Відкрити головне меню

Анатолій Гай
Anatolii Hai 2015.JPG
Анатолій Гай (Київ, 2015)
Народився 15 жовтня 1952(1952-10-15) (66 років)
Олександрівський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк
Alma mater Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Роки активності від 1979
Жанр оповідання, повість
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Премії Міжнародні літературні премії: імені Івана Кошелівця (2012), імені Миколи Сингаївського (2015), імені Данила Бакуменка за кращу військово-патріотичну книгу року (2018); Всеукраїнські: Міністерства оборони України імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва (2011), імені Івана Нечуя-Левицького (2014); обласна літературна премія імені Григорія Косинки (2007); Білоцерківська міська літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького (1995).

Анато́лій Іва́нович Гай (*15 жовтня 1952, Бірки Другі) — український письменник.

Член Національної спілки письменників України (1986).

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Народився 15 жовтня 1952 р. у селі Бірки Другі (нині Бірки) Олександрівського району Кіровоградської області.

Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету (1974). Як військовий журналіст побував у багатьох «гарячих точках» планети: В'єтнам, Ангола, Афганістан, Нікарагуа, з квітня 2016 р. по листопад 2017 р. редагував військовий вісник 72-ї механізованої бригади «Знамено перемоги» в зоні АТО.

Працював кореспондентом газет «Радянська Житомирщина» та «Київська правда».

3 1989 року — голова правління Білоцерківського ВАТ «Афганець» (об'єднання воїнів-інтернаціоналістів і воїнів запасу), яке спорудило колишнім учасникам афганської війни — жителям Білої Церкви 320 упорядкованих квартир. З 1991 р. очолює на громадських засадах Київське обласне творче об'єднання «Культура», яке займається питаннями життєдіяльності обласних відділень творчих спілок та людей творчої праці столичної області.

Був депутатом чотирьох скликань Білоцерківської міської ради, де обирався головою постійної депутатської комісії з питань культури, та двох скликань Київської обласної ради, де очолював постійну депутатську комісію з питань розвитку культури, мов, національних та інтернаціональних традицій, охорони історичної спадщини.

З 2003 р. — голова Київської обласної організації НСПУ. У 2005—2010 роках призначався керівником Всеукраїнських нарад молодих літераторів у Коктебелі та в Ірпені, був упорядником альманахів творів учасників нарад.

З 2015 — заступник голови Українського фонду культури.

Заступник голови комісії з присудження Київської обласної літературної премії ім. Григорія Косинки; член Комітету з присудження премії Міністерства оборони України ім. Богдана Хмельницького; комісій з присудження премій ім. Миколи Сома та Данила Бакуменка. Понад 10 років очолював комісію з присудження Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І. С. Нечуя-Левицького.

Член Громадської ради Державної прикордонної служби України.

Проживає у м. Білій Церкві Київської області.

Творчий доробокРедагувати

Автор художніх та документальних книг для дітей і дорослих: «Зажинки» (1979), «Хамаль — місяць весняний» (1984), «Сім струн райдуги» (1985), «Тиша над полігоном»(1986), «На тих афганських рубежах»(1991), «Біла Церква. Шлях крізь віки» (у співавторстві, 1994), «Чорна рота» (1995), «Вужик» (1998), «Палаючий перевал» (1999), «У нас „афганцями“ їх звуть» (1999), «Блаженна Марія» (2002), «Дивізія гвардійського гарту» (2002), «Золото колосся і зірок» (2003), «Біла Церква — Афганістан — Вічність» (2004), «Т. Г. Шевченко і Київщина: історія трьох поезій» (2004), «Київщина в творчості Т. Г. Шевченка» (у співавторстві, 2004), «Мальовнича Київщина Т. Г. Шевченка» (укр., рос., англ., 2004), «Там, за Гіндукушем» (2006, 2009), «Розхристане буття» (2007), «Іменна гільза» (2009, 2012), «Відлуння двох воєн» (2010), «Далекі гарнізони» (2011, 2014), «Вірність гвардійському знамену» (2012), «Крапля нашої крові на чужім знамені» (2014), «Вогненні рубежі „Прапороносців“» (2018).

Упорядник антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю» (2007), Київського обласного тому Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років (2008), двотомника «Сльоза пекучої пам'яті» (2009), антології письменників Київщини до 65-річчя Перемоги над гітлерівською Німеччиною «З глибини всенародного подвигу» (2010), антології письменників — членів Білоцерківської міської організації НСПУ «Літературна Білоцерківщина» (2008) та ін.

ВідзнакиРедагувати

Відзначений

  • орденом «За заслуги» 3-го ступеня,
  • медаллю «Захиснику Вітчизни»
  • багатьма державними нагородами України, колишнього СРСР та іноземних держав,
  • Почесними відзнаками Національної спілки письменників України та Міністерства культури і туризму України,
  • почесними грамотами голови Київської обласної державної адміністрації та обласної ради,
  • почесними грамотами і подяками Білоцерківської міської ради та Білоцерківського міського голови,
  • почесним знаком «За заслуги перед містом».

Член «Золотого фонду» Білої Церкви.

За участь в АТО нагороджений як військовий журналіст відзнакою Міністра оборони України «За сприяння Збройним Силам України», подякою начальника Генштабу України, почесним знаком 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ та Історичного товариства «За збереження Історії».

Лауреат міжнародних літературних премій:

  • ім. І. Кошелівця (2012),
  • ім. М. Сингаївського (2015)
  • ім. Д. Бакуменка (2018).

Лауреат літературно-мистецьких премій

  • Міністерства оборони України ім. Б. Хмельницького (2011)
  • Українського фонду культури ім. І. Нечуя-Левицького (2014);

Лауреат:

  • Ки­їв­сь­кої об­ла­с­ної лі­те­ра­ту­р­ної пре­мії ім. Г. Ко­си­н­ки (2007);
  • Бі­ло­це­р­ків­сь­кої мі­сь­кої  лі­те­ра­ту­р­но-­ми­с­те­ць­кої пре­мії ім. І. Не­чуя-­Ле­ви­ць­ко­го (1995).

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  1. Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6. С. 78.