Герцогство Швабія

(Перенаправлено з Швабія (герцогство))

Герцогство Швабія (нім. Herzogtum Schwaben) — племінне герцогство Німеччини, що існувало в X—XII столітті. Межувало на півночі з Франконією, на заході — з Верхньої Лотарінгією і землями бургундського (арлезіанского) королівства, на півдні — з землями італійського королівства, на сході — з племінним герцогством Баварія. Таким чином, в герцогство в його максимальних межах входили території як сучасної Німеччини (земля Баден-Вюртемберг, баварський адміністративний округ Швабія), так і Швейцарії (практично вся східна половина), Франції (історична область Ельзас), Австрії (Форарльберг і частина Тіролю), Ліхтенштейну (повністю) і Італії (область К'явенну).

Герцогство Швабія
Герб
Arms of Swabia.svg
Дата створення / заснування 10 століття
Посада керівника організації герцог Швабіїd
Континент Європа
Країна Oriflamme of Constantine VI (version 2).png Східне Франкське королівство і Königsbanner 14Jh.svg Священна Римська імперія
Розташовується в межах сучасної адміністративної одиниці Гранд-Ест, European Collectivity of Alsaced, Баден-Вюртемберг, Баварія, Округ Швабія, Австрія і Швейцарія
Попередник Алеманія і duchy of Alsaced
Наступник Передня Австрія, Стара Швейцарська конфедерація, House of Tübingend, County of Württembergd, Zollernd, landgraviate of Lower Alsaced, landgraviate of Upper Alsaced, Маркграфство Баденd, Principality of Fürstenbergd, Republic of Mulhoused, Free City of Colmard, Free City of Haguenaud і Free City of Sélestatd
Час/дата припинення існування 1313
Розташування на мапі
Герцогство Швабія (Алеманія) у 917 році (виділено помаранчевим кольором)
Герцогство Швабія на мапі Священної Римської імперії, 1000 рік нашої ери

Освіта герцогстваРедагувати

Після знищення в 746 році племінного герцогства Алеманія і включення його земель до складу держави франків, для управління країною був призначений граф, королівський намісник. У 829 році територія Алеманнія увійшла до складу королівства, виділеного для управління Людовику Німецькому. Верденський договір у 843 році підтвердив закріплення цієї області в числі інших, що увійшли до складу Східно-Франкського королівства, за Людовіком. Після смерті короля Арнульфа в 900 році в Швабії посилюється вплив місцевої знаті, особливо двох родів — Бурхардінгерів, які ще в 807 році утвердилися в маркграфстві Реція, і Агалольфінгерів, які володіли титулом пфальцграфа Швабії[1].

Бурхард I, який походив з роду Бурхардінгерів, володіючи маркграфством Реція, а також графствами Тургау і Бар, був одним із наймогутніших феодалів в Швабії. Він спробував поширити свій вплив на всю Швабію. Цьому сприяло і вдале одруження на вдові короля Саксонії і Баварії Людовика III Молодшого, Ліутгарде. Вже в 909 році в джерелах його називають «герцогом Алеманнія» (dux Alamannorum).

Після того, як в 911 році королем Німеччини був обраний герцог Франконії Конрад I, Бурхард I був звинувачений в узурпуванні королівського авторитету, був визнаний винним у державній зраді і страчений. Його сини, Бурхард II і Удальріх були змушені тікати до родичів в Італію.

Після цього найвпливовішим швабським князем став пфальцграф Швабії Ерхангер з дому Агалольфінгерів. Разом з братом Бертольдом він прагнув отримати владу у Швабії, але наштовхнувся на опір єпископа Констанци Соломона III, який представляв інтереси короля Конрада I. В 913 році у Ерхангер примирився з Конрадом, що було закріплено шлюбом короля і сестри Ерхангера. Але в 914 році протистояння з Конрадом I відновилося. Єпископ Соломон III заарештував Ерхангера і відправив його до короля, який відправив того з країни.

Але в 915 році Ерхангер повернувся. Восени 915 року Ерхангер, його брат Бертольд і Бурхард II, син страченого герцога Бурхарда I, розбили армію короля Конрада I і захопили в полон єпископа Соломона III. В цьому ж році Ерхангер був проголошений герцогом Швабії. Незабаром почалася жорстока війна між королем і можновладними швабськими і баварськими князями, сторону яких взяв герцог Саксонії Генріх. В результаті в 917 році Ерхангер, Бертольд і їх племінник Ліуфрід були страчені за наказом короля Конрада. Незважаючи на це, Конраду так і не вдалося підпорядкувати верхню Німеччину, де зберіг своє становище герцог Баварії Арнульф I, а герцогом Швабії без згоди короля був визнаний Бурхард II. Бурхард підтримав в 919 році обрання королем свого двоюрідного брата Генріха Саксонського, який визнав його герцогом Швабії.

Після смерті єпископа Соломона III в 919 році, Бурхард II значно збільшив свою владу. Йому вдалося поширити свій вплив на Тургау, Цюрихгау, а також на Верхньому Рейні. Він, також як і баварський герцог Арнульф I, проводив незалежну від короля зовнішню політику. Коли його зять, король Верхньої Бургундії і Італії Рудольфа II, в 926 році попросив допомоги, Бурхард II виступив з армією в його підтримку і загинув під стінами Новари.

