Вікіпедія

Турчинов Олександр Валентинович

в. о. Президента України (2014)
(Перенаправлено з Турчинов Олександр)

Олекса́ндр Валенти́нович Турчи́нов (нар. 31 березня 1964(19640331), Дніпропетровськ) — український політик, державний діяч та Доктор економічних наук.

Олександр Валентинович Турчинов
Олександр Валентинович Турчинов
Олександр Валентинович Турчинов
11-й Секретар Ради національної безпеки і оборони України
16 грудня 2014 — 28 травня 2019
ПрезидентПетро Порошенко
Володимир Зеленський
Прем'єр-міністрАрсеній Яценюк
Володимир Гройсман
ПопередникАндрій Парубій
НаступникОлександр Данилюк
Виконувач обов'язків Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України
23 лютого 2014 — 7 червня 2014
Прем'єр-міністрАрсеній Яценюк
ПопередникВіктор Янукович
НаступникПетро Порошенко
11-й Голова Верховної Ради України
22 лютого 2014 — 27 листопада 2014
ПопередникВолодимир Рибак
НаступникВолодимир Гройсман
18-й Перший віцепрем'єр-міністр України
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
ПрезидентВіктор Ющенко
Віктор Янукович
Прем'єр-міністрЮлія Тимошенко
ПопередникМикола Азаров
НаступникАндрій Клюєв
7-й Голова Служби безпеки України
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005
ПопередникІгор Смешко
НаступникІгор Дріжчаний
Народився31 березня 1964(1964-03-31) (60 років)
Дніпропетровськ, Українська РСР[1]
Відомий якекономіст, інженер, політик, сценарист, священник
Місце роботиАрселорМіттал Кривий Ріг
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Alma materНаціональна металургійна академія України
Політична партіяЄвропейська Солідарність
БатькоТурчинов Валентин Іванович
У шлюбі зГанна Володимирівна
Дітисин Кирило
Професіяінженер-технолог
РелігіяЄвангельський християнин-баптист
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Підпис
turchynov.com
Олександр Валентинович Турчинов на сайті Верховної Ради
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
3-го скликання
ВО «Громада» 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 14 травня 2002 — 7 липня 2005
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 — 15 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 — 19 грудня 2007
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014
8-го скликання
Народний фронт 27 листопада 2014 — 16 грудня 2014

Картка на сайті Верховної Ради України

11-й Секретар РНБО (2014—2019)[2]. 7-й голова Служби безпеки України (4 лютого— 8 вересня 2005). Народний депутат України (1998—2014). Доктор економічних наук, професор, член Спілки письменників України (від 2007 р.)[3]. З 22 лютого до 27 листопада 2014 — Голова Верховної Ради України. Також з 23 лютого по 7 червня 2014 року — виконувач обов'язків Президента України. Перший віцепрем'єр-міністр в уряді Юлії Тимошенко. Кандидат на пост мера Києва (2008).

Фактично в цей період Олександр Турчинов об'єднав посади очільника Парламенту (Голова Верховної Ради), функцію президентської влади (в.о. Президента), військової влади (Верховний Головнокомандувач), Голови Ради національної безпеки і оборони держави, а також керівника уряду (у формальному статусі координатора Кабінету Міністрів до моменту затвердження першого уряду Арсенія Яценюка 27 лютого). Таким чином, його можна вважати особою, що де-юре сконцентрувала найбільші в новій історії України державно-керівні повноваження.

У день інавгурації новообраного Президента Петра Порошенка 7 червня 2014 року Турчинов передав президентську і військову владу своєму наступнику[4].

Коротка біографія

ред.

Народився 31 березня 1964 року в місті Дніпропетровськ. Батько — Валентин Іванович — працівник фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив», майстер спорту Радянського Союзу з волейболу[5].

Освіта

ред.

Перша вчителька — Віра Гордієнко. Освіта вища, у 1986 році з відзнакою закінчив технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту, спеціальність — обробка металів (інженер). Дипломний проєкт — розробка та впровадження технології виробництва нових арматурних профілів[5]. Кандидатська дисертація «Методичне забезпечення і механізм реформування та оптимізації оподаткування в сучасних економічних умовах» (1995). Докторська дисертація «Тіньова економіка (методологія дослідження та механізми функціонування)» (1997).

