Відкрити головне меню

Урсула Ле Ґуїн

американська письменниця-фантастка, літературна критикеса та перекладачка

Урсула Кребер-Ле Ґуїн (англ. Ursula Kroeber Le Guin[2]; 21 жовтня 1929, Берклі, Каліфорнія — 22 січня 2018, Портленд, Орегон) — відома американська письменниця-фантастка, літературна критикиня та перекладачка фантастики. Лавреатка премії «Гросмейстер фантастики» за заслуги перед жанром (2001).

Урсула Ле Ґуїн
англ. Ursula Kroeber Le Guin
UrsulaLeGuin.01.jpg
Урсула Ле Ґуїн у 2004 році
Ім'я при народженні Урсула Кребер
Народилася 21 жовтня 1929(1929-10-21)
Берклі, Каліфорнія, США
Померла 22 січня 2018(2018-01-22) (88 років)
Портленд, Орегон, США
·гострий інфаркт міокарда
Громадянство Flag of the United States.svg США
Місце проживання
Діяльність письменниця
Сфера роботи поезія
Alma mater Коледж Редкліфф, Колумбійський університет
Мова творів англійська
Роки активності 1962 — 2018
Жанр наукова фантастика, фентезі
Magnum opus
Членство Товариство Phi Beta Kappad і Американська академія мистецтв та літератури
Конфесія атеїзм
Батько Альфред Кребер
Мати Теодора Кребер
Брати, сестри Karl Kroeberd
У шлюбі з Чарльз Ле Ґуїн
Автограф Ursula K. Le Guin signature.svg
Нагороди
Сайт: ursulakleguin.com

Урсула Ле Ґуїн у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Урсула Ле Ґуїн писала також нефантастичні романи, вірші, дитячі книги, есе про літературу, однак найбільшої популярності набула як авторка романів і повістей у жанрах наукової фантастики та фентезі. Книги Ле Гуїн завжди чудові за стилем, в них авторка звертається до конфліктів і взаємодії різних культур, даосизму, анархізму, психологічних і соціальних тем. У пізніших роботах вона торкається також феміністської тематики (зокрема, в жанрі екофемінізму). Авторка є однією з найавторитетніших фантастів, лавреаткою кількох найвищих нагород в області наукової фантастики і фентезі (премія Г'юго, премія Неб'юла, премія Локус).

ЖиттєписРедагувати

Народилася 1929 року в Берклі, штат Каліфорнія, у родині відомого антрополога Альфреда Луї Кребера і письменниці Теодори Кребер[3]. Перше оповідання написала у віці 11 років (журнал Astounding Science Fiction повернув оповідання авторці, відмовившись друкувати його). У 1951 році здобула ступінь бакалавра в коледжі Редкліф, у 1952 — захистила магістерську роботу в Колумбійському університеті на тему «Романтична література Середньовіччя та Відродження», спеціалізувалася на середньовічній романській літературі[4]. Під час навчання у Франції у 1953 році познайомилася з істориком Чарльзом Ле Гуїном, одружилася з ним в тому ж році в Парижі[5].Діти — дві дочки і син. З 1958 року мешкала у місті Портленд, штат Орегон[6].

Урсула Ле Ґуїн померла 22 січня 2018 року у своєму домі в Портланді у віці 88 років. ЇЇ син не повідомив причину смерті, але зазначив, що вона мала тяжкий стан здоров'я вже протягом декількох місяців[7].

ТворчістьРедагувати

СтильРедагувати

Ле Ґуїн відрізняється від інших письменниць фантастики насамперед гуманітарним ухилом, акцентом на соціологію й антропологію. Це особливо помітно в науково-фантастичних книгах так званого Гайнського циклу, об'єднаних темою культурної взаємодії планет у далекому майбутньому. Найпоказовішим щодо цього є роман «Знедолені» з підзаголовком «Неоднозначна утопія», який розповідає про цивілізацію, засновану на анархізмі.

Незважаючи на фантастичні деталі, книги Ле Ґуїн — завжди про людину. Романи Гайнського циклу розповідають про конфлікти, взаємодію і взаємопроникнення відмінних одна від одної культур. Найчастіше ці культури мають незвичайні, часом екзотичні риси, і обігруючи цю незвичайність, авторка показує нам деякі сторони нашої власної культури. Прикладом може бути глибоке дослідження впливу статі на особистість, життя і сприйняття людини в книзі «Ліва рука темряви», протагоніст/ка якої — людина з планети, жителі якої можуть змінювати стать.

Світи Ле Ґуїн переконливі, детальні, населені персонажами, головне в яких — їхні незмінні людські риси. На відміну від багатьох інших фантаст/ок, сюжети її книг — це дорослішання, подолання себе, пізнання або входження в іншу культуру, пошук відповіді на якесь питання в собі, а не перетворення світу поза собою. Так, наприклад, романи циклу про Земномор'я — «Чарівник Земномор'я» (1968), «Гробниці Атуану» (1971), «Останній берег» (1972) тощо — які стали класикою фентезі, можна читати як притчі про дорослішання, про зустріч з інакшістю, про життя і смерть, про злагоду з самими собою.

Кар'єраРедагувати

Ранні твори, дія яких відбувається у вигаданій центральноєвропейській країні Орсинії, стилістично не належали до фантастики і не публікувалися, але мали значний вплив на подальшу творчість, зокрема збірку оповідань «Орсинійські історії» і роман «Малафрена». Першим опублікованим оповіданням Ле Гуїн було «Квітень в Парижі» («April in Paris»), журнал «Fantastic», 1962. Відтоді Ле Ґуїн регулярно публікує фантастичні оповідання та повісті. Популярність приходить до неї в 1969 році після публікації роману «Ліва рука темряви», який здобув обидві найвищі премії англомовної фантастики — «Г'юго» та «Неб'юла».

БібліографіяРедагувати

Цикл про Земномор'яРедагувати

РоманиРедагувати

ОповіданняРедагувати

  • «Звільняюче закляття» (The Word of Unbinding), 1975
  • «Правило імен» (The Rule of Names), 1975
  • Збірка «Земноморські оповідання» (Tales from Earthsea), 2001
  • Король планети Зима (Winter's King), 1969

ЕкранізаціїРедагувати

Гайнський цикл (НФ)Редагувати

РоманиРедагувати

  • «Планета Роканнона» (Rocannon's World), 1966
  • «Планета вигнання» (Planet of Exile), 1966
  • «Місто ілюзій» (City of Illusions), 1967
  • «Ліва рука темряви» (The Left Hand of Darkness), 1969
  • «Знедолені» (The Dispossessed: An Ambiguous Utopia), 1974 в
  • «Слово для світу — ліс» (The Word for World is Forest), 1976
  • «Око чаплі» (The Eye of the Heron), 1982
  • «Тлумачі» (The Telling), 2000

Збірки творів короткої формиРедагувати

  • «Чотири шляхи до прощення» (Four Ways to Forgiveness), 1995
  • «День народження світу» (The Birthday of the World), 2002

Інша прозаРедагувати

ПовістіРедагувати

  • «Різець небесний» (The Lathe of Heaven), 1971
  • «Малафрена» (Malafrena), 1979
  • «Завжди повертаючись додому» (Always Coming Home), 1985
  • «Подарунки» (Gifts), 2004

Збірки оповіданьРедагувати

  • «Дванадцять румбів вітру» (The Wind's Twelve Quarters), 1975
  • «Орсиніські оповіді» (Orsinian Tales), 1976
  • «Роза вітрів» (The Compass Rose), 1982
  • «Дівчата Баффало, чи не бажаєте вийти вночі» (Buffalo Gals, Won't You Come Out Tonight)
  • «Морський шлях» (Searoad), 1991
  • «Рибалка з Внутрішнього моря» (A Fisherman of the Inland Sea), 1994
  • «Відмикаючи повітря та інші оповідання» (Unlocking the Air and Other Stories), 1996
  • «Зміна світів» (Changing Planes), 2003

Дитячі книгиРедагувати

КішкокриліРедагувати

  • «Кішкокрилі» (Catwings), 1988
  • «Кішкокрилі повертаються» (Catwings Return), 1989
  • «Чудесний Олександр і Кішкокрилі» (Wonderful Alexander and the Catwings), 1994
  • «Як Джейн залишилася одна» (Jane on Her Own), 1999

ІншеРедагувати

  • «Далеко звідусіль» (Very Far Away from Anywhere Else), 1976
  • «Юшка» (Fish Soup), 1992
  • «На рудій кобилі» (A Ride on the Red Mare's Back), 1992

Критика, есеРедагувати

  • «Мова ночі» (The Language of the Night), 1979, 1992
  • «Танці на краю світу» (Dancing at the Edge of the World), 1989
  • «Штурвал ремесла» (Steering the Craft), 1998 (about writing)
  • «Уявна хвиля» (The Wave in the Mind), 2004

ПоезіяРедагувати

  • «Дикий овес та вогнеквіти» (Wild Oats and Fireweed), 1988
  • «Вихідний з павичами» і інші вірші (Going Out with Peacocks and Other Poems), 1994

ПерекладиРедагувати

Нагороди та преміїРедагувати

Премія «Г'юго»

Премія «Неб'юла»[14]

Всесвітня премія фентезі[15]

Меморіальна премія Джеймса Тіптрі-молодшого

Меморіальна премія імені Теодора Стерджона

Премія Локус[20]

ЕкранізаціїРедагувати

Переклади українськоюРедагувати

Романи
  • Урсула Ле Ґуїн. Чарівник Земномор'я (Земномор'я #1). Переклад з англійської: Анатолій Саган; ілюстрації: Яна Гавриш, Володимир Гавриша, Олег Кіналь. Тернопіль: НК-Богдан 2005. 205 стор. (Серія «Світовид») ISBN 966-692-809-4
  • Урсула Ле Ґуїн. Гробниці Атуану (Земномор'я #2). Переклад з англійської: Анатолій Саган; ілюстрації: Яна Гавриш, Володимир Гавриша, Олег Кіналь. Тернопіль: НК-Богдан 2006. 280 стор. (Серія «Світовид») ISBN 966-692-528-1
    • (передрук) Урсула Ле Ґуїн. Гробниці Атуану (Земномор'я #2). Переклад з англійської: Анатолій Саган; ілюстраці: Наталія Клочкова. Київ: KM Books, 2017. 232 стор. (Серія «Земномор'я») ISBN 978-617-7409-82-2
  • Урсула Ле Ґуїн. Останній берег (Земномор'я #3). Переклад з англійської: Анатолій Саган; ілюстрації: Яна Гавриш, Володимир Гавриша, Олег Кіналь. Тернопіль: НК-Богдан 2006. 400 стор. (Серія «Світовид») ISBN 966-692-636-9
  • Урсула Ле Ґуїн. Техану, (Земномор'я #4). Переклад з англійської: Анатолій Саган; ілюстрації: Яна Гавриш, Володимир Гавриша, Олег Кіналь. Тернопіль: НК-Богдан 2006. 400 стор. (Серія «Світовид») ISBN 966-692-638-5
  • (перші 4 романи) Урсула Ле Ґуїн. Чарівник Земномор'я[21] (Земномор'я #1,2,3,4). Переклад з англійської: Анатолій Саган; ілюстраці: Яна Гавриш, Володимир Гавриша, Олег Кіналь. Тернопіль: НК-Богдан 2006. 672 стор. (Серія «Світовид») ISBN 966-692-809-4
Оповідання
  • Урсула Ле Ґуїн. Слово, що звільняє. Переклад з англійської: Алла Хандога. Київ: журнал «Всесвіт». // Всесвіт, 1991, № 8 — стор. 235—238
  • Урсула Ле Ґуїн. Історія моєї уяви. Переклад з англійської: Іван Яндола. Київ: журнал «Всесвіт». Всесвіт, 2011, № 3-4 — стор. 260—264
  • Урсула Ле Ґуїн. Ті, хто покидають Омелас. Переклад з англійської: Орися Божко. Київ: журнал «Всесвіт». // Всесвіт, 2011, № 7-8 — стор. 258—264

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Ursula K. Le Guin:. How to pronounce me. Архів оригіналу за 2013-06-01. Процитовано 2013-06-01. 
  3. Spivack, Charlotte (1984). Ursula K. Le Guin. Boston: Twayne Publishers. ISBN 0805773932. 
  4. ФЕНТЕЗІ З ЖІНОЧИМ ІМ'ЯМ. Архів оригіналу за 31 серпень 2016. Процитовано 2 липень 2016. 
  5. Baker, Jeff (February 27, 2010). Northwest Writers at Work: Ursula K. Le Guin is 80 and taking on Google. OregonLive. The Oregonian. Процитовано 11 August 2015. «She met Charles Le Guin.» 
  6. 2014 PSU directory listing for Charles Leguin (sic). Архів оригіналу за 28 жовтень 2014. Процитовано 2 липень 2016. 
  7. Jonas, Gerald (2018). Ursula K. Le Guin, Acclaimed for Her Fantasy Fiction, Is Dead at 88. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2018-01-24. 
  8. 1970 Hugo Awards
  9. 1973 Hugo Awards
  10. 1974 Hugo Awards
  11. 1975 Hugo Awards
  12. 1988 Hugo Awards
  13. 2017 Hugo Awards
  14. Nebula Awards Winners. Ursula K. Le Guin
  15. World Fantasy Convention. Award Winners
  16. 1994 James Tiptree, Jr. Award
  17. 1995 Retrospective Award
  18. 1996 James Tiptree, Jr. Award
  19. The Theodore Sturgeon Memorial Award
  20. Ursula K. Le Guin. Locus Awars and Poll]
  21. Зміст: Чарівник Земномор'я, Гробниці Атуану, Останній берег, Техану

ДжерелаРедагувати

  • Н. І. Криницька. «Правило імені» у земноморському циклі Урсули Ле Ґуїн: Антропонімія як онтопоетичний засіб.
  • The Encyclopedia of Fantasy
  • The Visual Encyclopedia of Science Fiction
  • The Encyclopedia of Science Fiction

ПосиланняРедагувати