Барановський Ярослав Володимирович
Яросла́в Барано́вський (псевдо: «Макар», «Лімницький»; 10 липня 1906, с. Темирівці, Галицький район, Івано-Франківська область — 1943, Львів) — український націоналіст, з 1933 — секретар Проводу ОУН, довірена особа Євгена Коновальця.
| Ярослав Барановський | |
|---|---|
 Ярослав Барановський | |
| Псевдо | «Макар», «Лімницький» |
| Народився | 10 липня 1906 Темирівці, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 11 травня 1943 (36 років) Львів, Дистрикт Галичина, Генерал-губернаторство, .svg){kind=small} Третій Рейх·загинув від рук невідомого вбивці |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Країна |  Австро-Угорщина ЗУНР.svg){kind=small} Польська Республіка Українська держава |
| Діяльність | політик |
| Відомий завдяки | діяч ОУН |
| Alma mater | Карлів університет |
| Науковий ступінь | доктор права[d] |
| Знання мов | українська[2] |
| Партія |  ОУН |
Відповідно до українського законодавства може бути залічений до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.[3]
Життєпис
ред.Юність
ред.Народився в родині отця Володимира і Мальвіни Барановських. Виховувався в патріотичній сім'ї. У травні 1924 року закінчив Станиславівську гімназію та став студентом правничого факультету Львівського університету.
Ще під час навчання в гімназії Ярослав вступив до «Пласту» і УВО. Був членом 11-го Пластового полку ім. гетьмана Івана Мазепи. Крім того, був залучений Юліаном Головінським до «Летючої бригади» в якій був наймолодшим, але у 1924–1925 узяв участь у багатьох її акціях. Порушив правила конспірації і потрапив до рук поліції, зламався та видав криївку на вулиці Убоч, що дало можливість затримати решту учасників Летючої бригади.[4] У підсумку так званого процесу «поштовців» (Львів, червень 1926) отримав найменший термін — три роки позбавлення волі.
Подальше політичне життя
ред.Після тюрми емігрував до Чехословаччини, де закінчив правничий факультет Карлового університету і здобув звання доктора права і суспільних наук. На еміграції познайомився з полковником Євгеном Коновальцем. На його пропозицію взяв участь у I Конгресі Українських Націоналістів. У Празі брав участь у житті секції «Зарево», душею якої був Олег Кандиба-Ольжич.
У лютому 1933 на 9-му з'їзді ЦЕСУС у Празі Барановського обрали президентом цієї української світової студентської організації. Підпорядковував український студентський рух націоналістам. Після арешту багатьох членів ЦЕСУС змушений був шукати іншого пристановища, тож перебирався до Відня. Там одружився з Анною Чемеринською, членом УВО, ОУН. Як президент ЦЕСУС виконував також обов'язки секретаря ПУН, міжнародного референта і вирішував справу легалізації Союзу в Австрії.
Президентом ЦЕСУС був до 1939 року. ІІ з'їзд ЦЕСУС, який відбувся у Відні в червні 1939 року, обрав його почесним президентом.
Особливо відзначився активністю у 1938 — в Карпатській Україні, а пізніше — на Лемківщині та Бойківщині.
Як секретар ПУН Барановський став членом вужчого проводу — найбільш наближених до Євгена Коновальця людей. У середині 1930-х років його вплив в ОУН настільки відчувався, що про нього почали говорити як про людину, яка визначає політику організації, є найближчим помічником Коновальця. В його обов'язки входили контакти з Краєм. Євген Коновалець безмежно довіряв Барановському, цінував його за відданість справі, патріотизм, принциповість. Саме «Макар» спланував і організував безпечний перехід через кордон Григорія Мацейка (після відомого атентату на Перацького), особисто зустрів його в Карпатах і подбав про подальшу його безпеку на території Чехословаччини.
Ярослав Барановський дуже боляче пережив трагічну смерть Євгена Коновальця в Роттердамі. Не раз він казав: «Чому, чому не мені судилася доля зустріти в Роттердамі Валюха?». Після смерти полковника Коновальця вождем ОУН та ПУН у серпні 1939 року було обрано Андрія Мельника. Ярослав Барановський кардинально впливав на політику нового лідера, що викликало спротив у Р.Ярого та діячів ОУН «у краю».
Конфлікт в ОУН
ред.Після падіння Польщі, коли багато членів ОУН вийшли з тюрем, почався тиск на Барановського. Після його категоричної відмови перейти на бік прихильників Степана Бандери останні почали вимагати від Голови ПУН полковника Андрія Мельника вивести з ПУН Ярослава Барановського, Омеляна Сеника і С.Чучмана. Голови ПУН полковника Андрія Мельника відмовився виконати ці вимоги. Революційний трибунал ОУН, очолюваний Іваном Мициком[5], спростував звинувачення проти Ярослава Барановського. На підставі присуду Голова ПУН відновив його в усіх правах.
Нині кваліфіковані юристи та експерти, маючи доступ до архівів, спростували всі звинувачення проти Ярослава Барановського, і документи, за якими його було звинувачувано, визнали фальшивими. У спецповідомленні НКВС УРСР V4500/СН ЦК КП(б) України про роботу 5-го відділу УДБ НКВС УРСР йдеться про те, як вдалося обмовити одного із активних оунівців — Барановського, що нібито він співпрацював із польською розвідкою. Але постійні звинувачення дуже вплинули на молодого амбітного політика, і він поступово відійшов від організації. У вересні 1940 добровільно залишив ПУН і переїхав з дружиною до Кракова, а в 1941 — до Львова.
Трагічна загибель
ред.У травні 1942 року ОУН на українських землях очолив член ПУН Олег Кандиба-Ольжич. Він запросив Ярослава Барановського повернутися до політичної діяльності. Але вже 11 травня 1943 близько 13.00 Ярослава Барановського застрелили на розі сучасних вулиць І. Вакарчука та М. Устияновича у Львові.
Після смерті
ред.Похорон, що перетворився у велику процесію, відбувся 14 травня 1943 року на Личаківському цвинтарі. Домовину з каплиці, що на вул. Пекарській, несли Олег Ольжич, Юрій-«Уть» Соколовський, Богдан Онуфрик-Коник, Осип Бойдуник. Був також вінок від Голови ПУН полковника Андрія Мельника з написом «Мужньому воїнові — Андрій Мельник». Обряд похорону закінчився піснею «Ой Морозе, Морозенку», яку виконав хор під орудою Миколи Колесси.
Після арешту Олега Ольжича вдову Ярослава, Ганну Чемеринську, найближчу співробітницею Ольжича, яка залишилася у Львові, було заарештовано і вивезено до Берліна. В 1945 році її звільнили, а в 1953 році вона емігрувала до США.
Примітки
ред.- ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 101. — ISBN 978-966-8955-00-6
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Книш З. На повні вітрила! (Українська Військова Організація в 1924—1926 роках). — Торонто: «Срібна Сурма», 1970 р. — С. 205-207.
- ↑ Вєдєнєєв Д. В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки Організації Українських Націоналістів «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» № 1/2(6/7) 1998, 2-4 (13-15) 2000
Посилання
ред.- Барановський Ярослав [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 71. — 1000 екз.
- Ярослав Володимирович Макар Барановський [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про діяча або діячку ОУН(М). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |