Відкрити головне меню
Щириця
Amaranthus cruentus
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Амарантові (Amaranthaceae)
Рід: Щириця (Amaranthus)
L. 1753
Види
понад 100 (див. Список видів роду Щириця)
Синоніми
Acanthochiton Torr.

Acnida L.
Amblogyna Raf.
Euxolus Raf.
Goerziella Urb.
Mengea Schauer
Montelia A.Gray
Sarratia Moq.

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Amaranthus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Amaranthus
EOL logo.svg EOL: 37601
IPNI: 1127-1
ITIS logo.svg ITIS: 20715
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3564

Щириця (щариця) або амарант (Amaranthus) — рід трав'янистих однорічних рослин родини Амарантові.

Зміст

КласифікаціяРедагувати

Відомо понад 100 видів (див. Список видів роду Щириця); в Україні — 9, бур'яни:

БудоваРедагувати

Період цвітіння 8 тижнів. Суцвіття довгі червоного кольору. На одній рослині утворюється до 500 тис насінин.

Практичне використанняРедагувати

Характеризується лікувальними і вітамінними властивостями.

Щириця є перспективною білковою культурою: урожайність її сягає 60 ц/га; білок за амінокислотним складом унікальний — він містить до 35 % незамінних амінокислот; лізину в ній у 3-3,5 рази більше, ніж у білку пшениці; жирнокислотний склад близький до складу обліпихової олії; щириця багата на вітаміни, серед мінеральних речовин щириці є такі важливі мікроелементи, як кремній, цинк, мідь, магній.[1] Продукти із щирицею здатні зменшувати токсичний ефект радіоактивного опромінення організму.[2]

У харчуванніРедагувати

На Кавказі та у Середній Азії зілля йде на приготування борщів, юшок, щів, окрошки. На Поволжі насіння шеретували на круподерці або обшуговували в ступі на крупу, з якої варили різні каші, здебільшого молочні. Пюре з варених стебел та листя заміняє шпинат. Молоде зілля до початку цвітіння йдуть на приготування прісних салатів.[3]

Листки щириці використовують у консервуванні. Вони надають хрусткості огіркам чи, до прикладу, кабачкам.

Щирицю культивують у гірських районах Центральної Америки як борошняну та круп'яну рослину. Її зрідка вирощують у Південному Китаї та Індії.[4]

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дробот, В. И. Использование нетрадиционного сырья в хлебопекарной промышленности / В. И Дробот. — К .: Урожай, 1988. — 150 с.
  2. Дейниченко Г. В., Рябушко В. І., Голуб М. О., Крамаренко Д. П., Своєволіна Г. В. Використання білкових гідролізатів у технологіях функціональних хлібобулочних виробів // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Науковий журнал. — № 1(41)’2009
  3. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.52
  4. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.94

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати