Лівенсон-Лівський Михайло Петрович

антрепренер

Миха́йло Петро́вич Лі́вський (Лівенсон) (нар. 24 березня 1873(18730324) — пом. 6 березня 1951, Берлін) — оперетковий антрепренер. Мав трупи в Петербурзі, Києві й Одесі.

Лівенсон-Лівський Михайло Петрович
Народився 24 березня 1873(1873-03-24)
Російська імперія
Помер 6 березня 1951(1951-03-06) (77 років)
Західний Берлін
Поховання Православний цвинтар Тегель
Діяльність антрепренер

Загальні відомостіРедагувати

М. П. Лівський очолював декілька опереткових труп в різних містах Російської Імперії.

Відомо, що 3 лютого 1907 року в Іркутську на відкриття нового театру Гіллера була запрошена дирекцією Лівського російсько-українська трупа.[1]

1909 року вперше зі своєї петербурзькою трупою Лівський відвідав Київ. 1910 року в Києві гастролювала його одеська трупа, а 1912—1913 — «Руська оперета».

У Києві 1912 року Лівський орендував приміщення на вулиці Миколаївській, де розміщувався «Скетінг-Ринг» — заклад для катання на роликових ковзанах (будівля не збереглася).

Трупи Лівського першими почали виконувати на київській сцені оперети Імре Кальмана — «Осінні маневри» (1910, у головній ролі В. І. Піонтковська) та «Маленький король» (1913, головний виконавець — О. М. Феона).

1915 року Лівський знову з'явився у Києві і переобладнав «Скетінг-Ринг» на театр. Тут працював, хоча і не довго — близько півроку, перший в Києві стаціонарний театр оперети. Колишній «Скетінг-Ринг» згодом отримав назву театрального комплексу Лівського й Кручиніна.

1910 року його одеська трупа виступала в Московському театрі «Ермітаж».[2][3]. Також є відомості про гастролі його трупи в Саду «Ермітаж» (центр гастрольного і естрадного життя Москви влітку) в 1914 році.[4]

Повідомлялось, що 1911 року Лівський арендував в Одесі театр Сибірякова до 1 травня 1912 року і почав формувати фарсову трупу на травень-червень, а на липень-серпень — опереткову трупу.[5]

У квітні 1913 року в театрі Сибірякова в Одесі відбувся перший злободенний огляд «Одесса, лови момент». М. П. Лівським для цього було замовлено багато нових декорацій, зокрема, панорама Одеси «з пташинного польоту».[6]

17 листопада 1913 року журнал «Искры» писав, що 5 листопада в Одесі повністю згорів театр Сибірякова. Залишились без роботи і коштів понад 200 артистів, хористів і музикантів опереткової трупи Лівського, яка виступала в цьому театрі. Згоріла 10-тисячна бібліотека і велика колекція партитур, зібраних за багато років антрепренерства Лівського.[7] Сезон 1914 року в театрі Сибірякова знову відкрився оперетою Лівського, який під часу пожежі втратив 30-40 тисяч рублів.[8]

1917 — намагався створити в Москві велике театральне підприємство.[9]

1918 (серпень) — антрепренер Драматичного театру в Одесі.[10]

1919 (листопад) — Одеська трупа Лівського переїхала в Севастополь, де грала в приміщенні кінотеатру «Ренессанс».[11]

В еміграціїРедагувати

Від 1920 року — в еміграції в Берліні. До його трупи крім російських артистів були запрошені також німецькі виконавці.

З 1921 року — директор берлінського «Будинку Артиста», що розташовувався в ресторані театру «Theater des Westens» на Kantstraße, 10-12 в районі Шарлоттенбург. Репертуар «Будинку Артиста» складали одноактні п'єси, скетчі, пародії, огляди, вокальні та хореографічні номери. Між окремими номерами в залі грав струнний оркестр.

З осені 1924 року очолював Кайзер-Аллеє-Казіно на Kaiserallee, 191.

Помер 6 березня 1951 року. Похований на православному кладовищі Тегель в п'ятому ряду п'ятого кварталу. Могила демонтована 2014 року.

ПриміткиРедагувати

  1. Летопись города Иркутска за 1902—1924 гг, Том 2 / Н. Романов. — Восточно-Сибирское книжное изд-во, 1994. — с. 83
  2. Театр и искусство. — 1910, № 30, 25 липня(рос.)
  3. Московский журнал. — Выпуск 10-12, 2007. — с. 47
  4. История русской музыки. Том 10В. 1890—1917. Хронограф. Книга 1. — С. 5018-519(рос.)
  5. Театр и искусство. — 1911, № 16, 17 квітня(рос.)
  6. «Одесский листок». — 30 (17) квітня 1913 року(рос.)
  7. Украинский (Сибирякова, Стамера, им. Ленина, им. Василько) театр(рос.)
  8. Газета «ИСКРЫ», 30 марта 1914 года(рос.)
  9. Театр и искусство. — 1917. Том 21. № 1. — с. 439(рос.)
  10. "Дёготь или мёд: Алексей Н. Толстой как известный писатель (1917—1923) / Елена Толстая. — Российский Государственный Гуманитарный Университет, 2006, с. 646
  11. Елена Полевицкая / Тамара Путинцева. — М.: Искусство, 1980. — с. 202(рос.)

ДжерелаРедагувати