Вікіпедія

Крилов Олексій Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Крилов.

Олексі́й Микола́йович Крило́в (3 [15] серпня 1863, Висяга, Алатирський повіт, Симбірська губернія[7] — 26 жовтня 1945, Ленінград) — російський і радянський математик, механік і суднобудівник; академік Петербурзької АН / РАН / АН СРСР (з 1916 року, член-кореспондент з 1914 року); професор Морської академії; генерал флоту (06.12.1916), генерал з особливих доручень при морському міністрі Російської імперії (1911). Член Санкт-Петербурзького математичного товариства[8]. Почесний член іноземних наукових і інженерних товариств. Засновник сучасної російської школи суднобудування, розвинутої згодом П. Ф. Папковичем, В. Л. Поздюніним, Ю. О. Шиманським та іншими. Автор класичних робіт з теорії коливання корабля на хвилях, з будівельної механіки корабля, теорії вібрації суден і їхньої непотоплюваності, з теорії гіроскопів, зовнішньої балістики, математичного аналізу і механіки в додатку до кораблебудування, з історії фізико-математичних і технічних наук та іншого. Заслужений діяч науки і техніки РРФСР. Герой Соціалістичної Праці (1943), лавреат Сталінської премії (1941)[9].

Крилов Олексій Миколайович
Народився 15 серпня 1863(1863-08-15)[1]
Крилово (Поріцький район), Алатирський повіт, Симбірська губернія, Російська імперія
Помер 26 жовтня 1945(1945-10-26)[2][1][…] (82 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР[2]
Поховання Літераторські мостки[4]
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність математик, корабел, фізик, військовослужбовець, marine architect
Alma mater Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Морський кадетський корпус
Галузь суднобудування[5], математика[5] і механіка[5]
Заклад Петербурзька академія наук
Russian Hydrographic Serviced
Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Інститут інженерів шляхів сполучення імператора Олександра I
Кіровський завод
Фізико-математичний інститут АН СРСР
Вчителі Мещерський Іван Всеволодович
Відомі учні Папкович Петро Федорович
Аспіранти, докторанти Ілія Векуа
Купрадзе Віктор Дмитрович[6]
Dmitry Aleksandrovich Wenzeld[6]
Членство Російська академія наук
Петербурзька академія наук
Академія наук СРСР
Військове звання адмірал
Діти Anna Krylovad
Нагороди
орден Святого Володимира II ступеня
Герой Соціалістичної Праці
орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Леніна орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святого Станіслава III ступеня
Сталінська премія Заслужений діяч науки і техніки РРФСР
орден Святого Станіслава
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Крилов Олексій Миколайович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Російська імперія ред.

Олексій Крилов народився 3 (15) серпня 1863 року в селі Висяга Симбірської губернії[7] в родині Миколи Олександровича Крилова (1830—1911) та Софії Вікторівни Ляпунової. Батько, артилерійський офіцер, учасник Кримської війни 1855—1856 років, здобув освіту казенним коштом як син ветерана, Олександра Олексійовича Крилова, пораненого під Бородіно і при взятті Парижа (нагородженого золотою зброєю за хоробрість і орденами за бойові заслуги).

За традицією, Олексія Миколайовича чекала доля військового, але більше на нього вплинуло оточення численних родичів, Філатова (по бабусі з боку батька) і Ляпунових (по лінії матері), які згодом стали відомими російськими (і французькими — Віктор Анрі) лікарями, вченими, композиторами.

У 1878 році вступив до Морського училища, яке закінчив з відзнакою у 1884 році. Після закінчення училища працював у компасній майстерні Гідрографічного управління під керівництвом І. П. Колонга, де здійснив своє перше наукове дослідження з девіації магнітних компасів. Теорія магнітних і гірокомпасів пройшла крізь усе його життя.

Значно пізніше, в 1938—1940 роках, опублікував низку робіт, в яких дав повний виклад теорії девіації магнітного компаса, досліджував питання теорії гіроскопічних компасів, розробив теорію впливу хитавиці корабля на показання компаса:

  • «Підстави теорії девіації компаса»;
  • «Обурення показів компаса, що відбуваються від хитавиці корабля на хвилях»;
  • «Про теорію гірокомпаса».

