Вікіпедія

Тудоровський Олександр Ілларіонович

роський і радянський фізик

Олекса́ндр Іларіо́нович Тудоро́вський (12 (24) серпня, 1875, Булахів, Остерський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 25 вересня 1963, Ленінград, РРФСР, СРСР) — російський і радянський фізик, визначний фахівець в галузі теорії й розрахунку оптичних приладів і систем. Лауреат двох Сталінських премій третього ступеня.

Тудоровський Олександр Ілларіонович
Народився12 (24) серпня 1875
Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер25 вересня 1963(1963-09-25) (88 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьфізик
Alma materфізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd
ЗакладДержавний оптичний інститут
Санкт-Петербурзький державний університет
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Науковий керівникDmitry Rozhdestvenskyd
Аспіранти, докторантиQ23655482?
ЧленствоАкадемія наук СРСР
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія заслужений діяч науки і техніки РРФСР

Життєпис

ред.

Народився 12 (24) серпня 1875 року в селі Булахів Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер Козелецький район, Чернігівська область) у сім'ї техніка-землеміра[1].

Після закінчення 1893 року із золотою медаллю Чернігівської гімназії[2] вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Від 1897 року, після закінчення університету, працював статистиком з історії зовнішньої торгівлі Росії за 100 років у статистичному відділенні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів. Від 1898 до 1902 року викладав фізику і математику в середніх навчальних закладах Санкт-Петербурга. Від моменту відкриття 1902 року Санкт-Петербурзького політехнічного університету і до 1919 року викладав у ньому фізику й теоретичну механіку. У 1904, 1905 і 1908 роках був відряджений інститутом для наукових занять в університетах Німеччини (Гіссен, Геттінген, Мюнхен). Від 1908 до 1913 року О. І. Тудоровський читав курси фізики й суміжних дисциплін в офіцерських класах Артилерійського училища. У ці ж роки серйозно зацікавився оптикою, перш за все, спостережними приладами і артилерійськими прицілами, які після війни з Японією стали все більш затребуваними в армії і тому вивчалися в артилерійському училищі.

1916 року О. І. Тудоровський організував оптотехнічну лабораторію й обчислювальне бюро при Імператорському фарфоровому заводі, на скляному відділенні якого з ініціативи професора Петроградського університету Д. С. Рождественського[ru] почалися спроби виробництва відсутнього в країні оптичного скла, необхідного для створення оптичних приладів. 1918 року оптотехнічна лабораторія (пізніше перетворена у відділ) і обчислювальне бюро увійшли до організованого Д. С. Рождественським Державного оптичного інституту (ДОІ). О. І. Тудоровський очолював бюро і відділ до 1933 року, потім оптико-обчислювальний відділ інституту. Роботу в ДОІ поєднував з викладацькою діяльністю: від 1919 до 1929 року — викладач і доцент фізичного факультету Ленінградського університету, читав лекції з курсів геометричної та прикладної оптики, кристалооптики і теоретичної механіки, керував семінарами з теоретичної механіки, електромагнітної теорії світла і математики. У 1921—1924 роках читав лекції з курсу «Електрика і магнетизм» і завідував фізичною лабораторією у Військово-інженерній академії РСЧА[ru] в Петрограді. У 1930—1931 роках прочитав курс загальної теорії оптичних приладів у Військово-технічній академії РСЧА в Ленінграді. Від 1920 до 1930 року був консультантом оптико-механічного відділу заводу «Більшовик». Консультував роботи оптотехнічної тематики в науково-дослідних інститутах: Електрофізичному (ЛЕФІ) — від 1932 до 1933 року, в Інституті телебачення (нині ФДУП «НІІТ») — від 1935 до 1937 року.

1 лютого 1933 року О. І. Тудоровського обрано членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню математичних і природничих наук[3]. 25 листопада 1934 президія АН СРСР присудила йому вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У роки Німецько-радянської війни працював у евакуйованому в місто Йошкар-Ола ДОІ, керував роботами обчислювального відділу з розрахунків оптичних систем оборонного призначення. У повоєнний час, до 1961 року, продовжував працювати в ДОІ, очолював оптотехнічний відділ[4]. Протягом багатьох років був членом редакційних колегій «Журналу технічної фізики»[ru] і «Оптико-механічна промисловість», очолював Державну екзаменаційну комісію ЛІТМО.

Помер 25 вересня 1963 року в Ленінграді.

Наукова діяльність

ред.

Перші наукові роботи О. І. Тудоровського в створеному ним обчислювальному бюро полягали в розрахунку оптики стандартних шестикратних біноклів і геодезичних труб стосовно до трьох зразків оптичного скла, отриманих у скляному відділенні Порцелянового заводу. Він відмовився від конструктивного методу школи Е. Аббе, що полягав у поступовому поліпшенні розроблених раніше систем досвідченими фахівцями, оскільки в Росії того часу лише кілька людей володіли найпростішими методами розрахунку (О. М. Крилов, В. С. Ігнатовський[ru], О. Л. Гершун[ru] та ін.). О. І. Тудоровський дотримувався аналітичного напрямку, за якого оптику середньої складності розраховували, виходячи з теорії аберацій 3-го порядку, для чого виявилося достатньо хорошої математичної підготовки співробітників.

Після переведення обчислювального бюро і оптотехнічної лабораторії в ДОІ, під керівництвом О. І. Тудоровського розраховували за завданнями оптико-механічної промисловості все складніші оптичні системи — телескопічні зі змінним збільшенням, об'єктиви для перших радянських фотоапаратів і мікроскопів, далекоміри, перископи, стереотруби, прожекторну і маякову оптику. В оптотехнічній лабораторії, крім ретельного вивчення зарубіжних зразків, що було необхідно за практичної відсутності вітчизняного досвіду, розроблялися методи і прилади для контролю й випробувань створюваних оптичних систем. Накопичений досвід дозволив О. І. Тудоровському скласти загальносоюзні керівні документи − технічні умови і вимоги до оптичних приладів (1929) і аерофотооб'єктивів (1931). 1932 року вийшла його перша монографія з теорії оптичних приладів[5]. Підсумки роботи, своєї і співробітників очолюваних ним бюро і лабораторії, за перші 15 років ДОІ О. І. Тудоровський виклав у збірнику статей, присвяченому цій даті[6][7]. 1937 року він опублікував аналіз стану вітчизняних досліджень у галузі мікро- і фотооптики[8], виконаних переважно в ДОІ.

О. І. Тудоровський мав різнобічні наукові інтереси, володів не тільки багатьма розділами теоретичної та прикладної оптики — світлотехнікою, фотометрією, колориметрією, а й іншими розділами фізики. 1933 року надруковано його капітальний курс «Електрика і магнетизм»[9]. О. І. Тудоровський правильно оцінив і успішно застосував векторні методи для розрахунку складних дзеркальних і призмових систем. Його теоретичні дослідження щодо подання основних законів геометричної оптики у векторній і матричній формі покладено в основу подальших розрахунків оптичних систем. Плідними виявилися й пізніші роботи О. І. Тудоровського з розподілу освітленості в площині зображення фотографічного об'єктива, про залежність аберацій від положення предмета і зіниці, з дослідження контрасту в зображенні міри.

У період роботи ДОІ в Йошкар-Олі О. І. Тудоровський розрахував низку об'єктивів для розвідувальних панорамних фотоапаратів та іншої військової оптики. Виготовлена в ДОІ техніка використовувалася, зокрема, для фотозйомки переднього краю противника на Ленінградському і Волховському фронтах[10]. У повоєнний час продовжував активну наукову діяльність. Свій багаторічний досвід він узагальнив у фундаментальній двотомній монографії з теорії та розрахунків оптичних приладів[11], яка надовго стала основним посібником фахівців з інструментальної оптики.

Останні роботи О. І. Тудоровський виконав, коли йому було вже за вісімдесят. Він розрахував оптичну систему з 4-х плоских дзеркал[12], вивів векторні формули, що визначають дію дифракційної ґратки не тільки на промені, що лежать у площині, перпендикулярній до ґратки і напрямку штрихів, що було відомо раніше, але й на промені, що лежать у довільній площині[13]. Ці формули покладено в основу програми для розрахунку ходу променів у спектральних приладах із ґратками. 1959 року він опублікував розрахунок оригінального об'єктива з фазовою ґраткою[14].

Величезною заслугою О. І. Тудоровського було створення школи оптиків-обчислювачів і оптотехніків, до якої належали визначні фахівці Є. Г. Яхонтов[ru], Г. Г. Слюсарев[ru], Є. М. Царевський[ru], Д. С. Волосов[ru], Д. Ю. Гальперн[ru], Є. Ф. Юдін та інші[15][16].

Численні праці його учнів і послідовників опубліковано в тематичних збірниках праць ДОІ[17][18][19] та інших виданнях.

Особистість

ред.

О. І. Тудоровський був виключно зібраною і цілеспрямованою людиною, організованим і самодисциплінованим. Його науково-літературній діяльності були характерні гранична ясність викладу і строгість доведень. Ці ж риси він повсякденно виховував у своїх найближчих співробітників, був для них зразком наукової принциповості і безкомпромісності. Разом з тим він ніколи не обмежував їхньої творчої ініціативи в постановці робіт і виборі тематики досліджень.

Нагороди та премії

ред.

Сім'я

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Тудоровский Александр Илларионович (автобиография) // Физики о себе. — Л.: Наука, 1990. — С. 218—219. — ISBN 5-02-024507-X.
  2. ↑ Столетие Черниговской гимназии… — Чернигов: тип. Губ. правл., 1906. — С. 474.
  3. ↑ Д. С. Рождественский. Представление к избранию А. И. Тудоровского членом-корреспондентом Академии наук СССР // Физики о себе. — Л.: Наука, 1990. — С. 220—221. — ISBN 5-02-024507-X.
  4. ↑ Указ ПВС РСФСР от 20 апреля 1956 г. Журнал технической физики. — 1956. — Т. 26. — Вып. 9. — С. 2125.
  5. ↑ Тудоровский А. И. Основания общей теории оптических приборов. — Л.: Воен. Техн. Акад. РККА, 1932. — 340 с.
  6. ↑ Тудоровский А. И. Вычислительное бюро // В кн. XY лет Государственного оптического института. Сб. статей под общ. ред. акад. С. И. Вавилова. — Л.-М.: ГТТИ, 1934. — С. 114—134. — 1000 экз.
  7. ↑ Тудоровский А. И. Оптотехническая лаборатория ГОИ // XV лет Государственного оптического института. Сб. статей под общ. ред. акад. С. И. Вавилова. — Л.-М.: ГТТИ, 1934. — С. 135—150. — 1000 экз.
  8. ↑ Тудоровский А. И. Научно-техническая исследовательская работа в области микрооптики и фотооптики в СССР // Изв. АН СССР. Сер. физ., 1937. — № 6. — С. 703—719.
  9. ↑ Тудоровский А. И. Электричество и магнетизм. Часть I. Электростатика и электрический ток.; Ч. II. Магнетизм и электромагнитные явления. — Л.-М.: ГТТИ, 1933. — 340 с.
  10. ↑ Бужинский А. Н. Ленинградский филиал ГОИ в отечественной войне // 50 лет Государственного оптического института им. С. И. Вавилова (1918—1968) / Сб. статей. Отв. ред. М. М. Мирошников. — Л.: 1968. — 708 с.
  11. ↑ Тудоровский А. И. Теория оптических приборов. Изд. 2-е, перераб. и доп. В 2-х ч. — М.-Л., 1948—1952.
  12. ↑ Тудоровский А. И. Система из 4-х плоских зеркал // Оптико-механ. промышленность, 1956. — Т. 23. — № 1. — С. 16—22.
  13. ↑ Тудоровский А. И. Формулы для расчёта лучей, отражённых дифракционной решёткой / В сб. работ по вычислительной оптике. // Труды ГОИ. — Л., 1958. — Т. 26. — Вып. 152. — С. 3—12. — 500 экз.
  14. ↑ Тудоровский А. И. Объектив с фазовой пластинкой // Оптика и спектроскопия, 1959. — Т. 6. — Вып. 2. — С. 198—210.
  15. ↑ Кто есть кто в ГОИ: Биографический справочник в 2 томах / Под. ред. М. М. Мирошникова. — СПб., 1998 (том 1), 2001 (том 2). — 600 экз.
  16. ↑ Гальперн Д. Ю. Александр Илларионович Тудоровский // 50 лет Государственного оптического института им. С. И. Вавилова (1918—1968) / Сб. статей. Отв. ред. М. М. Мирошников. — Л.: 1968. — С. 690—693. — 2100 экз.
  17. ↑ Современные методы проектирования и расчёта оптических систем / Труды ГОИ. — Л., 1970. — Т. 37. — Вып. 167. — 500 экз.
  18. ↑ Вопросы современной вычислительной оптики и теории оптических приборов. Сб. статей, посвящённый 100-летию со дня рождения А. И. Тудоровского / Труды ГОИ. — Л., 1980. — Т. 46. — Вып. 180. — 500 экз.
  19. ↑ Разработка и испытание оптических систем. Сб. статей, посвящённый 100-летию со дня рождения А. И. Тудоровского / Труды ГОИ. — Л., 1981. — Т. 49. — Вып. 183. — 85 с. — 500 экз.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тудоровський_Олександр_Ілларіонович&oldid=38783669