Політична кар'єра

ред.

1987—1990 роки — секретар райкому комсомолу, потім завідувач відділу агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу. Виступив одним з координаторів Демократичної платформи в КПРС, що агітувала за оновлення, децентралізацію Компартії, за що і позбувся партквитка.

Трудовий шлях розпочав на комбінаті «Криворіжсталь» (понад рік)[5].

У 1990—1991 роках — головний редактор Українського відділення інформаційного агентства УНА-прес АПН. 1991 року очолює Інститут міжнародних зв'язків, економіки, політики і права, 1992 року призначений на посаду голови Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

1993 року призначений радником прем'єр-міністра України Леоніда Кучми з питань мікроекономіки. Леонід Кучма лобіює його кандидатуру під час дискусії про лідерство в об'єднанні «Нова Україна», але його активісти віддають перевагу Володимиру Гриньову. Цьогоріч за участю Турчинова створюється партія Всеукраїнське об'єднання «Громада», а він стає її лідером. Щоправда, особливої активності ця організація не виявляє. А сам Турчинов поєднує головування у «Громаді» з науковою роботою. 1994 року він обіймає посаду генерального директора Інституту економічних реформ, завідувача лабораторії дослідження тіньової економіки Інституту Росії НАН України.

1997 року Олександр Турчинов зближується з керівницею корпорації ЄЕСУ Юлією Тимошенко, яка на той час вже отримала мандат народного депутата й почала виявляти інтерес до партійних проєктів. Турчинов навіть погоджується поступитися своїм лідерством у «Громаді» — з'являються чутки, що в партії буде дві співголови — Юлія Тимошенко та Олександр Єльяшкевич. Проте у вересні 1997 року доволі несподівано головою «Громади» обирають Павла Лазаренка, який тільки-но пішов у відставку і потребував партійного майданчика для опозиційної діяльності.

1998 року Турчинов обраний народним депутатом — за партійним списком «Громади». У березні 1999 року вийшов із керівництва партії внаслідок конфлікту з Лазаренком, у травні — з фракції. У липні, разом з Тимошенко, створив нову партію — Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина».

 
Олександр Турчинов під час акції «Україна без Кучми»

Після призначення партійного лідера віцепрем'єром в уряді Віктора Ющенка, очолив фракцію «Батьківщини» й парламентський Комітет з питань бюджету. Як голова Комітету виступив автором кардинальної бюджетної реформи та був одним із співавторів Бюджетного кодексу. Після переходу партії до опозиції став одним з фундаторів Форуму національного порятунку (ФНП).

2002 року повторно обраний народним депутатом України за списком «Блоку Юлії Тимошенко». Був уповноваженим представником фракції та членом Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Активно долучався до масштабних протестних акцій «Повстань, Україно!» у 2002—2003 рр.

2004 року — один з лідерів Помаранчевої революції. Саме Олександр Турчинов очолює виконком із забезпечення координації акції громадянського протесту під час подій на Майдані. Також був одним із заступників керівника виборчого штабу Віктора Ющенка.

У лютому — вересні 2005 року обіймав посаду Голови Служби безпеки України. У рамках загального реформування апарату управління країною він мав завдання реформувати СБУ, створивши на її базі дві структури з одним підпорядкуванням — національну розвідку й національне бюро розслідувань. У ведення національного бюро розслідувань планувалося передати контррозвідку й усі питання, дотичні до державної безпеки. Також на цій посаді вперше в Україні ініціював розслідування діяльності газової мафії в Україні. Звільнився з неї за власним бажанням — після відставки уряду Тимошенко.

На парламентських виборах 2006 року знову стає народним депутатом. У Верховній Раді 5-го скликання був заступником голови фракції БЮТ та вдруге обирається членом регламентного комітету ВРУ.

23 травня 2007 року указом президента Віктора Ющенка призначений першим заступником Секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

Утретє обраний народним депутатом на дострокових парламентських виборах 2007 року.

Перший віцепрем'єр-міністр України (19 грудня 2007 — 11 березня 2010).