Після загибелі Бурхарда II король віддав Швабію не синові покійного герцога Бурхард III, а двоюрідному братові короля Конрада I Герману I фон Веттерау (помер 948 року), одружив його з Регеліндою, вдовою герцога Бурхарда II.

Швабія в другій половині X століттяРедагувати

Після смерті Германа I в 948 рік король Оттон I передав герцогство своєму синові Людольфу, одруженому з донькою Германа I. В 952 рік у Людольф разом з герцогом Лотарингії Конрадом Рудим підняли заколот проти короля Оттона I. У результаті в 954 рік у обидва герцоги були позбавлені своїх володінь. Швабію король віддав синові герцога Бурхарда II — Бурхард III.

Під час правління Бурхарда III сильний вплив на нього чинив брат дружини, баварський герцог Генріх II. В 973 рік у Бурхард сприяв призначенню князем-єпископом Аугсбурга двоюрідного брата, Генріха I, пішовши для цього на обман соборного капітулу. У тому ж році Бурхард помер.

В 973 рік король Оттон II передав герцогство своєму двоюрідному брату Оттона I, синові Людольфа, який набрав 976 рік також у володіння герцогством Баварія.

Після ранньої смерті в 982 рік у герцога Оттона I, Швабія перейшла у володіння до Конраду I, графу Веттерау, правнука одного з братів короля Конрада, Ебергарда. Йому успадковував в 997 рік у син Герман II. Після смерті сина останнього, Германа III, Швабія перейшла до чоловіка його дочки Гізели — маркграфу Ернсту Австрійському.

Герцогство Швабія в XI століттіРедагувати

Після смерті герцога Ернста I Швабією керувала його вдова Гізела як опікука свого малолітнього сина Ернста II. Досягнувши повноліття, Ернст II у 1030 році підняв повстання проти імператора Конрада II, котрий одружився з його матір'ю Гізелою, внаслідок чого імператор віддав Швабію молодшому братові Ернста II — Герману IV. Останній помер бездітним 1038-го року.

Після смерті Германа імператор передав Швабію своєму синові Генріху. Коли той, під ім'ям Генріха III, вступив на імператорський престол, то передав Швабію спочатку Оттона II, пфальцграфи Лотарингії, а після його смерті в 1047 рік — Оттона III, маркграфу Швайнфурта. Останній помер бездітним.

Імператриця Агнес, що була у той час регентшею, віддала герцогство в 1057 рік своєму зятю графу Рудольфу Рейнфельденському. В 1077 рік останній виступив конкурентом Генріха IV на імператорський престол, але був убитий в 1080 рік в битві при Ельстер [en].

Правління ГогенштауфеновРедагувати

В 1079 рік у імператор Генріх IV віддав Швабію Фрідріху I, графу Гогенштауфенів. Син і зять Рудольфа, Бертольд I Рейфельденскій і Бертольд II Церінг, зі зброєю в руках стали оскаржувати Швабію у Фрідріха I і останній в 1096 році змушений був поступитися Брейсгау і Цюрих Бертольду II Церінгеном, а Вельфські володіння — Баварії.

Фрідріху I успадковував (1105) його старший син Фрідріх II Одноокий. Коли син останнього Фрідріх Барбаросса став імператором в 1152 році, він віддав Швабію малолітнього сина свого попередника Конрада III, Фрідріху IV Ротенбургському. Останній незабаром помер в 1169 рік у, і Швабі, разом з Ельзас ом, по черзі володіли 3 сина імператора ( Фрідріх V, Фрідріх VI і Конрад II)[2].

 
Герб

В 1196 році імператор Генріх VI віддав Швабію своєму молодшому братові Філіпу; останній втратив її під час боротьби за імператорську корону.

В 1212 році Швабія дісталася Фрідріху VII, майбутнього імператора Фрідріха II. Фрідріх повернув Швабії загублені лені володіння; особливо розширилися володіння Швабського будинку після того, як згасло потомство графів Церінгенського в 1218 році.

В 1219 році імператор Фрідріх II звів свого трирічного сина Генріха в герцоги швабські; коли ж в 1235 році останній обурився проти свого батька, імператор віддав герцогство майбутньому королю Конраду IV, а останній в 1254 році передав його своєму дворічному синові — Конрадину.

Коли в 1266 році Конрадин вирушив у похід в Сицилію, він заклав свої швабські володіння у графа Вюртембергського.

Зі смертю Конрадина в Швабії більше не було самостійних герцогів. Протягом багатьох років за швабський спадок йшла боротьба між маркграфом Баденським, пфальцграфом Тюбінгенського, графом Гогенцоллерном і графом Вюртембергським; але імператор утримував Швабію в своїх руках, керуючи нею через імперських ландфогтів у Верхній і Нижній Швабії. Більші швабські міста користувалися правом імперських вільних міст; менш значні, хоча їм були обіцяні імперські пільги, були підпорядковані ландфогти й імперським судам. При Рудольфа Габсбурзької Вюртембергським графам вдалося опанувати ландфогтством в Нижній Швабії, а пізніше — і в Ельзасі.

Після смерті Рудольфа I в 1291 році знову розпалилася боротьба між конкуруючими можновладних князями в Швабії, що закінчилася земським миром в Шпайєрі в 1307 році, де було укладена також перша угода між можновладних князями і містами.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати