Відкрити головне меню
Цибуля порей
Цвітіння
Цвітіння
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Streptophytina
Ембріофіти (Embryophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Euphyllophyta
Насінні (Spermatophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Asparagales
Родина: Alliaceae
Рід: Цибуля (Allium)
Вид: Цибуля пора
Біноміальна назва
Allium porrum
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Allium porrum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Allium porrum
EOL logo.svg EOL: 1084841
IPNI: 528646
ITIS logo.svg ITIS: 42659

Цибу́ля пора, також порей, пор, пір (Allium porrum) — трав'яниста дворічна рослина родини Цибулевих. Цінна харчова культура.

Зміст

ОписРедагувати

Коренева система потужна і складається з несправжньої цибулини і численних коренів. «Цибулина» завдовжки 10-12 см, завширшки 2-8 см, біла, поступово переходить у ясно-зелене несправжнє стебло заввишки до 80 см. Листки лінійно-ланцетні, завдовжки 40-60 см, розташовані віялом; чохол з довгим носиком.

Квітконос заввишки до 2 м формується лише на другий рік розвитку. Суцвіття — великий, кулястий зонтик, на початку розвитку огорнений суцільним покривалом. Квітки дрібні, оцвітина білувата, рідше — рожева, з шорсткуватими листочками. Нитки тичинок довші за оцвітину, внутрішні трироздільні. Насіння тригранне, зморшкувати, схоже на насіння інших видів цибулі.

Хімічний складРедагувати

Рослина відрізняється високим вмістом солей калію, кальцію, заліза, фосфору, сірки, магнію. У рослині міститься ефірна олія, до складу якої входять сірка, білкові речовини, вітаміни — аскорбінова і нікотинова кислоти, тіамін, рибофлавін, каротин. Містить 40 мг% аскорбінової кислоти, 2 мг% каротину, 6 % цукру[1]. На 2-3-й рік галузиться, утворюючи на підземному пагоні до 40 гілок[1]. Пора має цінну властивість, якої не мають жодні інші овочеві культури: при зберіганні кількість аскорбінової кислоти у вибіленій частині підвищується більш, ніж в півтора рази.

Екологія та поширенняРедагувати

Квітне у період з червня по липень. Стебла дозрівають у серпні — вересні. Запилення перехресне. Насіння має 3 грані, зморшкувате, зовні нагадує насіння цибулі. Зберігаються до 2-4 років.

Батьківщина — Передня Азія, звідки цей вид цибулі потрапив до Середземномор'я, на території якого і зараз зустрічається його дикоросла форма — цибуля виноградна (Allium ampeloprasum). Культурний же вигляд, ймовірно, розвинувся з нього давно, оскільки у Стародавньому Єгипті цибуля вже була однією з найважливіших овочевих культур. Пора була відома в античні часи в Греції та Римі. В середні віки її культивували вже по всій Європі.

Вирощується по всьому світі — у Європі, в середземноморських країнах, в Північній Америці. Найбільшу його кількість вирощує Західна Європа, в першу чергу Франція. В Україні пору вирощують по всій території.

ЗастосуванняРедагувати

Пора — холодостійка культура. Дорослі рослини при їх підгортанні та утепленні торфом або тирсою зимують в умовах середньої смуги, особливо у сніжні зими. Вимоглива до вологи, віддає перевагу суглинним, високогумусним заплавним ґрунтам. Важкі глинясті та легкі піщані ґрунти, а також занадто вологі та кислі для порею непридатні. Розмножується насінням. У центральних і північних районах використовують розсадний метод. У південних районах переважна безрозсадна культура (висів насіння у відкритий ґрунт).

Районують 2 сорти пори — Карантанський та Сизокрил. Застосовують також сорти і гібриди нідерландської селекції. Найнебезпечніший шкідник — цибульна муха.

У їжу використовують потовщене стебло і листя у свіжому, сушеному і тушкованому вигляді.

Пора позитивно впливає на діяльність печінки, корисний при захворюванні на ревматизм і подагру[1].

ВирощуванняРедагувати

Росте на чорноземних, дерново-підзолистих, досить зволожених ґрунтах. Для зимового використання її викопують восени і зберігають у підвалі, встановлюючи рослини впритул і присипаючи піском. У таких умова пора добре зберігає товарні якості і продовжує накопичувати вітамін С. Рослини, що залишилися в ґрунті добре перезимовують і рано навесні починають рости. Їх викопують у міру потреби.

Розмножують цибулю-пору розсадним і безрозсадним способами. Розсаду (60-денну) висаджують в ґрунт в квітні з міжряддями 60, відстанями в ряді 12-15 см. Насіння висівають навесні і влітку з такою ж шириною міжрядь. Після проривки рослини в ряду залишають на відстані 10-12 см. Обов'язковим агротехнічним заходом є підгортання рослин для отримання щільних вибілених стебел. У перший рік культури урожай збирають у серпні — вересні, а в наступний — в травні — червні.

Урожайність становить 6,5-8 кг з 1 м²[1]. Найкращими є сорти Карантанський і Болгарський[1].

ГалереяРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича.  — Киев: Урожай, 1985.  — с.664, ил. Тираж 120 000 екз.