У травні 2008 року брав участь у виборах Київського міського голови, де посів друге місце.

З 12 грудня 2012 — народний депутат України 7-го скликання від партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», № 4 в списку. Член Комітету Верховної Ради з питань інформатизації та інформаційних технологій.

 
В.о. Президента України Олександр Турчинов 2014 року

Після перемоги Євромайдану: В.о. Президента України

ред.

22 лютого 2014 року обраний на посаду голови Верховної Ради України[6][7].

Того ж дня поновив депутатський мандат лідеру проросійської партії «Родіна» Ігорю Маркову,[8] який знаходився під вартою за підозрою у хуліганстві — побитті учасників акції протесту в Одесі.

Конституція України (стаття 112) визначає, що в разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

З 23 лютого до 7 червня Турчинов був виконувачем обов'язків Президента України.[9] За словами Турчинова, він «не прагнув цих посад і після відновлення виконавчої влади, якій буде довіряти народ, готовий відразу ж подати у відставку»[10].

З 25 лютого Турчинов уповноважений підписувати закони України до обрання нового Президента[11][12]. Також він почав підписувати президентські укази. Перший Указ Турчинова — «Про призначення О. Махніцького виконувачем обов'язків Генерального прокурора України»[13]. Не підписав Постанови Верховної Ради про відміну закону Колеснікова—Ківалова.[14]

З 26 лютого до 7 червня — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України[15].

Відразу після обрання головою Верхової Ради наказав перекрити кордон. Після втечі Віктора Януковича до Криму відправив туди групу спецназу з 10 осіб[16].

15 березня підписав закон про створення Національної гвардії України[17].

Під час правління Турчинова почався процес заборони Комуністичної партії. Розпочато АТО в Донецькій та Луганській областях. Від терористів звільнено північ Луганської, північ, захід та південь Донецької області.

Верховна Рада ухвалила низку необхідних законів для запровадження безвізового режиму з Євросоюзом.

Україні вдалося уникнути дефолту, який пророкували майже всі експерти.

Почалося реформування силових структур. Звільнено десятки тисяч працівників МВС, деморалізованих, або не здатних виконувати свої конституційні обов'язки[18].

Розпочато Конституційну реформу в частині децентралізації влади та збільшення повноважень органів місцевого самоврядування.

Подальша політична кар'єра

ред.

10 вересня 2014 на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради — спеціального органу, який розроблятиме пропозиції по обороноздатності України.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України за партійним списком (№ 3 у списку) від Народного фронту[19].

15 грудня 2014 року призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України[2]

10 лютого 2015 року керував наступом сил АТО під Маріуполем, коли українські бійці звільнили від бойовиків 5 населених пунктів, у тому числі й Широкине[20]. 12 лютого Президент Порошенко підписав мінські угоди.

17 травня 2019 року секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України Олександр Турчинов подав у відставку[21].

Під час місцевих виборів 2020 очолював виборчий штаб партії «Європейська Солідарність»[22].

Нагороди

ред.
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2 травня 2018) — за визначний особистий внесок у розвиток оборонно-промислового потенціалу України, створення сучасних зразків ракетного озброєння[23]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (22 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[24]
  • Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя» (31 березня 2015; 7,63 мм пістолет «Маузер» K-96 № 645815 у комплекті з 105 патронами) — за визначні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, зміцненні національної безпеки, зразкове виконання службового обов'язку та виявлені при цьому честь і доблесть[25]

Сім'я

ред.

Літературна творчість

ред.

Турчинов є автором понад 100 наукових праць і монографій, присвячених дослідженням корупції, тіньової економіки, тоталітаризму. Він є автором низки художніх книг: Иллюзия страха (укр. Ілюзія страху, 2004), Свидетельство (укр. Свідоцтво, 2006), Тайная вечеря (укр. Таємна вечеря, 2007) та Пришествие (укр. Пришестя, 2012). За мотивами його однойменного роману 2008 року був знятий трилер «Ілюзія страху».

Проповідницька творчість

ред.

Є проповідником євангельсько-баптистської церкви.

Критика

ред.

Громадський рух «Чесно» критикував Олександра Турчинова за можливу причетність до корупційних дій[27]. У 2009 Турчинова як віцепрем'єра разом із прем'єр-міністром Юлією Тимошенко звинувачували у здійсненні держзакупівель за неконкурентною схемою на 52,2 млрд гривень[28]. Крім того, 2005 року Турчинов з 4 лютого по 7 липня суміщав депутатський мандат[29] з посадою Голови Служби безпеки України[27].

Андрій Ілларіонов, ексрадник президента Росії В. Путіна, вважає, що Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов і Арсен Аваков своєю бездіяльністю і закликами не втручатися допомогли Росії захопити Донецьк, Луганськ і окупувати Крим.[30]

У лютому 2015 року Турчинов висловився за заборону всім суддям виїжджати за кордон до завершення процесу люстрації і «до того часу, як вони самі будуть сидіти на лаві підсудних» через те, що «судді стали адвокатами злочинців». Окремі ЗМІ розцінили це як посягання на порушення презумпції невинуватості, конституційно гарантованої кожному свободи пересування та права вільно залишати територію України[31][32].

Цікаві факти

ред.
  • У мережі Інтернет зародилось і набуло поширення іронічно-жартівливе прізвисько Турчинова — «Кривавий пастор»[33][34][35][36][37][38].
  • 25 грудня 2015 року Турчинов закликав відмовитися від Юліанського календаря і святкувати Різдво 25 грудня, як і більшість європейських країн[39].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України: Турчинов Олександр Валентинович. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 21 грудня 2013.
  2. ↑ а б Указ Президента України від 15 грудня 2014 року № 928/2014 «Про призначення О.Турчинова Секретарем Ради національної безпеки і оборони України»
  3. ↑ Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6. — С. 475.
  4. ↑ Україна має 5-го президента і головнокомандувача: Порошенко склав присягу / УП, 07 червня 2014, 10:22. Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
  5. ↑ а б в Як відмінник Турчинов прийшов на Криворіжсталь / Батько Олександра Турчинова та вчителі — про дитинство найтаємничішого голови СБУ. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 27 листопада 2021.
  6. ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 748-VII «Про Голову Верховної Ради України»
  7. ↑ «Верховна Рада України обрала спікера» (22.02.2014) — сайт «Українська Правда». Архів оригіналу за 02.03.2014. Процитовано 22.02.2014.
  8. ↑ Рада повернула мандат Маркову. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 15 серпня 2022.
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 23 лютого 2014 року № 764-VII «Про покладення на Голову Верховної Ради України виконання обов’язків Президента України згідно із статтею 112 Конституції України»
  10. ↑ Турчинов: готовий піти, щойно сформується влада, якій довірятиме народ / УП, 23 лютого 2014, 21:23. Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 27 листопада 2021.
  11. ↑ Рада уповноважила Турчинова підписувати закони / УП, 25 лютого 2014, 11:27. Архів оригіналу за 27 серпня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
  12. ↑ Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про уповноваження виконуючого обов'язки Президента України, Голову Верховної Ради України Турчинова О. В. на підписання законів України» / Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України, 25.02.2014 11:03. Архів оригіналу за 06.08.2014. Процитовано 27.11.2021.
  13. ↑ Про призначення О. Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України: Указ Президента України № 91/2014 від 24 лютого 2014 року. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 25 лютого 2014.
  14. ↑ Ірина Фаріон. Дно науки: Політех, НАУ – Шмигаль і Семенова. Архів оригіналу за 21 квітня 2024. Процитовано 21 квітня 2024.
  15. ↑ Про прийняття обов'язків Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України: Указ Президента України № 140/2014 від 26 лютого 2014 року. Архів оригіналу за 7 травня 2014. Процитовано 26 лютого 2014.
  16. ↑ Турчинов відправляв за Януковичем в Крим групу спецназу. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 27 листопада 2021.
  17. ↑ Турчинов подписал закон о создании Национальной гвардии Украины. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 27 листопада 2021.
  18. ↑ 100 дней Турчинова. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 27 листопада 2021.
  19. ↑ Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 27 листопада 2021.
  20. ↑ Війна за Донбас: українські військові узяли під контроль більше 5 населених пунктів під Маріуполем. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 27 листопада 2021.
  21. ↑ Турчинов подав у відставку. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 27 листопада 2021.
  22. ↑ Турчинов очолив виборчий штаб "Європейської солідарності". LB.ua. 30 червня 2020. Архів оригіналу за 20.08.2020. Процитовано 24.08.2020.
  23. ↑ Указ Президента України від 2 травня 2018 року № 117/2018 «Про відзначення державними нагородами України»
  24. ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
  25. ↑ Полторак подарував Яценюку «улюблену зброю гангстерів» [Архівовано 23 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Українська правда, 22 лютого 2016
  26. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 27 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  27. ↑ а б Турчинов Олександр Валентинович. Громадський рух Чесно. Архів оригіналу за 4 жовтня 2014. Процитовано 23 лютого 2014. [Архівовано 2014-10-04 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Тимошенко звинуватили у створенні передумов корупції. Українська правда. 08 вересня 2009. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 27 листопада 2021.
  29. ↑ Турчинов Олександр Валентинович. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
  30. ↑ Приказ о сдаче Крыма могла дать только Тимошенко — Илларионов [Архівовано 21 вересня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  31. ↑ Турчинов вирішив обмежити поїздки суддів за кордон до завершення люстрації / Espreso.tv, 20 лютого 2015, 23:49. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
  32. ↑ Стороннім виїзд заборонений. Спонукати суддів до проходження люстрації вирішили за рахунок додаткових обмежень їхніх прав / Закон і Бізнес, № 9 (1203) 28.02—06.03.2015. Архів оригіналу за 05.03.2021. Процитовано 27.11.2021.
  33. ↑ Стадник, Василь (7 листопада 2014). Кровавый пастор: культ личности Турчинова ((рос.)) . Lampa. Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015. [Архівовано 2015-03-01 у Wayback Machine.]
  34. ↑ Багацька, Любов (20 грудня 2014). «Кривавий пастор» Турчинов проти Путіна (огляд соцмереж. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015.
  35. ↑ "Кровавый пастор". Турчинов прокомментировал свое прозвище в соцсетях ((рос.)) . Корреспондент.net. 17 грудня 2014. Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015.
  36. ↑ «Кривавий пастор» Турчинов прокоментував своє прізвисько: відео. Архів оригіналу за 2 листопада 2016. Процитовано 27 листопада 2021.
  37. ↑ Володимир Семків. «Кривавий» секретар [Архівовано 31 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Збруч [Архівовано 26 листопада 2021 у Wayback Machine.], 18 грудня 2014(20141218)
  38. ↑ «Ти наша батарейка»: українські бійці зраділи появі «кривавого» Турчинова під Маріуполем. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 27 листопада 2021. [Архівовано 2018-10-19 у Wayback Machine.]
  39. ↑ Турчинов предложил перенести празднование Рождества в Украине. Архів оригіналу за 5 вересня 2018. Процитовано 27 листопада 2021.

Джерела

ред.
  • Служба безпеки України: історія та сучасність. До 20-ї річниці створення. — К.: Видавець Корбуш, 2012. — 384 с. : іл. ISBN 978-966-2955-25-5

Посилання

ред.
Олександр Турчинов
у сестринських Вікіпроєктах
  Цитати у Вікіцитатах?
  Новини у Вікіновинах?
  Генеалогія на Родоводі?
  Олександр Турчинов у Вікісховищі?
Попередник: Президент України (в. о.)


23 лютого 2014 — 7 червня 2014

Наступник:
Віктор Янукович Петро Порошенко
Попередник: 11-й Голова Верховної Ради України


22 лютого 2014 — 27 листопада 2014

Наступник:
Володимир Рибак Володимир Гройсман
Попередник: 18-й Перший віцепрем'єр-міністр України


18 грудня 2007 — 11 березня 2010

Наступник:
Микола Азаров Андрій Клюєв
Попередник: Голова Служби безпеки України


4 лютого 2005 — 8 вересня 2005

Наступник:
Ігор Смешко Ігор Дріжчаний

Декларація

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Турчинов_Олександр_Валентинович&oldid=43905298