Феона Олексій Миколайович

Феона Олексій Миколайович (* 30 березня (18 березня) 1879(18790318), Бєльці — † 20 вересня 1949, Ленінград) — видатний діяч радянської оперети, актор і режисер, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1941), народний артист Карельської АРСР (1943), організатор Ленінградського театру музичної комедії.

Феона Олексій Миколайович
ФеонаОМ.jpg
Народився 15 грудня 1908(1908-12-15)
Бєльці
Помер 20 квітня 1994(1994-04-20) (85 років)
Ленінград
Поховання Літераторські мостки
Діяльність артист оперети, режисер-постановник
Відомий завдяки організатор Ленінградського театру музичної комедії
Alma mater драматична школа при Александринському театрі (Петербург)
Діти син Олексій (1919-1977), артист Московського театру оперети
Нагороди Заслужений діяч мистецтв Росії — 1941 Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1941)
Народний артист Карелії (1943)

В 1937 і 1940 ставив оперети в Київському театрі музичної комедії (нині — театр оперети).

ЖиттєписРедагувати

Народився 30 березня (18 березня) 1879(18790318) у Бєльцях в родині бесарабського поміщика, який згодом став Кишинівським мировим суддею. Олексій спочатку навчався в Одесі, а з часом переїхав до Петербурга вчитися в університеті. Через бажання стати актором кинув університет і перейшов у драматичну школу при Александринському театрі (клас акторської майстерності В. М. Давидова (І. М. Горєлова)), навчався співу у Й. В. Тартакова. Після закінчення цієї школи у 1905 році стає актором петербурзького драматичного театру В. Ф. Коміссаржевської, з 1911 — петербурзьких театрів оперети «Буф» і «Палас».

У 1913 році виступав у Києві в складі трупи антрепренера М. П. Лівського (Лівенсона), виконував головну роль в опереті «Маленький король» Імре Кальмана.

Як режисер почав роботу в 1917 в Петроградському театрі «Буф» постановником оперет «Циганська любов» Легара та «Сільва» Кальмана (перша постановка в Росії).

У 1919 в Ленінградському театрі опери та балету поставив оперу «Фауст» (партію Мефістофеля виконував Ф. І. Шаляпін).

У 1919–1927 — режисер Ленінградського Малого оперного театру, де здійснив постановку низки спектаклів, зокрема «Алеко» С. Рахманінова (спільно з Ф. Шаляпіним, який виконував також заголовну партію), «Луїза» Г. Шарпантьє, «Студент-жебрак» Карла Міллекера. Також продовжував акторську роботу в різних ленінградських театрах.

Організував у 1928 Ленінградський театр музичної комедії (1929–1931, 1934–1930, 1941–1942, режисер і художній керівник).

У 1937–1941, 1945–1948 — художній керівник Ленінградського обласного театру оперети.

У 1942–1944 — художній керівник театру музичної комедії Карельської АРСР.

У різні роки ставив спектаклі в Московському театрі оперети, в театрах музичної комедії Києва, Харкова, Одеси, Риги, а також в Ленінградському мюзик-холі.

В 1937 і 1940 ставив оперети в Київському театрі музичної комедії. «Пародійна Оффенбахова оперета „Синя борода“ в постановці відомого ленінградського режисера О. Феона стає значною мистецькою перемогою київського колективу. О. Феона слідом за С. Каргальським відкрив чарівну принадність опереткової класики».[1]

Пішов з життя 20 вересня 1949. Похований у Санкт-Петербурзі на «Літераторських містках» Волковського кладовища.[2]

Його син Олексій Олексійович Феона (1919–1977) був відомим артистом Московського театру оперети[3]

РоліРедагувати

  • Лярус («Єва» Ф. Легара)
  • Король Чуланглінглонг («Король веселиться» Р. Нельсона)
  • Ферфакс («Гейша» С. Джонса)
  • Граф Данило («Весела вдова» Ф. Легара)
  • Едвин і Боні («Сільва» І. Кальмана)
  • Гаспар («Корневільські дзвони» Р. Планкета)
  • Флорідор («Нітуш» Ф. Ерве).

Знявся у фільмах Володимира Гардіна «Кастусь Калиновський» і «Поет і цар» (обидва — 1927).[4]

ПостановкиРедагувати

  • «Алеко» С. Рахманінова (спільно з Ф. Шаляпіним)
  • «Луїза» Г. Шарпантьє
  • «Студент-жебрак» Карла Міллекера
  • «Циганська любов» Ф. Легара
  • «Сільва» І. Кальмана (1917, перша постановка в Росії)
  • «Синя борода» Ж. Оффенбаха (постановка в Київському театрі музичної комедії)

ПриміткиРедагувати

  1. Станішевський Юрій Олександрович. Український радянський музичний театр (1917–1967): нариси історії. — К.: Наукова думка, 1970. — с. 191
  2. Алексей Николаевич Феона (1879–1940). Некрополь. Литераторские мостки(рос.)
  3. Жизнь во фраке (А. А. Феона)"Дом Актёра", март 2004. № 3 (86)(рос.)
  4. Феона Алексей Николаевич // Енциклопедия km.ru(рос.)

ПосиланняРедагувати