатлантичних лініях, а потім у військових цілях Люфтваффе. V3 і V4 були переобладнані в транспортники і незабаром використовувались у норвезькій кампанії для доставки спорядження та перекидання військ. Прототипи VI і V2 стали далекими морськими розвідниками. Вони отримали повністю засклену носову частину, а також оборонне озброєння з п'яти кулеметів MG 15. Після цього обидві машини були передані в 2-гу ескадрилью Aufkl.Gr.Ob.dL, в якій потім виконували розвідувальні польоти над Англією. Всі чотири літаки виведено з експлуатації у 1942.

Прототип Зав. № Цивільн. № Військ. № Рік Стисла історія
V1 218 D-AHFB PC+BB 1938 Перший політ відбувся 11 жовтня 1938. У Люфтваффе — далекий морський розвідник. Виведено з експлуатації у 1942
V2 219 D-ABUV PC+BC 1939 У Люфтваффе — далекий морський розвідник. Переобладнання закінчено навесні 1940. Отримав позначення BV 142 V2/U1 [Архівовано 8 березня 2017 у Wayback Machine.]. Виведено експлуатації у 1942
V3 437 Відсутній PC+BD 1940 У Люфтваффе — транспортник. Розбився 11 вересня 1940
V4 438 Відсутній PC+BE 1940 У Люфтваффе — транспортник. Виведено з експлуатації у 1942

Характеристики BV 142 V2/U1 ред.

 
V2 «Kastor» у DLH, після модернізації — BV 142 V2/U1
  • Екіпаж: 6
  • Довжина: 20,45 м
  • Розмах крил: 29,50 м
  • Висота: 4,44 м
  • Площа крил: 126 м²
  • Вага порожнього: 11 090 кг
  • Нормальна злітна вага: 16 575 кг
  • Силова установка: 4 радіальних поршневих двигуна BMW 132H-1, 9-цил. з повітряним охолодженням, 880 к. с. (656 кВт)
  • Гвинти: трилопатевий, дюралюмінієвий, зі змінним кроком, діаметром при обертанні 3,30 м
  • Максимальна швидкість: 371 км/г на рівні моря
  • Крейсерська швидкість: 323 км/г на висоті 2000 м
  • Практична стеля: 9000 м
  • Практична дальність польоту: 3872 км
  • Скоропідйомність: 6,67 м/с
  • Об'єм палива: 6560 л
  • Об'єм мастила: 600 л
  • Озброєння: 5×7,92 мм кулеметів MG 15
  • Бомби: 4×100 кг або 8×50 кг[11]

Див. також ред.

Посилання ред.

  Зовнішні зображення
  Ha 139 Photoarchive
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Blohm & Voss Ha 139


Примітки ред.

  1. ↑ а б Сайт «Уголок неба». Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 28 червня 2012.
  2. ↑ а б в Сайт «Feldgrau.info». Архів оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 28 червня 2012.
  3. ↑ Сайт «THE HISTORY OF FLIGHT». Архів оригіналу за 15 червня 2010. Процитовано 28 червня 2012.
  4. ↑ а б Сайт «Aviacija.dljavseh.ru». Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 28 червня 2012.
  5. ↑ Сайт «Aviastar.org». Архів оригіналу за 11 червня 2012. Процитовано 28 червня 2012.
  6. ↑ а б Сайт «Либрусек». Архів оригіналу за 22 червня 2012. Процитовано 28 червня 2012.
  7. ↑ Сайт «falkeeins». Архів оригіналу за 27 жовтня 2011. Процитовано 28 червня 2012.
  8. ↑ Сайт «Weapons of War»
  9. ↑ Сайт «Der Werftverein». Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 28 червня 2012.
  10. ↑ Сайт «forum.valka.cz». Архів оригіналу за 6 березня 2009. Процитовано 28 червня 2012.
  11. ↑ Сайт «Уголок неба». Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 28 червня 2012.

Джерела з інтернету та література ред.

Виноски ред.

  1. ↑ Редан (фр. redan — присту́пок) — «сходинка» на днищі катерів, літаючих човнів або поплавців гідролітака. Бувають поперечні або поздовжні. Слугують для скорочення змоченої поверхні. За рахунок відриву потоку води від днища, відповідно зменшують опір
  2. ↑ Пла́вність — властивість зануреного в рідину тіла залишатися в рівновазі, не виходячи з води і не занурюючись глибше, тобто перебувати на плаву
  3. ↑ Двигун із зустрічним рухом поршнів — конфігурація двигуна внутрішнього згоряння із розташуванням циліндрів в два ряди один навпроти одного (зазвичай один над іншим) таким чином, що поршні розташованих один навпроти одного циліндрів рухаються назустріч один одному і мають загальну камеру згоряння. Колінвали механічно з'єднані, потужність відбирається з одного з них, чи одразу з обох, наприклад, при приводі двох гвинтів


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Blohm_%26_Voss_Ha_139&oldid=40689159