Тон Дик Тханг

Тон Дик Тханг (в'єт. Tôn Đức Thắng; 20 серпня 1888 — 30 березня 1980) — другий та останній президент Північного В'єтнаму, а також перший президент Соціалістичної Республіки В'єтнам. Голова Національного комітету Вітчизняного фронту В'єтнаму. Лауреат Міжнародної Сталінської премії «За зміцнення миру між народами» 1955 року.

Тон Дик Тханг Tôn Đức Thắng
Голова Постійного комітету національного фронту Льєн-В'єт
березень 1951 — вересень 1955 року
Попередник:	Хюїнь Тхик Кханг
Наступник:	Посаду ліквідовано
Прапор Голова Постійного комітету Національних зборів Демократичної Республіки В’єтнам
20 вересня 1955 — 15 липня 1960 року
Попередник:	Буй Банг Доан
Наступник:	Чионг Тінь
Прапор Віце-президент Демократичної Республіки В’єтнам
1960 — 1969
Президент:	Хо Ши Мін
Попередник:	Посаду започатковано
Наступник:	Нгуєн Лионг Банг
Прапор 2-й Президент ДРВ (в.о. з 2 вересня 1969)
23 вересня 1969 — 2 липня 1976 року
Попередник:	Хо Ши Мін
Наступник:	Посаду ліквідовано
Прапор 1-й Президент СРВ
2 липня 1976 — 30 березня 1980 року
Попередник:	Посаду започатковано
Наступник:	Нгуєн Хиу Тхо (в.о.)
Народження:	20 серпня 1888(1888-08-20) Провінція Лонгсюєн, Французький Індокитай
Смерть:	30 березня 1980(1980-03-30) (91 рік) Ханой, В'єтнам
Країна:	В'єтнам
Партія:	Комуністична партія В'єтнаму з 1930 року
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Тон Дик Тханг народився 20 серпня 1888 року в громаді Міхоахинг (в'єт. Mỹ Hòa Hưng), провінція Лонгсюєн (нині провінція Анзянг). В дитинстві отримав традиційну освіту (включала ханв'єт, китайську філософію та історію) у приватного викладача в місті Лонгсюєн, потім він вступив до початкової школи сучасного типу в тому ж місті. Там він вивчив французьку. У віці 18 років він переїхав до Сайгона, де спочатку навчався у Далекосхідному інституті промисловості (1906–1909), а потім працював на заводі Башон, де зокрема 1912 року організував страйк.

Під час Першої світової війни служив у французькому флоті. 1919 року брав участь у повстанні французьких моряків у Чорному морі на військовому судні «Вальдек-Руссо» (фр. Waldeck-Rousseau) на підтримку Радянської Росії. Однак цей факт видається сумнівним деяким сучасним дослідникам біографії Тон Дик Тханга.

Після демобілізації працював у Парижі на заводі Рено. 1920 року повернувся на батьківщину та вступив на роботу в доки Башона, де, відповідно до офіційної версії, зайнявся організацією підпільного профспілкового руху, що вилилось у перший політичний страйк трудящих у В'єтнамі (серпень 1925), в якому брали участь близько 1000 чоловік. Однак політичні цілі цього страйку також не є беззаперечними.

1927 року Тон Дик Тханг вступив до Товариства революційної молоді В'єтнаму та увійшов до складу центрального комітету Півдня В'єтнаму.

1929 року був заарештований у зв'язку з так званою справою про вбивство на вулиці Барбіє (фр. Barbier) (нині вулиця Лі Чан Квана (в'єт. Lí Trần Quán)) в Сайгоні. Як член регіонального центрального комітету Тон Дик Тханг призначив трибунал у складі трьох осіб (28, 24 і 23 роки), який виніс смертний вирок одному з членів Товариства за «серйозну помилку» — його ставлення до активістки організації: він не «зневажав своїми особистими почуттями до тієї міри, щоб цілковито присвятити себе революції». Що приховано за цим формулюванням, зрозуміти неможливо. Рішення трибуналу було виконано в ніч з 9 на 10 грудня 1928 року. Вирок суду за цією справою було оголошено 15 липня 1930 року: Тон Дик Тханг отримав 20 років каторжних робіт на острові Пуло Кондор. Того ж року Тон Дик Тханг вступив до лав Комуністичної партії Індокитаю.

Після серпневої революції був звільнений. У подальшому займався політичною діяльністю, займав вищі державні пости. Помер 30 березня 1980 року в Ханої. Був одним із найстаріших політиків на посту президента Соціалістичної Республіки В'єтнам.