Федина Андрій

Андрій Федина (псевдо: «Мойсей», «Сак», «Саків», «Саковський», «Смок») (* 10 грудня 1905, с. Черневе, Мостиський район, Львівська область — † 8 вересня 1958, Торонто, Канада) — учасник I-го Конгресу Українських Націоналістів, керівник експозитури УВО-ОУН в Данціґу.

Андрій Федина
Fedyna.jpg
Прізвисько «Мойсей», «Сак», «Саків», «Саковський», «Смок»
Народження 10 грудня 1905(1905-12-10)
с. Черневе, Мостиський район, Львівська область
Смерть 8 вересня 1958(1958-09-08) (52 роки)
м. Торонто, Канада Канада
Приналежність УВО, Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg ОУН
Партія Організація українських націоналістів

ЖиттєписРедагувати

Народився 10 грудня 1905 у селі Черневе Мостиського району Львівської області.

Вояк УГА в 1918 - 1920.

Закінчив українську гімназію в Перемишлі. Згодом навчався на кораблебудівному факультеті політехнічного інституту в Данціґу. Здобув також юридичну освіту в Українському вільному університеті в Празі.

Член УВО з 1921 року. Був учасником I-го Конгресу Українських Націоналістів 1929 у Відні. З 1929 по 1934 керівник експозитури УВО-ОУН в Данціґу. Андрій Федина за цей час забезпечив ефективне транспортування через Данціґ на територію Польщі коштів та підпільної літератури. Йому також вдалось успішно організувати на території вільного міста вишколи для членів ОУН з Галичини та провести кілька важливих конференцій партійного активу.

Ось як особисто описує свою діяльність Андрій Федина :

В наслідок свого специфічного політичного положення Данціґ був в тому часі ближчий Львова, ніж Луцьк чи Варшава. Там перебували члени Організації, яким треба було якийсь час переховуватись, чи відпочити. Там жили короткими періодами члени, які після довгої тюрми потребували спокою і поправлення свого здоров'я, яких треба було відповідно примістити та з огляду на незнання мови ними заопікуватися. Жоден із них не попав в руки поліції, ані в дорозі до Данціґу, ані в повороті до Краю. До Данціґу приїжджали на організаційні зустрічі, і то не один раз, Бандера, Стецько, Янів, Колодзінський, Кордюк і ряд інших членів Крайового Проводу, а з другого боку Сціборський, Сеник, Мартинець і другі. Ні в одному випадку не було у них будь-яких труднощів з приводу зв'язку зі мною, чи іншими, тощо.

Через Данціґ переїжджала щасливо в один і другий бік група бійців на вишкіл у Східніх Прусах, або інша група на вишкіл з хорватськими усташами. В Данціґу відбувся військовий перевишкіл бувших старшин УГА під проводом генералів Курмановича і Капустянського. Ціла підготовча робота, зв'язана з приміщенням, харчуванням, підшуканням місця на вправи і т. п., взагалі з переведенням цього перевишколу, лежала на моїх плечах.2 Мені невідомий ані один випадок, щоб котрийсь із курсантів був затриманий в дорозі, хоч було там понад 20 осіб.

14 червня 1934 змушений покинути Данціґ перед загрозою видачі полякам. Проживав у Берліні, а після закінчення 2 Світової війни на заході Німеччини.

З 1951 у Канаді, працював дизайнером на заводі Дженерал Моторз в місті Ошаві. Помер 8 вересня 1958. Похований на цвинтарі «Маунт Гоп» в Торонто.

ЛітератураРедагувати

  • Петро Мірчук Нарис історії ОУН 1920–1939 роки, К., Українська Видавнича Спілка 2007, 1006 ст. ISBN 966-410-001-3

ПосиланняРедагувати