Хо Ші Мін
Хо Ші Мін (у багатьох джерелах Хо Ши Мін[1][2][3][4][5][6][7]; в'єт. Hồ Chí Minh, кит. 胡志明, 19 травня 1890 — 2 вересня 1969) — в'єтнамський революціонер, державний діяч. Справжнє прізвище — Нгуєн; інший псевдонім Нгуєн Ай Куок (в'єтн. Nguyễn Ái Quốc, 阮愛國, «Нгуен-патріот»). З 1920-х років активіст Комінтерну, відвідував Москву (перший раз 1923 року) і (під ім'ям «Нюен-Ай-квак») давав інтерв'ю для журналу «Огонёк» Осипу Мандельштаму[8]. У 1960-их був широко відомим як «Дядечко Хо». Ідеологічно марксист-ленініст, він був головою та першим секретарем Робітничої партії В’єтнаму.
| Хо Ші Мін Hồ Chí Minh | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 2 березня 1946 — 2 вересня 1969 | |||
| Попередник: | Посаду започатковано | ||
| Наступник: | Посаду ліквідовано | ||
| |||
| 2 березня 1946 — 2 вересня 1969 | |||
| Попередник: | Посаду започатковано | ||
| Наступник: | Тон Дик Тханг | ||
| |||
| 2 вересня 1945 — 20 вересня 1955 | |||
| Попередник: | Посаду започатковано | ||
| Наступник: | Фам Ван Донг | ||
| |||
| 1 листопада 1956 — 10 вересня 1960 | |||
| Попередник: | Чионг Тінь | ||
| Наступник: | Ле Зуан | ||
| Ім'я при народженні: | в'єт. Nguyễn Sinh Cung | ||
| Народження: |
19 травня 1890 Кімлієн, повіт Намдан, провінція Нгеан, Французький Індокитай | ||
| Смерть: |
2 вересня 1969 (79 років) Ханой, ДРВ | ||
| Причина смерті: | серцева недостатність | ||
| Поховання: | Мавзолей Хо Ші Міна, Ханой | ||
| Національність: | В'єтнамець | ||
| Країна: | ДРВ і Французький Індокитай | ||
| Релігія: | Vietnamese folk religiond | ||
| Освіта: | Комуністичний університет трудящих Сходу | ||
| Партія: |
1) ФКП (1920–1930) 2) ПТВ (з 1930) | ||
| Батько: | Нгуєн Шинь Шак | ||
| Мати: | Хоанг Тхі Лоан | ||
| Автограф: | 
| ||
| Нагороди: |    | ||
|
| |||
|
| |||
.svg)
Був Прем'єр-міністром (1946–1955) і президентом (1955–1969) Північного В'єтнаму.
Хо Ші Мін був поліглотом, володів французькою, англійською, китайською, італійською, російською, в'єтнамською та есперанто мовами. Завдячуючи його ставленню до ідеї міжнародної планової мови, есперанто у В'єтнамі отримав добре поширення та розвиток: визнані есперанто-поети отримують державні премії, міжнародне радіо В'єтнаму веде мовлення есперантською, тощо[9].
Біографія
ред.Хо Ші Мін народився в селі Кімлієн, повіт Намдан, провінція Нгеан. Його ім'я при народженні (перше, або молочне, ім'я) — Нгуєн Шинь Кунг. За в'єтнамською традицією перед вступом до школи він отримав друге (офіційне, або «книжкове», ім'я) —Nguyễn Tất Thành — «Нгуен-тріумфатор».[10]
Його батько, Нгуєн Шинь Шак, прибічник конфуціанської патріотичної партії, був найосвіченішою людиною в селі, отримав почесне звання фобанга (друге за значенням), у подальшому його запрошували на посаду начальника повіту. Мати — Хоанг Тхі Лоан — померла у віці 32 років під час пологів, при народженні четвертої дитини.[10]
1911 року Нгуєн під вигаданим іменем вступив на пароплав матросом, відвідавши Європу й Америку. На батьківщину він повернувся за 30 років. У 1916–1923 роках проживав у США, Великій Британії та Франції. У Парижі взяв псевдонім Нгуєн Ай Куок (Nguyễn Ái Quốc, 阮愛國, «Нгуєн-патріот»). 1919 року звернувся до керівників держав, які підписували Версальський договір, щоб вони надали свободу народам Індокитаю. 1920 року вступив до лав Французької комуністичної партії. В Радянському Союзі він остаточно сформувався як комуністичний лідер. З 1920-их років — активіст Комінтерну. Свої погляди він виклав на V конгресі Комінтерну (1924), де виступив з доповіддю з колоніального питання.[10]
1923 року приїхав на запрошення Комінтерну з Парижа до Москви. Для конспірації перепустка до СРСР була виписана на інше ім'я. Їхати довелось через Німеччину: до Берліна, звідти — до Гамбурга, 30 червня 1923 року він прибув пароплавом до Петрограда, а потім потягом — до Москви. Дуже хотів побачитись із Леніним, однак зустрітись не судилось, оскільки радянський вождь вже був серйозно хворим і невдовзі помер. Нгуєн Ай Куок зміг відвідати прощальну церемонію.[10]
Закінчив Комуністичний університет трудящих Сходу ім. Й. В. Сталіна
1925 року організував Товариство революційної молоді В'єтнаму. Щоб уникнути арешту, йому довелось оселитись не у В'єтнамі, а в Камбоджі.
1927 року працював перекладачем Головного політичного радника ЦВК Гоміньдану Михайла Бородіна (справжнє прізвище Грузенберг).
У той час в Індокитаї вже діяли окремі комуністичні групи. Хо Ші Міну, за сприяння Компартії Франції (та особисто Моріса Тореза), філією якої вважалась Компартія В'єтнаму, вдалось об'єднати їх, та 1930 року була утворена Комуністична партія Індокитаю.
1941 року в окупованому японцями Індокитаї Хо Ші Мін започаткував В'єтмінь. Був заарештований та провів півтора року у в'язниці. Після виходу японців В'єтмінь узяв владу в Індокитаї.
Був прем'єр-міністром (1946–1955) і президентом (1946–1969) Північного В'єтнаму.
У 1955–1956 роках його уряд здійснив аграрну реформу. Отримував матеріальну та військову допомогу від КНР та СРСР. 1965 року у зв'язку з бомбардуваннями США Північного В'єтнаму Хо Ші Мін оголосив про безперервну боротьбу з ними й відмовився від будь-яких перемовин.
Помер 1969 року, на 80-му році життя. Був забальзамований радянськими фахівцями, хоч у заповіті прохав кремувати себе, помістити прах у три керамічні урни й поховати в кожній частині країни — на півночі, півдні та в центрі, де народився.[11] Похований у Ханої, в мавзолеї на майдані Бадінь.
Пам'ять
ред.- На його честь столицю Південного В'єтнаму місто Сайгон 1976 року було перейменовано на Хошимін.
- У РФ у місті Москва 1969 року назву на честь в'єтнамського лідера отримала одна з площ, пізніше там було встановлено пам'ятник.
- 1978 року одна з вулиць міста Ленінград (РФ) первинно називалась вулицею Хо Ші Міна (тобто, на честь президента)[12], але пізніше (наприкінці 1980-их) була перейменована на вулицю Хошиміна (тобто, на честь міста-побратима).
- У місті Санкт-Петербург (РФ), на Східному факультеті СПбДУ 19 травня 2010 року було відкрито Інститут Хо Ші Міна та пам'ятник йому.[13]
- На його честь названо проспект і поставлено пам'ятник в місті Ульяновськ (РФ).
- Пам'ятник у місті Буенос-Айрес (Аргентина, 2012)[14]
- Парк імені Хо Ші Міна (з 1960-их років) та молодіжний футбольний чемпіонат імені Хо Ші Міна в місті Сантьяго-де-Чилі (Чилі).[15]
- Хо Ші Мін зображений на лицьовому боці всіх в'єтнамських полімерних банкнот останньої серії,[16] а також присвяченої 50-річчю Банку В'єтнаму пам'ятній банкноті, випущеній 2001 року.
- Його іменем названа Київська спеціалізована школа № 251.
