Корчма

Ко́рчма́^[1] або шино́к^[2] (від нім. Schenke)^[3] — в Україні будівля або заїзд, де продавали спиртні напої, аналог сучасних барів. Шинкарство зазвичай було сімейним бізнесом у козацьких родинах, що тримали винокурні та корчми^[4]. Доволі розповсюдженими власниками шинкового бізнесу були вдови^[5].

Корчма (також austeria, oberża, заїжджий двір, таверна, гостинний двір) - будівля, що використовується як місце для зустрічей і пиття, а іноді як заїжджий двір для мандрівників.

Загальний опис ред.

Корчма в селі була тим, чим для міського жителя була кав'ярня. Перед тим як іти зранку на роботу, заходили до корчми по тютюн. Після роботи заходили також на півгодини до корчми на відпочинок та бесіду, а часом і під час обіду, якщо робота була біля корчми. У святкові та недільні дні в корчмі проходили святкування цілою громадою з музикою та танцями до ночі. У святкові дні перед службою в церкві громада збиралася під галерейкою корчми. Такі церковні обряди як хрестини, панахиди, служби закінчувалися гостиною в корчмі. Між церквою та корчмою при дорозі стояв кам'яний хрест, обсаджений чотирма липами (як пам'ятник про знищення панщини). Більша частина громади заходила після служби в корчму, деякі зоставались там до вечора. У корчмі війт проводив також дрібні судові справи.

Ян Машковський: «Корчма на Поділлі»

Корчма в українському селі чи містечку стояла завжди на центральній площі, на протилежному боці дороги, навпроти церкви. Корчма була поздовжнім великим будинком, спереду корчми йшла галерея на сохах. Корчма мала дві в'їзні брами з причілків. Були в корчмі мешкальні приміщення та шинок. Зазвичай корчми були зі стайнями, магазином, оборою, возівнею. Помешкальні приміщення складалися з двох кімнат та комори. У коморі стояли бочки з горілкою, дрібні речі на продаж, та речі, взяті в заставу. Шинок завжди був достатньо просторим приміщенням, навколо його стін йшли лавки, прибиті до стін. Перед лавками через ціле приміщення йшов стіл, закопаний на дубових балках в землю. Прилавок-стійка називався шинквас. В іншому приміщенні жила родина орендаря корчми. З помешкання орендаря до корчми йшли добре укріплені двері.

Корчми ставили на околиці села чи між окремими поселеннями при дорозі^[6]. На вигляд корчми, її планування впливали сусідні садиби, характер заняття їх власників, традиції, ступінь економічного розвитку, природні умови і ландшафт^[6].

Починаючи з XI століття зустрічаються сліди корчми у всіх слов'ян. Найдавніші напої, що продаються в корчмі — квас, пиво і мед. Майже в кожному селі чи місті була одна корчма, а в інших по дві і більше. У корчмі укладались і скріплювались рукобиттям і могоричем різноманітні усні угоди та лихварські операції^[7].

Корчми (лат. taberna) обліковувались у податкових реєстрах.

У західних слов'ян в корчмі передавались народу державні постанови, розбирались з приїжджими, корчми довго заміняли ратуші і гостині двори.

Венеційський посол Амброджо Контаріні, який в 1474 році здійснив подорож Україною, у своїх нотатках згадав про київські шинки. За його словами, мешканці працювали переважно до третьої дня, після чого збирались у шинках. Відвідувачі засиджувались там до ночі і нерідко влаштовували бійки^[8].