Вікіпедія

Церква Швеції

Це́рква Шве́ції (швед. Svenska kyrkan) — найбільша протестантська деномінація в Швеції та найбільша лютеранська церква у Всесвітній лютеранській федерації, член Порво Співтовариства (англікансько-лютеранська унія). Парафіянами церкви є близько 6,4 млн або 67,5 % населення Швеції.[3] Однак, тільки 2 % відвідує богослужіння щотижня. До 2000 р. церква мала статус державної.

Церква Швеції
Герб
Дата створення / заснування 1536
Логотип
Коротка назва SK
Засновник Густав I Ваза
Посада керівника організації архієпископ Уппсалиd
Президент Ант'є Якелен
Країна  Швеція[1]
Член у Всесвітня лютеранська федерація[2] і Всесвітня рада церков
Дочірня організація Svenska Missionssällskapetd
Розташування штаб-квартири Уппсала
Час/дата початку 7 (17) березня 1593
Відокремилось від католицька церква
Кількість підписників у соціальних мережах 18 024
Категорія мап на Вікісховищі d
Офіційний сайт​(швед.)
CMNS: Церква Швеції у Вікісховищі

Назва «Церква Швеції» вперше з'явилася в законодавчому акті 1860 р. (у першому законі про незгодних). Ця назва була потрібна для того, щоб відрізняти Церкву Швеції від інших релігійних конфесій.

Церква Швеції — це:

  • спільнота людей євангелічно-лютеранського віросповідання у Швеції, що об'єднує парафії та дієцезії;
  • відкрита національна церква, яка співпрацює з демократичними організаціями через церковне служіння, що охоплює всю націю.

Главою Церкви Швеції є архієпископ Уппсали. 15 жовтня 2013 церкву вперше очолила жінка — архієпископом обрано Антьє Якелен, що обійняла посаду в 2014.

Віровчення

ред.

Початок віровчення шведської церкви після реформації було закладено в 1536 під час правління короля Швеції Густава I Вази. На скликаному ним Синоді церкви у Швеції канонічне право Римо-католицької церкви було скасовано. Цей акт офіційно відділив церкву у Швеції від Папи Римського. У 1572 церква прийняла «Шведський церковний статут», в якому визначалася організаційна структура і характер самоврядної шведської церкви. Главою церкви відтепер став шведський король.

Офіційно шведська церква стала лютеранського віросповідання в 1593, коли Синод шведської церкви в Уппасалі прийняв Аугсбургське віросповідання, лютеранське віровчення було визнане обов'язковими для всього шведського королівства, а також видано було документ (лат. Confessio Fidei), згідно з яким були прийняті:

У 1686 Риксдаг прийняв «Книгу згоди», яка включає в себе також:

У XIX—XX століттях були офіційно затверджені різні церковні угоди, в основному спрямовані на екуменізм:

На практиці, тексти лютеранських віровчень відіграють другорядну ролю, натомість парафії спираються на лютеранські традиції, змішані з впливом інших християнських конфесій та різних церковних рухів, такі як «Низька церква», «Висока церква», Пієтизм («Стара церква») і Лестадіанство, які можуть бути встановлені на місцевому рівні, але не мають великого загальнонаціонального впливу. З XX століття Церква Швеції проголошує «ліберальне християнство» і захищає права людини.

Історія

ред.

Християнство прийшло до Швеції, як і в багато інших країн, через місіонерські чернечі ордени, моряків і торговців. Католицький чернець Ансгар вважається першим, хто прийшов з християнською проповіддю у Швецію в IX столітті. Так само вважається, що саме з його ініціативи перші християни у Швеції побудували першу церкву в місті Бірка на озері Меларен.

Утворення шведської церкви

ред.

Важливою подією для християнства у Швеції було хрещення Улофа Шетконунга, який був першим християнським королем Швеції, ймовірно хрещений англійським місіонером. Його політика була спрямована на поширення християнства у Швеції. Місіонери проповідували християнство, будувалися католицькі монастирі, церкви в центрі поселень, як знак Божої присутності в світі. Завданнями церкви було не лише виховання людей в християнській вірі, але просвіта й охорона здоров'я. З часом церква стала в країні вельми могутньою силою, в тому числі найбагатшим землевласником: площа церковних володінь перевищувала загальну площу наділу землі, що належав шведським дворянам.

Реформація

ред.
  • У 1517 р. брати Олаус (Олаф) Петрі й Лаурентіус (Ларс) Петрі, сини коваля з Еребру, які приїхали в Німеччину для отримання освіти, стали свідками виступів Мартіна Лютера проти зловживань в Римо-Католицькій Церкві.
  • У 1518 р. Олаус повернувся до Швеції, став дияконом і вчителем у Стренгнеській церковній школі. Спочатку до виступів Петрі негативно поставилися не тільки церковні ієрархи, а й звичайні прихожани, які кидали в проповідника каменями і палицями. Спочатку негативно до проповіді нового вчення поставився і новий король Швеції Густав I Ваза, який у 1523 р. видав указ, яким забороняв під загрозою позбавлення майна і страти вивчати твори М. Лютера. Однак складна внутрішньополітична ситуація змусила короля шукати як нових союзників всередині країни, так і додаткові джерела фінансування свого правління.
  • У 1524 р. виник конфлікт між королем і папою Кліментом VII з приводу обрання нового архієпископа. В результаті цього відносини з папством були перервані й більше не поновлювалися. Реформа Церкви у Швеції здійснювалась поступово — з 1525 р. почалося проведення богослужінь на шведській мові, в 1526 р. на шведській був виданий Новий Заповіт, а в 1541 р. — вся Біблія, і король зобов'язав всі церкви придбати нові книги[5].
  • У 1527 р. на Вестероському Риксдазі главою Церкви був проголошений король, а майно монастирів було конфісковано на користь корони. Справами Церкви стали керувати світські особи, призначені королем.
  • У 1531 р. архієпископом Швеції став брат Олауса Лаурентіус. Під його керівництвом у 1536 р. в Уппсалі відбувся церковний Собор, на якому лютеранські церковні книги були визнані обов'язковими для всієї Швеції. Целібат був скасований.
  • У 1571 р. Лаурентіусом Петрі був розроблений «Шведський церковний статут», в якому визначалася організаційна структура і характер самоврядної Шведської Церкви. Пастори і миряни отримували можливість вибирати єпископів, однак остаточне затвердження кандидатів стало прерогативою короля[6]. Зважаючи на відсутність у Швеції запеклого протистояння між римо-католиками і прибічниками Реформації, яке мало місце в країнах Центральної Європи, зміни в зовнішньому характері богослужінь не мали сильних відмінностей від Римо-Католицької Церкви. Тому шведський обряд прийнято вважати зразком «високоцерковної» традиції в лютеранстві. Також формально вважається, що Церква Швеції має Апостольську спадкоємність, так Лауренті Петрі був ордінований на єпископа Петром Магнуссоном, єпископом Вестероським, посвяченим у свій сан в Римі[7].

Реформація була проведена і в Фінляндії, коли була вона частиною королівства Швеції. Першим лютеранським єпископом в Фінляндії (в м. Або) став Мікаель Аґрікола, який склав перший буквар фінської мови і переклав фінською Новий Заповіт і частини Старого Заповіту Святого Письма.

Пієтизм і рух віри

ред.

З кінця XVII століття в країні став поширюватися пієтизм, позиції якого підсилилися після поразки Швеції в Північній війні.

  • Оскільки це стало розглядатися як загроза єдності церкви, то 12 січня 1726 р. був прийнятий «Закон про молитовні збори» (конвектільплакат), який забороняв зібрання віруючих поза церковними будівлями.

Тим не менше на початку XIX століття в країні стали поширюватися рівайвелістський рух віри, в проповіді яких важливу роль стали грати парафіяльні священики або просто миряни. Одним з найбільш відомих проповідників того періоду став Карл Улоф Росеніус.

  • У 1858 р. «конвектільплакат» був скасований, що стимулювало розвиток «вільноцерковного руху».
 
Особиста перемога Густава I Вази над образом Католицької Церкви — жінка в жовтому одязі на колінах

XX століття

ред.
  • У 1958 р. шведський парламент ухвалив закон, що дозволяє жінкам отримувати рукоположення у клір (в тому числі бути пасторами і єпископами).
  • Перші такі ординації були вчинені в квітні 1960 р.[8].
  • У 1992 р. Церква Швеції вступила в Порвоо Спільноту (англ. Porvoo Communion)[4] і підписала угоду про повне спілкуванні з іншими 11 церквами, які не є католицькими, але не порушили апостольську спадкоємність.
  • 1 січня 2000 р. Церква Швеції була відокремлена від держави (секуляризація)[9]. Тим не менш із відділенням церкви від держави набув чинності «Закон про Церкву Швеції» (швед. Lag om Svenska kyrkan), який контролює церкву, щоб вона була лютеранською, національною та демократичною.