У філателії
ред.).jpg)
Примітки
ред.- ↑ Хо Ши Мін – "богоподібний старець-диктатор" з більшовицьким серцем. 24 Канал (укр.). Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Прорахували все до деталей, але програли: причина поразки французів у битві при Дьєнб'єнфу. 24 Канал (укр.). Процитовано 25 травня 2022.
Спочатку незалежність, потім ідеологія, – казав лідер Хо Ши Мін.
- ↑ 19 травня в історії. Історична правда. Процитовано 25 травня 2022.
1890 - народився Хо Ши Мін (справжні імена - Нгуен Шинь Кунг і Нгуен Тат Тхань)
- ↑ Збірник наукових праць за матеріалами Х Всеукраїнської науково-практичної конференції 11–12 квітня 2014 року, Л.В. Дзіман (2014). «СТЕЖКА ХО ШИ МІНА» ЯК ТРАНСПОРТНА КОМУНІКАЦІЯ В ПЕРІОД ДРУГОЇ ІНДОКИТАЙСЬКОЇ ВІЙНИ. Сучасні тенденції сходознавства (PDF) (укр) . Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. с. 252—255.
"Стежка Хо Ши Міна" – шлях, який проходив через територію Лаосу та Камбоджі, з’єднуючи Північний і Південний В’єтнам
- ↑ Сорока, Ганна (2021). Теорія та методика навчання суспільних дисциплін (PDF) (укр) . Суми: СумДПУ імені А. С. Макаренка. с. 59—61.
2 вересня 1945 року на 500-тисячного мітингу в Ханої Хо Ши Мін від імені Тимчасового уряду урочисто проголосив Декларацію незалежності В'єтнаму і створення Демократичної Республіки В'єтнам
- ↑ В.А.Мусійчук. Проблема передачі в'єтнамських власних назв українською мовою // Східний світ. — 2010. — С. 192-197.: "Перший президент В'єтнаму і однойменне місто в СРВ також фігурують під двома іменами: Хо Ши Мін та Хо Ші Мін (місто Хошимін та Хошімін)."
- ↑ Хо Ши Мін . Google Академія. scholar.google.com.ua. Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Нюен Ай-Как. В гостях у комінтерщика. Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 13 лютого 2013.
- ↑ China Radio International / Ho Chi Minh kaj Esperanto (2006-12-27)(еспер.)
- ↑ а б в г Кобелєв Є. Хо Ші Мін. Серія «Життя видатних людей». М., Молода гвардія, 1983.
- ↑ Хо Ші Мін помирав під об'єктивом кінокамери
- ↑ ХОШИМІНА ВУЛИЦЯ[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Новини СПбДУ: відкрито Інститут Хо Ші Міна. Архів оригіналу за 8 січня 2014. Процитовано 13 лютого 2013.
- ↑ Tượng đài Bác Hồ giữa lòng thủ đô Argentina — Thế giới — Dân trí. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 13 лютого 2013.
- ↑ Giải bóng đá mang tên lãnh tụ Hồ Chí Minh tại Chile — Sự kiện — Dân trí. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 13 лютого 2013.
- ↑ Валюта В'єтнаму. Архів оригіналу за 29 березня 2013. Процитовано 13 лютого 2013.
Джерела та література
ред.- Хо Ші Мін. Обране. Бібліотека в'єтнамської літератури. Прогресс, 1979.
- Хо Ші Мін. Обране. Спогади про Хо Ші Міна. Издательство политической литературы, 1990.
- Кобелєв Є. Хо Ші Мін. Серія «Життя видатних людей». М., Молодая гвардия, 1983.
- Афонін С., Кобелєв Є. Товариш Хо Ші Мін. М.: Политиздат, 1980.
- Афонін С., Кобелєв Є. Бесіди про Хо Ші Міна. М.: Детская литература, 1987.
Література
ред.- П. М. Ігнатьєв. Хо Ши Мін // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- В.Головченко. Хо Ши Мін // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.762 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання
ред.- Го Ши Мін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Sovetika.ru — сайт про Радянську добу. Хо Ші Мін — промови та виступи
- Нят-Нам.ру — матеріали про В'єтнам. Зустрічі з Хо Ші Міном.