Щербань Анатолій Леонідович

Щербань Анатолій Леонідович (15 квітня 1978(19780415), смт. Диканька, Полтавської області) — український історик, керамолог, археолог, краєзнавець. Доктор культурології, кандидат історичних наук, завідувач кафедри історії, музеєзнавства та пам'яткознавства Харківської державної академії культури[1]. Член спеціалізованої вченої ради Харківської державної академії культури та науково-методичної комісії (підкомісії) «Музеєзнавство, пам'яткознавство» сектору вищої освіти Науково-методичної ради МОН України[2].

Щербань Анатолій Леонідович
Щербань Анатолій.jpg
Народився 15 квітня 1978(1978-04-15) (42 роки)
Диканька, Полтавська область, УРСР
Країна Україна Україна
Національність українець
Alma mater Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
Галузь історія, керамологія, археологія
Заклад Харківська державна академія культури
Посада Завідувач кафедри
Ступінь кандидат історичних наук (2005), доктор культурології (2019)
Відомий завдяки: історик, керамолог, археолог, краєзнавець

БіографіяРедагувати

Народився 15 квітня 1978 року у смт. Диканька, Полтавської області.

1996 року закінчив Полтавський політехнічний коледж, 2001 року — історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка.

З вересня 2000 року до серпня 2001 року — вчитель історії і правознавства у Диканській середній школі № 2 та вчитель історії та основ керамології Спеціалізованої художньої школи «Колегіум мистецтв у Опішні», смт. Опішня, Полтавської області.

З серпня 2001 року працює на наукових посадах: спеціаліст І категорії Відділу технології та спеціальних методів дослідження кераміки Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України (серпень 2001 — січень 2002); старший науковий співробітник Відділу археології Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (січень 2002 — жовтень 2012); старший викладач кафедри образотворчого мистецтва і культурології (за сумісництвом) (вересень 2006 року — червень 2007 року) Полтавського державного педагогічного університету; провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви (м. Київ) та, за сумісництвом, доцент Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського.

Перший завідувач науково-дослідного відділу палеогончарства Відділення керамології Інституту народознавства НАН України (жовтень 2005 — лютий 2013 року)[3].

2005 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»[4]. У грудні 2018 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора культурології за спеціальністю «українська культура»[5], у березні 2019 року офіційно отримав ступінь доктора наук.

Наукова діяльністьРедагувати

Анатолій Щербань спеціалізується на вивченні глиняних виробів, пов'язаних з прядінням і ткацтвом, та декору народних глиняних виробів від доби неоліту до початку ХХ століття. Також спеціалізується на питаннях краєзнавства, пам'яткознавства.

Займається дослідженням, моніторингом стану та популяризацією пам'яток матеріальної та нематеріальної культурно-історичної спадщини.

Куратор:

  • Всеукраїнської науково-практичною конференції «Криза традиційних осередків народного мистецтва України: трансгресія мистецтва сутінків як виклик національній ідентичності» (2006 рік).
  • Всеукраїнського науково-практичного керамологічного семінару «Проблеми вивчення українського гончарства доби козаччини» (2007 рік)[6].
  • Міжнародного науково-практичного керамологічного семінару «Експеримент у сучасній керамології: Шлях до наукової істини чи профанація наукових знань» (2008 рік)[7].
  • Міжнародного керамологічного симпозіуму «Декор глиняних виробів: історія, технологія, функції» (Опішне, 16-19 жовтня 2012 року)[8].

Має близько 170 друкованих праць. Монографія «Декор глиняних виробів Лівобережної України від неоліту до середньовіччя» використовується у навчанні студентів археологічних спеціальностей[9].

Нагороди та відзнакиРедагувати

Друковані праціРедагувати

МонографіїРедагувати

  • Щербань Анатолій. Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VІІ — початку ІІІ століття до н. е. (за глиняними виробами). — К.: Молодь, 2007. — 256 с.
  • Щербань Анатолій. Декор глиняних виробів Лівобережної України від неоліту до середньовіччя. — Полтава: АСМІ, 2011. — 248 с.
  • Щербань А. Л. Трансформації орнаментування кераміки в традиційній культурі Лівобережної України (кінець VII тис. до н. е. — ХІХ століття. — Харків: Видавець Олександр Савчук, 2017. — 328 с.

Співавторство в енциклопедичному виданніРедагувати

  • Звід пам'яток історії та культури України: Полтавська область. Диканський район. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011.

Співавторство в науково-популярних книгахРедагувати

  • Україна і світ у часовому вимірі. — Донецьк: Норд-Прес, 2009.
  • Україна і світ у часовому вимірі: 2010. — Донецьк: Ноулідж (донецьке відділення). — 2010.
  • Щербань Анатолій, Щербань Олена. Нариси з історії міста Опішне козацької доби. — Харків: Країна мрій, 2011.
  • Диканщина: Історичний нарис. — Полтава: Дивосвіт, 2013.

Обрані статтіРедагувати

АрхеологіяРедагувати

ІсторіяРедагувати

КерамологіяРедагувати

ЕтнографіяРедагувати

МузеєзнавствоРедагувати

  • Щербань А. Л. Музеєфікація історичних підземель Лівобережної України: досвід і перспективи // Пам'яткознавчі студії: проблеми, практики, перспективи розвитку. Збірник наукових праць. — К., 2020. — Вип. 1. — С. 145—153.