XXI століття

ред.
  • У 2007 р. Церква Швеції почала благословляти одностатеві шлюби і дозволила ординувати геїв і лесбійок[10].
  • З 1 листопада 2009 р. Церква Швеції реєструє одностатеві шлюби[11]. Це рішення було прийнято на церковному засіданні 176 голосами проти 63 і 11 утрималися[12]. Таким чином Церква Швеції стає однією з перших церков у світі, що відходить від поняття гетеросексуального шлюбу як традиційного. Згідно з дослідженням у 2008 р. 71 % шведів вважає, що одностатеві шлюби повинні бути дозволені[13].
  • 8 листопада 2009 р. в Церкві Швеції проголосили єпископом Стокгольму неприховану 55-річну лесбійку Еву Брунне. Ритуал поставлення на єпископа відбувся в Уппсальському Кафедральному соборі[14]. Ева Брунне стала першою у світі єпископом-лесбійкою і п'ятою жінкою-єпископом у Швеції.
  • У 2020 році жінки становлять 50,1 % від загальної кількості священиків — вперше в історії Шведської церкви. Це перша в світі християнська деномінація, в якої священнослужителів жінок більше ніж чоловіків.[15]

Церковна структура

ред.
Докладніше: Дієцезії Церкви Швеції

Церква Швеції розділена на тринадцять дієцезій (швед. stift). Дієцезія розділена на «контракти» (швед. kontrakt), які розділені на парафії (швед. församlingar). Один або кілька округів можуть разом сформувати більший прихід (швед. pastorat).

Ставлення до гомосексуальності

ред.

Представники Церкви Швеції не вважають гомосексуальність гріхом.


  Це незавершена стаття про Швецію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Див. також

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Швеції

Примітки

ред.
  1. ↑ Aligned ISNI and Ringgold identifiers for institutions // zenodo — 2017. — doi:10.5281/ZENODO.758080
  2. ↑ https://www.lutheranworld.org/country/sweden
  3. ↑ Svenska kyrkans medlemsutveckling år 2012 (Swedish) . Svenska kyrkan. Архів оригіналу (PDF) за 20 лютого 2020. Процитовано 11 березня 2013.
  4. ↑ а б Official website of the Porvoo Communion [Архівовано 30 квітня 2011 у Wayback Machine.](англ.)
  5. ↑ Murray R. Svenska kyrkans historia. Stockholm, 1978, р.26
  6. ↑ О. В. Чернышева, Ю. Д. Комаров «Церковь в скандинавских странах», Москва, Наука, 1988, стр. 9-12
  7. ↑ The Church of England and the Church of Sweden. Архів оригіналу за 23 листопада 2010. Процитовано 27 лютого 2013.
  8. ↑ Шведская Лютеранская Церковь отметила 50-летие первой женской хиротонии [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ Лютеранська церква Швеції втратила за чотири роки двісті тисяч віруючих [Архівовано 18 червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ Лютеранська церква Швеції першою в світі дає згоду на шлюб одностатевих пар [Архівовано 18 червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  11. ↑ Euronews: Церква Швеції схвалила одностатеві шлюби [Архівовано 13 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ Svenska kyrkan tillåter homoäktenskap, DN, 2009-10-22 [Архівовано 26 грудня 2009 у Wayback Machine.](швед.)
  13. ↑ Starkt stöd för homoäktenskap, SvD [Архівовано 28 лютого 2009 у Wayback Machine.] (швед.)
  14. ↑ ePop.ru: На єпископа Стокгольму вибрана відкрита лесбійка [Архівовано 22 січня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. ↑ В Швеции впервые число женщин среди духовенства превысило число священников-мужчин. socportal.info (рос.). 1595672400. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 30 липня 2020.
  16. ↑ Заява Священного Синоду Російської православної церкви у зв'язку з рішенням про утворення офіційного ритуалу благословення одностатевих пар, прийнятим 27 жовтня 2005 р. Асамблеєю Церкви Швеції [Архівовано 20 січня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  17. ↑ У Швеції церква дозволила шлюб одностатевим парам [Архівовано 2 лютого 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  18. ↑ Єпископом Стокгольму обрано відкриту лесбійку [Архівовано 22 січня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

ред.
  • О. В. Чернышева, Ю. Д. Комаров «Церковь в скандинавских странах», г. Москва, изд. «Наука», 1988 г. (рос.)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церква_Швеції&oldid=43433932