Шепілов Дмитро Трохимович

Дмитро Трохимович Шепілов (рос. Дми́трий Трофи́мович Шепи́лов; 23 жовтня (5 листопада) 1905, Асгабат, Російська імперія — 18 серпня 1995, Москва, Росія) — радянський державний і партійний діяч, економіст. Член ЦК КПРС (1952—1957), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (з 27 лютого 1956 по 29 червня 1957 року), секретар ЦК КПРС (1955—1956, 1957). Депутат Верховної Ради СРСР 3-4-го скликань, Міністр закордонних справ СРСР (1956—1957).

Шепілов Дмитро Трохимович
Народився	5 листопада 1905(1905-11-05) Асхабад, Російська імперія
Помер	18 серпня 1995(1995-08-18) (89 років) Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	політик, економіст, військовослужбовець, дипломат
Alma mater	Юридичний факультет Московського державного університетуd, Інститут червоної професури і МДУ
Науковий ступінь	доктор економічних наук
Знання мов	російська
Заклад	МДУ
Учасник	Друга світова війна, Сталінградська битва, Битва на Курській дузі, Корсунь-Шевченківська операція і Яссько-Кишинівська операція
Членство	Академія наук СРСР
Роки активності	з 1941
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	генерал-майор
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Ранні роки

Народився в родині робітника залізничних майстерень. Після переїзду сім'ї в Ташкент навчався спочатку в гімназії, потім у середній школі.

У 1926 закінчив судовий відділ факультету радянського права 1-го Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Член ВКП(б) з жовтня 1926 року.

З 1926 по 1928 рік працював прокурором Головного суду Якутської АРСР, заступником прокурора Якутської АРСР, в.о. прокурора Якутської АРСР.

У 1928—1929 роках — помічник прокурора Західної області РРФСР.

У 1929—1931 роках — слухач аграрного факультету московського Інституту червоної професури, економіст-аграрник.

У 1931—1933 роках — відповідальний секретар редакції журналу «На аграрном фронте».

У 1933—1935 роках працював начальником політвідділу одного з сибірських радгоспів.

На партійній роботі

У 1935—1937 роках — заступник завідувача сектору сільськогосподарської науки ЦК ВКП(б). Після публікації ряду помітних статей був запрошений в Інститут економіки Академії наук СРСР.

У 1937—1941 роках — вчений секретар Інституту економіки Академії наук СРСР. Одночасно викладав політекономію у Московському інституті радянської кооперативної торгівлі та у Вищій партійній школі при ЦК ВКП(б).

Під час німецько-радянської війни добровольцем пішов на фронт, хоча мав законні підстави уникнути призову як науковий робітник. У 1941—1942 роках — начальник політичного відділу Московського ополчення. У 1942—1943 роках — начальник політичного відділу 24-ї армії. У 1944—1946 роках — начальник політичного відділу та член Військової ради 4-ї гвардійської армії.

У лютому — серпні 1946 року — заступник начальника Управління пропаганди і агітації Головного політичного управління Збройних Сил СРСР.

З серпня 1946 по 17 вересня 1947 року — редактор газети «Правда» по відділу пропаганди.

1947 року в газеті «Правда» опублікував статтю «Радянський патріотизм», яка стала початком кампанії зі звинувачення діячів культури у космополітизмі.

З 17 вересня 1947 по 10 липня 1948 року — перший заступник начальника Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б), який очолював М.А. Суслов.

10 липня 1948 — 20 липня 1949 року — завідувач Відділу пропаганди та агітації ЦК ВКП(б), утвореного на базі скасованого Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б).

У липні 1949 року знятий з посади завідувача відділу пропаганди ЦК ВКП(б). Не мав роботи до 31 січня 1950 року, коли Георгій Маленков запропонував йому посаду інспектора ЦК ВКП(б), а фактично свого неофіційного помічника, який допомагав в теоретичному обґрунтуванні промов. Надалі за пропозицією Йосипа Сталіна призначений керівником авторського колективу зі створення першого в СРСР підручника політекономії соціалізму.

З 20 жовтня 1952 року — голова постійної комісії ЦК КПРС з ідеологічних питань.

З 18 листопада 1952 до 1956 року — головний редактор газети «Правда».

25 жовтня 1953 року обраний членом-кореспондентомАкадемії наук СРСР по Відділенню економічних, філософських та правових наук (політична економія).

12 липні 1955 — 24 грудня 1956 року і 14 лютого — 29 червня 1957 року — секретар ЦК КПРС. Допомагав Хрущову готувати доповідь ХХ з'їзду «Про культ особи та його наслідки».

З 27 лютого 1956 по 29 червня 1957 року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС.

Міністр іноземних справ СРСР

1 червня 1956 указом Президії Верховної Ради СРСР був призначений міністром закордонних справ СРСР, змінивши на цій посаді В.M. Молотова.

У червні 1956 як Міністр закордонних справ СРСР вперше в історії здійснив турне по Близькому Сходу, відвідавши Єгипет, Сирію, Ліван, а також Грецію. Під час переговорів у Єгипті з президентом Насером в червні 1956 року дав секретну згоду СРСР спонсорувати будівництво Асуанської греблі. Переконав Хрущова в форсуванні налагодження відносин з арабськими країнами Близького Сходу на противагу нормалізації відносин з Ізраїлем.

У своєму виступі на ХХ з'їзді КПРС закликав до насильницького експорту соціалізму за межі СРСР. У той же час брав участь в підготовці доповіді Хрущова «Про культ особи і його наслідки», однак підготовлений варіант доповіді був істотно змінений.

15 лютого 1957 року звільнений з посади міністра закордонних справ СРСР у зв'язку із призначенням секретарем ЦК КПРС.

В опозиції до Хрущова

У червні 1957 року в результаті поразки угруповання Молотова В.М., Маленкова Г.М., Кагановича Л.М. на Пленумі ЦК КПРС 22 червня 1957 року народилося формулювання «Антипартійна група Молотова, Маленкова, Кагановича, Булганіна і Шепілова що долучився до них». Був позбавлений звання члена-кореспондента АН СРСР 26 березня 1959 року (відновлений 1991 року).

У листопаді 1957 — серпні 1958 року — директор Інституту економіки Академії наук Киргизької РСР.

У серпні 1958 — 1960 року — заступник директора Інституту економіки Академії наук Киргизької РСР із наукової частини.

У 1960—1977 роках — вчений археограф, у 1977—1982 роках — старший археограф Головного архівного управління при Раді Міністрів СРСР. 21 лютого 1962 року виключений із партії, поновлений в членах КПРС 18 лютого 1976 року.

З листопада 1982 року — на пенсії в Москві. Помер 18 серпня 1995 року в Москві.

Звання

• полковник
• генерал-майор (19.04.1945)

Нагороди

• орден Леніна (4.11.1955)
• два ордени Червоного Прапора (14.02.1943, 18.05.1944)
• орден Кутузова І ст. (28.04.1945)
• орден Богдана Хмельницького І ст. (13.09.1944)
• орден Суворова ІІ ст. (29.06.1945)
• два ордени Вітчизняної війни І ст. (.03.1944, 1.03.1985)
• орден Червоної Зірки (10.01.1944)
• орден «Легіон пошани» (США) (1945)
• медаль «За оборону Сталінграда»
• медаль «За оборону Москви»
• медаль «За взяття Будапешта»
• медаль «За взяття Відня»
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медалі

Література

•  Білоусов М. М. Шепілов Дмитро Трохимович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.

Посилання

• Шепилов Дмитрий Трофимович (министр иностранных дел СССР 1956—1957): к 200-летию МИД России // Дипломатический вестник. № 8, 2002. С.138-141.