ПриміткиРедагувати

  1. Харківська державна академія культури | Офіційний сайт ХДАК. ic.ac.kharkov.ua. 23 серпня 2019. Процитовано 7 жовтня 2020. 
  2. Зміни до персонального складу науково-методичних комісій (підкомісій) сектору вищої освіти Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України. 21 листопада 2019. Процитовано 8 жовтня 2020. 
  3. Наші автори. Анатолій Щербань. opishnya.gromada.org.ua. 2 червня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020. 
  4. Щербань Анатолій Леонідович. Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н. е. (за керамічними матеріалами). www.ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 7 жовтня 2020. 
  5. УкрІНТЕІ | Дисертації. okd.ukrintei.ua. 
  6. Українське гончарство доби козацтва». УКРАЇНСЬКА КЕРАМОЛОГІЯ 1 (3): 41. ISSN 1810-4835. 
  7. Експеримент у сучасній керамології. УКРАЇНСЬКА КЕРАМОЛОГІЯ 1 (4): 243. ISSN 1810-4835. 
  8. «Декор глиняних виробів: історія, технологія, функції».. ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 8 жовтня 2020. 
  9. Археологічна типологія та класифікація. www.archaeology.univ.kiev.ua. Процитовано 7 жовтня 2020. 
  10. Відкриття. speleoukraine.org. Процитовано 8 жовтня 2020. 
  11. IIІ Національний конкурс публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе-2009». www.ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 8 жовтня 2020. 
  12. VII Національний конкурс публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе-2013». www.ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 8 жовтня 2020. 
  13. VIII Національний конкурс публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе-2014». www.ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 8 жовтня 2020. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Такими людьми Диканька гордиться // Трудова слава. — Диканька, 1997. — 24 вересня. — Ч.74 (8832). — С.1.
  • Ханко О. В. Дрібна керамічна пластика ХVІІ-ХІХ ст. із Диканьки та інших гончарських осередків Поворскля // Археологічний літопис Лівобережної України. — Полтава, 1998. — Ч.1/2 — С.170-171.
  • Філоненко Л. К. Знахідка навершя булави доби ранньої бронзи // Полтавський археологічний збірник. — Полтава, 1999. — С.252-274.
  • Гейко А. В. З історії вивчення поселень скіфського часу на Полтавщині // Полтавський археологічний збірник.  — Полтава, 1999. — С.264.
  • Ханко О. В. Полтавський гончарський осередок у контексті новітніх досліджень // Археологічний літопис Лівобережної України. — Полтава, 2000. — Ч.1/2. — С.57.
  • Ханко Остап. Великобудищанський осередок гончарювання // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. 2002 / За редакцією доктора історичних наук Олеся Пошивайла. — Опішне: Українське Народознавство, 2002. — Кн.2. — С.220, 221, 223, 229, 234.
  • Казидуб Віра. В храмі українського гончарства // Зоря Полтавщини. — Полтава, 2002. — № 91 (19911). — 11 червня. — С.3
  • Український керамологічний журнал. — 2003. — № 1. — С.1 обкл. (фото).
  • Тітков Олександр. Меч із рицарського поховання у Диканьці // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький: Кафедра історії і культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, 2003. — С.143.
  • Пошивайло Олесь, Овчаренко Людмила. Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України в 2003 році // Український керамологічний журнал. — 2004. — № 1(11). — С.156, 161, 162 (фото).
  • Скорик В. П. Заради майбутнього України // Трудова Слава. — Диканька, 2005. — 18 червня. — С.6.
  • Кішик Василь. Печерні «вузли» в Диканському лісі // Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей 2004 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток. — Полтава: Дивосвіт, 2005. — С.457, 461-4, 466, 468.
  • Кішик В. Печерний епос диканського лісу // Край. — 2006. — № 21. — Січень. — С. 18-19.
  • Посухов В. І. Земля-берегиня: Полтавщиною — підземними ходами. — Полтава: ПФ «Форміка», 2007 — С.52
  • І серед науковців — диканчанин // Трудова Слава. — Диканька, 2007. — 19 травня. — С.3.
  • Глушко Світлана. Людина повинна знати своє коріння // Трудова Слава. — Диканька, 2007. — 19 травня. — С.3.
  • Пошивайло Олесь. Українська академічна керамологія ХХІ сторіччя. Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ. Книга 1 (2001—2005). — Опішне: Українське Народознавство, 2007. — С.8, 109, 110, 189, 206, 276, 280, 281, 286—295, 303, 313, 333, 340, 353, 354, 375, 376, 388,403, 404, 414, 416, 422, 432, 435, 447, 454, 456, 470, 471, 475, 552, 575, 578, 582, 585—596, 598, 599, 600, 616, 618, 623, 624, 629, 632, 636, 703, 713, 718. Електронний доступ: Частина 1, Частина 2.
  • Бобровський Т. А., Вайнер Б. У. Монастирський печерний комплекс поблизу смт Диканька Полтавської області (за результатами спелео-археологічних досліджень 2005 р.) // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. — Київ: АртЕк, 2007. — Вип.2. — Частина друга. — С.11, 12, 17, 21.
  • Супруненко О. Б. З історії археологічних досліджень на Полтавщині: Короткий нарис. — Київ-Полтава: Видавництво ПП «Гротеск», ВЦ «Археологія», 2007. — С.79, 117.
  • Дараган М. Н. О находках глиняных конусов на городищах скифского времени Украинской Левобережной Лесостепи (археологические контексты и пространственный анализ) / М. Н. Дараган // Археология евразийских степей. Эпоха бронзы и ранний железный век. — Казань: Изд. дом «Казанская недвижимость», 2017. — С. 141—169.
  • Меркулов А. И. Глиняные грузики и пряслица с городища скифского времени у с. Пекшево на р. Воронеж // История: факты и символы. — 2018. — № 1 (14). — С. 17, 19.
  • Булгаков В. П. Періодизація розвитку орнаментації кераміки з погляду сучасної історіографії // Гуманітарні студії НАККІМ-2017: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції (Київ, 23 лютого 2017 р.). — С. 7-10.