У 1941 році ці дослідження відзначено Сталінською премією. О. М. Крилов запропонував також нову систему дромоскопа, автоматично розраховує девіацію компаса.

У 1887 році О. М. Крилов перейшов на Франко-російський завод, а потім продовжив навчання на суднобудівному відділенні Миколаївської морської академії. Після закінчення курсу (у 1890 році) залишився в Академії, де вів практичні заняття з математики, а згодом курс теорії корабля. За спогадами самого О. М. Крилова, з 1887 року його «головною спеціальністю стало суднобудування, або, краще сказати, додаток математики до різного роду питань морської справи». З цього почалася його викладацька діяльність, яка тривала майже до самої смерті.

У 1890-ті роки світову популярність здобула праця Крилова «Теорія хитавиці корабля», що значно розширила теорію Вільяма Фруда. Праця О. М. Крилова була першою всеосяжною теоретичною працею у цій галузі. У 1896 році обраний членом Британського товариства корабельних інженерів. У 1898 році нагороджений золотою медаллю Британського товариства корабельних інженерів, причому це був перший випадок в історії, коли медаллю відзначили іноземця. Продовжуючи ці праці, створив теорію демпфірування (утихомирення) бортової та кільової хитавиці. Він перший запропонував гіроскопічні демпфірування (заспокоєння) бортової хитавиці, що сьогодні є найбільш поширеним способом утихомирення бортової хитавиці.

 
О. М. Крилов з дочкою Ганною, яка стала згодом дружиною П. Л. Капиці. 1904 рік

З 1900 року О. М. Крилов діяльно співпрацює зі Степаном Осиповичем Макаровим, адміралом і вченим-суднобудівником, працюючи над питанням плавучості корабля. Підсумки цієї роботи незабаром стали класичними і дотепер широко застосовуються у світі. Багато років потому Крилов напише про ранні ідеї Макарова по боротьбі з креном або диферентом пошкодженого судна затопленням непошкоджених відсіків: «Це здавалося морським чиновникам великою нісенітницею. Знадобилося 35 років … на те, щоб їх переконати, що ідеї 22-річного Макарова мають велике практичне значення».

У 1900—1908 роках завідувач дослідного басейну (його діяльність на цій посаді дала потужний імпульс постановці науково-дослідних робіт у суднобудуванні), у 1908 — 1910 роках — головний інспектор суднобудування (начальник кораблебудівного відділу МТК і його голова). З вересня 1908 року — голова Морського технічного комітету[10]. З 1910 року — ординарний професор Миколаївської морської академії, консультант Адміралтейського та Балтійського заводів. У 1911—1913 роках — екстраординарний професор Інституту інженерів шляхів сполучення. У 1915—1916 роках — голова урядового правління Путиловських заводів. Брав участь у проєктуванні і будівництві перших російських лінкорів-дредноутів типу «Севастополь».

У 1912 році підготував текст доповіді з питання про необхідність асигнувань 500 мільйонів рублів на відтворення флоту. Доповідь виголосив у Державній Думі морський міністр І. К. Григорович, чим забезпечив надання запитуваних коштів.

О. М. Крилов був талановитим консультантом у справах флоту. Сам він відзначав, що його поради заощадили уряду більше вартості найсучаснішого дредноута. При цьому Олексій Миколайович завжди славився вживанням гострого слівця[11].

У грудні 1914 обраний членом-кореспондентом Академії наук, а в квітні 1916 року — в ординарні академіки з математичної фізики[12].

У 1916 році Крилов очолював Головну фізичну обсерваторію і Головне військово-метеорологічне управління (Главмет). Під керівництвом О. М. Крилова проведена велика методична робота по створенню керівних документів у сфері військової гідрометеорології для військ[13]. Робив зусилля щодо скасування призову в діючу армію службовців обсерваторії[13]. У середині лютого 1917 року звернувся до Академії наук і Польового генерал-інспектора Військового Повітряного флоту з проханням звільнити його з посади начальника Главмета у зв'язку з високою зайнятістю на інших ділянках наукової діяльності та недостатньою компетентністю у метеорологічній спеціальності[13].

У 1917 році призначений директором фізичної лабораторії Академії наук. У 1918 році — консультант комісії особливих артилерійських дослідів. У 1919—1920 роках — начальник Морської академії.

Радянська Росія ред.

