Чирко Володимир Андрійович

український радянський історик та пропагандист

Володимир Андрійович Чирко (20 грудня 1920, Іванопіль, Житомирська область — 2 березня 1984) — український радянський історик та пропагандист. Завідувач кафедри історії КПРС Вищої партійної школи при ЦК Компартії України, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник вищої школи Української РСР.

Чирко Володимир Андрійович
Народився20 грудня 1920(1920-12-20)
Іванопіль, Житомирський повіт, Волинська губернія, УНР
Помер2 березня 1984(1984-03-02) (63 роки)
Країна СРСР
Діяльністьісторик, пропагандист
Alma materКНУ імені Тараса Шевченка
ЗакладКиївський інститут політології та соціального управління
ПартіяВКП(б)

Життєпис

ред.

Володимир Чирко народився 20 грудня 1920 у селищі Іванопіль на Житомирщині.

Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Потому воював у складі Червоної армії під час Німецько-радянської війни. Був тяжко поранений.

1944 року вступив до лав КПРС.

1948 року Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. Відтоді працював у цій установі, займаючись підготовкою та ідеологічним вихованням керівних та управлінських кадрів КПУ. Там він збудував кар'єру від завідувача кабінету й викладача до проректора з наукової роботи й завідувача кафедри історії КПРС.

Діяльність

ред.

Володимир Чирко є автором автор низки великих наукових праць з історії КПРС, проблем інтернаціонального виховання та національних відносин в СРСР. Загалом написав близько 100 наукових робіт.

У офіційному некролозі в Українському історичному журналі його було названо «вірним сином Комуністичної партії» та охарактеризовано наступним чином: «На всіх ділянках, які йому доручала партія, В. А. Чирко виявляв творчу ініціативу і високу відповідальність. Багато сил він віддав справі підготовки партійних, радянських та журналістських кадрів, зарекомендував себе кваліфікованим педагогом і організатором, активним пропагандистом ідей марксизму-ленінізму, історичного досвіду КПРС, користувався великим авторитетом в колективі школи, серед партійного активу, наукової громадськості республіки».

Причетність до репресій

ред.

У межах погрому української інтелігенції 1972 року, радянські репресивні органи порушили питання щодо праці українського дисидента Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» 1965 року. За офіційною інформацією, ЦК КПУ постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі А. Д. Скаби (голова), В. Ю. Євдокименка, Ю. О. Збанацького, В. П. Козаченка, Л. П. Нагорної, П. О. Недбайла, В. А. Чирка, М. З. Шамоти та П. Й. Ящука розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту та голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

15 лютого 1972 р. комісія, «проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік», «прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР». Також, серед іншого, члени комісії оголосили Дзюбу ворогом радянської влади, навісили на нього ідеологічне клеймо «українського буржуазного націоналіста», звинуватили його у злісному наклепі на компартійно-радянську владу та у солідаризації з ворогами радянської влади тощо..[1] 1973 року, спираючись на висновок комісії, Київський обласний суд засудив Івана Дзюбу до 5 років ув'язнення і 5 років заслання.[2].

Василь Стус стверджував, що рецензія цієї комісії була «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів, яких він називав «внутрішніми рецензентами КДБ», заявляв що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді».[3]

Нагороди

ред.

Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня та «Знак Пошани», багатьма медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Бібліографія

ред.
  • ПЛЯСОВСЬКИХ B.C. , ЧИРКО В. А. Комуністична партія — натхненник і організатор перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції // Український історичний журнал. — 1977. — № 10. — C. 5–18.
  • Чирко В. А. , Xижняк В. П. БОНДАР Т. Д. Комуністична партія України в період іноземної інтервенції та громадянської війни. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. // Український історичний журнал. — 1969. — № 12. — C. 133—134.
  • ЧИРКО В. А. , ТРАФ'ЯК М. В. ЗАМЛИНСКИЙ В. А., МЕЛЬНИЧЕНКО В. Е., ПАНИБУДЬЛАСКА В. Ф. Ленинская политика интернационализма. — К.: Политиздат Украины, 1983. — 189 с. // Український історичний журнал. — 1984. — № 1. — C. 140—141.
  • ЧИРКО В. А. В. І. Ленін і створення багатонаціональної Радянські держави // Український історичний журнал. — 1982. — № 4. — C. 43–54.
  • ЧИРКО В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів // Український історичний журнал. — 1968. — № 12. — C. 24–35.
  • ЧИРКО В. А. Національні відносини в умовах розвинутого соціалізму // Український історичний журнал. — 1976. — № 12. — C. 5–13.
  • ЧИРКО В. А. Революційна єдність трудящих Росії і України у Великій Жовтневій соціалістичній революції // Український історичний журнал. — 1977. — № 6. — C. 5–17.
  • ЧИРКО В. А. Роль В. І. Леніна в створенні та зміцненні воєнно-політичного союзу Радянської України і Радянської Росії. // Український історичний журнал. — 1965. — № 4. — C. 21-32.
  • ЧИРКО В. А. Створення дипломатичного союзу України з РРФСР та іншими радянськими республіками. (1917—1922 рр.) // Український історичний журнал. — 1962. — № 6. — C. 40-50.
  • ЧИРКО В. А. Створення і діяльність українського відділу Наркомату (1918—1919 pp.).- // Український історичний журнал. — 1963. — № 5. — C. 62-68.
  • ЧИРКО В. А. Утворення Радянського Союзу — важлива віха в історії // Український історичний журнал. — 1971. — № 12. — C. 3–12.

Книги

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КП УКРАЇНИ ПРО ЛИСТ І. ДЗЮБИ ТА ПОДАНИЙ ДО НЬОГО МАТЕРІАЛ. НАДІСЛАНІ ДО ЦК КП УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 18 квітня 2021.
  2. Сергій Грабовський. Хто ви, академіку Дзюбо [Архівовано 26 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Український тиждень
  3. Василь Стус. Я обвинувачую // Сучасність. Січень 1976 — Ч. 1(181) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2015. Процитовано 16 серпня 2015.

Джерела

ред.