Вікіпедія

Чорноморська доктрина

Чорноморська доктрина (інша назва Чорноморська концепція) — геополітична концепція, яка каже, що причорноморські країни (всі країни, які мають вихід до Чорного моря) мають об'єднатися в один блок навколо політичних, економічних і соціальних цінностей, де лідером буде Україна, враховуючи перевагу України у площі, чисельності населення і його працелюбності[1].

«Чорноморська доктрина» на карті

Створена і детально описана Юрієм Липою в однойменній праці 1940 року[2]. «Чорноморська доктрина» стала першою публікацією, створеного того ж року Юрієм Липою спільно з Левом Биковським «Українського Чорноморського інституту».

Історія

ред.

З'явилась ця геополітична концепція напередодні Другої світової війни[3], у той час, коли Україна була поділена між чотирма країнами, тобто не мала своєї держави, проте її дуже прагнула. Створення Чорноморської доктрини було результатом систематизації власних ідей Юрія Липи і напрацювань різних українських авторів. Степан Рудницький 1914 року у праці «Короткої географії України» розглядав Чорне море з погляду геополітики, 1918 року Михайло Грушевський в есе «Орієнтація чорноморська», що входило у трактат «На порозі Нової України», виклав основні ідеї щодо ролі Чорного моря у визначенні політики України, що по суті були геополітичною концепцією. 1923 року Степан Рудницький у праці «Українська справа зі становища політичної географії» відзначав важливість Чорного моря, а також передбачав створення мореплавного каналу між Чорним, Балтійським і Каспійським морями[2].

Пояснення

ред.

Юрій Липа визначає важливу роль Чорного моря для усіх причорноморських країн (України, Грузії, Росії, Румунії, Болгарії, Туреччини)[3], а Україна є своєрідним перекриттям моря — «склепінням», а це склепіння простягається зі заходу від річки Прут і Закарпаття, що опираються на річку Дунай, на схід до регіону Південного Кавказу й Ірану, що опираються на Каспійське море. Саме склепіння опирається на Крим, а ключем до нього є Білорусь і простягається воно з півночі на південь на 800—900 км[4].

Білорусь відіграє дуже важливу роль у безпеці України, Юрій Липа порівнює її з шоломом, що захищає голову України. Якщо ж з Білоруссю не вдасться побудувати добросусідських відносин, то вона буде раною на шиї України, оскільки Білорусь може стати знаряддям східних чи західних сусідів[5].

«Тавриду», а саме так Липа називав Крим, він визначав як центр усіх морських доріг Чорного моря й інструментом, що може пожвавити діяльність усього північного узбережжя. Цією назвою підкреслювався глибокий історичний зв'язок зі всім суходолом України і показувались права України на Крим. Також на користь того факту, що Крим був українським служив етнічний склад населення, де 1926—1932 роках переважали українці[6].

Для безпеки України потрібно гарантувати безпеку Дністра зі заходу і Дону зі сходу. Контроль Дністра дозволить контролювати Серету, Тису і Прут, а також керувати Дунаєм[7].

Контроль Дону дозволить контролювати Волгу і регіон Каспійського моря[7], а також охороняти шляхи України на південь, до Ірану. Проте найголовнішим завданням Дону є оборона ресурсів Донецького регіону, регіону над Азовом і всієї Центральної України разом з Кримом[8].

Юрій Липа переконував щодо доцільності створення чорноморсько-балтійської федерації між українцями, білорусами, поляками і литовцями, де Україна відігравала б головну роль[3].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко (керівник проекту). — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — С. 10. — ISBN 978-966-608-753-2.
  2. ↑ а б Юрій Кочубей (23 жовтня 2004). Мужність думки. Геополітичні візії Юрія Липи в контексті сучасності. Газета «День». Процитовано 12 листопада 2013.
  3. ↑ а б в Василевич Ю. Чорноморська концепція Юрія Липи у геополітичній думці України. — Редакційно-видавничий центр Чорноморського державного університету імені Петра Могили, 2012. — Вип. 166 (том 178). — С. 8-11. Процитовано 12 листопада 2013.
  4. ↑ Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — С. 17. — ISBN 978-966-608-753-2.
  5. ↑ Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — С. 18. — ISBN 978-966-608-753-2.
  6. ↑ Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — С. 20. — ISBN 978-966-608-753-2.
  7. ↑ а б Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — С. 22-23. — ISBN 978-966-608-753-2.
  8. ↑ Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — С. 27. — ISBN 978-966-608-753-2.

Література та джерела

ред.
  • Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — 392 с. — ISBN 978-966-608-753-2.


  Це незавершена стаття про українську політику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорноморська_доктрина&oldid=42994368