Вікіпедія

Юзеф Кляса

Юзеф Броніслав Кляса (пол. Józef Bronisław Klasa; 5 вересня 1931(1931вересня05), Ґробля, Краківське воєводство, Друга Річ Посполита — 4 червня 2023, Ґлоґочув, Малопольське воєводство, Польща) — польський політик часів ПНР, у 1971—1975 роках — перший секретар Краківського воєводського комітету ПОРП, у 1980—1981 роках — завідувач відділу друку, радіо та телебачення ЦК ПОРП. Представляв «ліберальне» крило урядущої компартії, підтримував «горизонтальні структури», виступав за діалог з «Солідарністю». Відігравав важливу роль у протиборстві з «партійним бетоном». Відомий також як дипломат, посол ПНР на Кубі, у Мексиці, Марокко.

Юзеф Кляса
 
Народження: 5 вересня 1931(1931-09-05)[1]
Ґробля, Ґміна Дрвіня, Бохенський повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща
Смерть: 4 червня 2023(2023-06-04) (91 рік)
Освіта: Головна школа дипломатичної службиd
Партія: Польська об'єднана робітнича партія
Нагороди:
орден Прапор Праці 2 ступеня золотий хрест Заслуги Командорський хрест ордена Відродження Польщі офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі

Дипломат ред.

Народився у селянській сім'ї з гміни Дрвіня (Бохенський повіт Краківського воєводства Другої Речі Посполитої). Працював у сільських кооперативах Społem і Samopomoc Chłopska[2]. Перебував у Союзі сільської молоді. Навчався на підготовчих курсах Краківського університету.

У 1950 роках Юзеф Кляса вступив в урядущу компартію ПОРП. У 1956 році закінчив Головну школу дипломатичної служби. У 1957—1960 роках — секретар з пропаганди дільницького комітету ПОРП у варшавському Середмісті[3]. Потім до 1961 року — начальник департаменту польської діаспори МЗС ПНР. З 1961 до 1966 рік — генеральний консул ПНР у французькому Ліллі. У 1966—1969 роках — знову начальник кадрового департаменту МЗС. У 1969—1971 роках — посол ПНР на Кубі. Згодом, з 1975 до 1980 рік, був послом ПНР у Мексиці. Був також акредитований у країнах Центральної Америки: Нікарагуа (після Сандіністичної революції), Гондурасі, Панамі та Коста-Риці. У 1972—1976 роках — член ЦК ПОРП і депутат сейму ПНР[2].

Юзеф Кляса був помітною фігурою партійно-державного апарату. Він був активним прихильником «гомулківської відлиги» та «гереківського лібералізму», противником сталінської тенденції у ПОРП. Згодом його називали «індикатором курсу влади, особливо щодо журналістів і творчих кіл». Його від'їзди як посла збігалися з посиленням політики. За Гомулку вони припадали на антисемітську інтелігентську кампанію та придушення робітничих протестів на Балтійському узбережжі, за Герека — на придушення страйків у Варшаві та Радомі. Повернення Кляси до Польщі збігалося з реформаторськими поворотами[4].

Краківський секретар ред.

17 лютого 1971 року Юзефа Клясу затвердили першим секретарем Краківського воєводського комітету ПОРП. Це був один із найбільших регіональних постів у партійній ієрархії, що означав причетність до всепольського керівництва. Краків — друге за величиною місто Польщі, одне з найбільших у країні індустріальних і культурних центрів. Кляса цілеспрямовано надавав краківській парторганізації «ліберальний» імідж. У квітні 1975 року з ініціативи воєводського комітету ПОРП заснували Клуб творців та діячів культури «Кузня»[5].

Офіційними ініціаторами виступили перший секретар Юзеф Кляса, секретар з пропаганди Ян Бронек, відомий письменник і публіцист Тадеуш Голуй, етнограф-фольклорист Адам Огожалек, свого часу учасник антисталінського студентського руху. У статутному документі йшлося про «об'єднання діячів культури на основі марксистсько-ленінської ідеології» (крім іншого, партійний апарат намагався створити «світську громадську противагу» впливу Краківської католицької архієпархії). Водночас завданням клубу назвали створення майданчика для постійного контакту творчих кіл Кракова з партійним активом[6].

З санкції першого секретаря у клубі допускалися відомі вольності у культурі та навіть у політичних дискусіях. Згодом краківська «Кузня» об'єднала сотні авторитетних діячів, перетворилася на інтелектуальний центр всепольського масштабу[5]. «Кузня» стала також серйозним політичним ресурсом Юзефа Кляси та його апаратних прихильників.

При цьому Кляса брав активну участь у залаштунковому номенклатурному протиборстві. Не завжди він орієнтувався на «ліберальне» крило. Йому імпонувала енергія націонал-комуніста генерала Шляхцица та його «францисканців». Кляса приймав Шляхциця у Кракові, обговорював з ним політичні та кадрові питання. Наприкінці 1973 року це призвело до «краківського скандалу» — на організованому Клясою бенкеті прихильники Шляхциця піднімали тост за «нашого майбутнього першого секретаря»[7]. Інформація дійшла до Герека і, зрозуміло, викликала різку реакцію (досить скоро Шляхцица вивели з Політбюро, Клясу відправили послом за океан).

Партійний «ліберал» ред.

У серпні 1980 року у Польщі почався потужний страйковий рух. Керівництво ПОРП не зважилося на застосування насильства. Уряд ПНР уклав зі страйкарями серпневі угоди. З'явилася незалежна профспілка Солідарність. Відбулися великі зміни у складі вищого керівництва: посаді першого секретаря ЦК ПОРП Едварда Герека змінив Станіслав Каня, інтенсивно змінювалися функціонери всіх ланок партійно-державного апарату. Юзефа Клясу викликали до Варшави і 17 вересня 1980 року призначили завідувачем відділу друку, радіо та телебачення ЦК ПОРП[3].

Призначення Юзефа Кляси було великим успіхом «ліберального» крила ПОРП. На своїй посаді він санкціонував значне розширення простору легальних політичних дискусій радянська пропаганда наголошувала на «хаосі у засобах масової інформації ПНР»). Багато офіційних органів виступали зі сміливими публікаціями. Кляса був прихильником діалогу партії з «Солідарністю», підтримував реформаторські установки Анджея Верблана, протегував «горизонтальним структурам». Його організаційним оплотом виступала краківська парторганізація на чолі з «політичним спадкоємцем» Кристином Домбровим, політичним інструментом — «Кузня», інформаційним рупором — «Gazeta Krakowska», редактором якої був Мацей Шумовський (батько Малгожати Шумовської)[5].

«Ліберальна» політика Кляси викликала неприховану лють «партійного бетону». Організації типу KFP звинувачували його у потуранні «Солідарності» і вимагали усунути з посади (поряд з Мечиславом Раковським, Кристином Домбровим, Стефаном Братковським)[8]. Лідер «бетонного» угрупування «Реальність» Ришард Гонтаж відверто погрожував Клясу великими проблемами[5]. Зважаючи на давні зв'язки Гонтажа з органами держбезпеки, попередження звучало більш ніж серйозно.

«Бетон» користувався підтримкою СРСР, НДР, ЧССР. 5 червня 1981 року керівництво КПРС надіслало лист керівництву ПОРП з жорсткою, на межі останнього попередження, критикою Станіслава Кані та Войцеха Ярузельського за «поступки антисоціалістичним силам». У цій ситуації Юзеф Кляса зробив хитромудрий хід: розіслав листа по парторганізаціях. За іншого тексту таке розпорядження зрозуміло само собою — але в такому випадку це призвело до витоку інформації до «Солідарності», масового обурення іноземним втручанням у польські справи, виступів за «єдиний фронт партії та „Солідарності“ на захист суверенітету». У «Солідарності» активним прихильником такого єднання був Кароль Модзелевський. Дія Кляси дуже сприяла такому розвороту подій. Проте далекосяжний задум партійних «лібералів» і поміркованих опозиціонерів зірвали радикально антикомуністичні виступи «фундаменталістів „Солідарності“», особливо Яна Рулевського[9].

Юзеф Кляса належав до партійної номенклатури та не був прихильником радикальних змін. Ідеї «Солідарності» були йому близькі (як, наприклад, познанському воєводському секретареві Едварду Скшипчаку). Але він висловлював номенклатурні інтереси у спосіб, який представлявся йому найбільш реалістичним. Деякі поступки, за його розрахунками, мали «приручити „Солідарність“», інтегрувати профспілку до державної системи ПНР. Однак з середини 1981 року партійне керівництво та військове командування зрушувалися на позиції «бетону». Ставку було зроблено на силове придушення «Солідарності»[4].

Керівні позиції переходили до рук армійського генералітету на чолі з Ярузельським. Кадри, подібні до Юзефа Кляси, перестали відповідати партійній лінії. 18 червня 1981 року Клясу зняли з посади, на IX надзвичайному з'їзді ПОРП забалотований при виборах ЦК[10]. Анонімні «бетонні» автори у листівках угруповання ROSO характеризували Клясу як «здатного на все» та зараховували до «змови Великої п'ятірки» — поряд з «псевдоінтелектуалом Шаффом», «провокатором Вербланом», «іноагентом Куронем», «жорстоким естебаком Шляхчицем» за якою нібито стоїть Казімеж Барциковський з наміром встановити у Польщі «аграристську диктатуру селян-одноосібників».

13 грудня 1981 року у Польщі ввели воєнний стан. З Юзефом Клясом повторилася ситуація «індикації»: його повернули на дипломатичну службу та відправили послом ПНР до Марокко[4].

Після політики ред.

У 1986 році Юзеф Кляса повернувся до Польщі. Перебував у керівництві товариства Полонія та Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва, залишався активним членом «Кузні», але політичної ролі вже не грав. У бурхливих подіях кінця 1980-х років — нова страйкова хвиля, Круглий стіл, альтернативні вибори, усунення ПОРП від влади участі не брав. У 1990-ті роки, вже у посткомуністичній Третій Речі Посполитій займався автодилерським бізнесом, очолював польське представництво Mercedes Benz[2].

У ПНР Юзеф Кляса нагороджувався орденом Відродження Польщі, орденом «Прапор Праці», Хрестом Заслуги. У 2005 році президент Польщі Александр Квасневський нагородив його Командорським хрестом ордена Відродження Польщі — за діяльність у краківській «Кузні»[11]. У цьому позначилося визнання заслуг Кляси у політичній трансформації Польщі.

Останні роки Юзеф Кляса прожив на пенсії у селищі Ґлоґочув під Краковом. Помер 4 червня 2023[12] у віці 91 року. Асоціація «Кузня» схарактеризувала покійного як «видатного діяча політики, дипломатії та культури, представника реформістського крила ПОРП»[13]. Похований Юзеф Кляса у Кракові на Раковицькому цвинтарі.

Примітки ред.

  1. ↑ https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000025263&find_code=SYS&local_base=ARS10
  2. ↑ а б в Encyklopedia Krakowa. Józef Bronisław Klasa. Архів оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  3. ↑ а б Dane osoby z katalogu kierowniczych stanowisk partyjnych i państwowych PRL. Józef Bronisław Klasa. Архів оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  4. ↑ а б в Wyborcza.pl. krakow.wyborcza.pl. Процитовано 6 вересня 2023.
  5. ↑ а б в г Przemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019.
  6. ↑ 28 kwietnia 1975 r. Członkowie PZPR zakładają w Krakowie swój klub. Архів оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  7. ↑ Судьба секретарская. Сорок лет назад умер Здзислав Грудзень. Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  8. ↑ Katowickie PZPR prosi o bratnią pomoc. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 19 вересня 2022.
  9. ↑ Droga do stanu wojennego — wspomina Karol Modzelewski. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 19 вересня 2022.
  10. ↑ Как кололи польскую элиту. Архів оригіналу за 20 липня 2021. Процитовано 19 вересня 2022.
  11. ↑ Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 czerwca 2005 r. o nadaniu orderów i odznaczeń (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  12. ↑ Józef Klasa, Kraków, 09.06.2023 - kondolencje. nekrologi.wyborcza.pl. Процитовано 17 червня 2023.
  13. ↑ Zmarł Józef Klasa. Stowarzyszenie Kuźnica (pl-PL) . 5 червня 2023. Процитовано 6 вересня 2023.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юзеф_Кляса&oldid=42095467