 
Могила Крилова на Літераторських містках у Санкт-Петербурзі.

У 1917 році О. М. Крилов був керівником Російського товариства пароплавства і торгівлі. Після Жовтневого перевороту він передав усі судна радянському уряду і продовжував працювати на розвиток вітчизняного флоту. У 1921 році Крилова направили до Лондона як представника радянського уряду для відновлення закордонних наукових зв'язків країни. У 1927 році він повернувся до Радянського Союзу.

У 1928—1931 роках — директор Фізико-математичного інституту РАН СРСР.

О. М. Крилов знаменитий своїми працями з гідродинаміки, зокрема і з теорії руху судна на мілководді (він був першим, хто зміг пояснити і розрахувати значне збільшення гідродинамічного опору при невеликих глибинах) і теорією одиничних хвиль.

О. М. Крилов — автор близько 300 книг і статей. Вони покривають великий діапазон людського знання, включаючи суднобудування, магнетизм, артилерійську справу, математику, астрономію і геодезію. Широко застосовуються його знамениті таблиці непотоплюваності.

 
О. М. Крилов у 1930-і роки

У 1931 році Крилов опублікував роботу з теми, відомої тепер як підпростір Крилова (або методи підпростору Крилова). Робота стосувалася проблем власних значень, а саме обчислення коефіцієнтів характеристичного полінома заданої матриці. Крилов торкнувся ефективності обчислень і підрахував обчислювальні витрати як кількість «окремих операцій множення» — явище, не типове для математичної публікації 1931 року. Крилов почав з ретельного порівняння наявних методів, що включає оцінку гіршого сценарію обчислювальних витрат у методі Якобі. Після цього він представив свій власний метод, який був найкращим з відомих на той час методів і широко використовується дотепер[14].

У серпні 1941 року О. М. Крилова, всупереч його протестам, відправили в евакуацію до Казані. Повернувся до Ленінграда у серпні 1945 року. В евакуації він написав свої знамениті «Мої спогади».

У 1944 році взяв участь у долі Фізичного факультету МДУ. Він підписав лист чотирьох академіків В. М. Молотову, автором якого був А. Ф. Йоффе. Цей лист ініціювало дозвіл протистояння між так званою «академічною» й «університетською» фізикою[15].

Переклав російською мовою «Математичні початки натуральної філософії» [Архівовано 26 липня 2007 у Wayback Machine.] Ньютона (1915).

О. М. Крилов помер 26 жовтня 1945 року. Похований на «Літераторських містках» Волкова кладовища неподалік від І. П. Павлова й Д. І. Менделєєва.

Родина ред.

О. М. Крилов був одружений з Єлизаветою Дмитрівною Драніциною (1868—1948), у шлюбі з якою народилося 5 дітей. Дві перші дитини — доньки, померли в ранньому віці. Народжені потім сини Микола і Олексій служили в Білій армії у частинах А. І. Денікіна і загинули в 1918 році на Громадянській війні. Наймолодша дитина — дочка Анна (1903—1996), у 1927 році вона вийшла заміж за П. Л. Капицю, з яким О. М. Крилов був знайомий з 1921 року по спільній роботі в комісії, відрядженій Радянським урядом за кордон для відновлення наукових зв'язків і закупівлі обладнання[16][17].

З вини О. М. Крилова, у якого виник серйозний роман з А. Б. Ферингер[18], що стала згодом його другою дружиною, сім'я розпалася[16][17].

О. М. Крилов — дід С. П. Капиці і А. П. Капиці, єдинокровний брат Віктора Анрі.

Популяризаторська діяльність ред.

О. М. Крилов був видатним математиком і механіком, інженером і винахідником, чудовим педагогом і популяризатором наукових знань. Крилов читав лекції з теорії суднобудування майбутнім інженерам. Крилов викладав складні речі простими словами. Переклад «Математичних початків натуральної філософії» Ньютона російською мовою належить саме Крилову. Також Крилов писав науково-популярні книжки. Хоча ці роботи для фахівців, викладені вони в науково-популярному стилі. Крилов серйозно і відповідально ставився до своїх виступів. Завдяки Крилову широкий загал інженерів і техніків підвищував свою спеціальну підготовку, фахівці долучалися до високої культури, ставали новаторами у своїй галузі діяльності[19].

Адреси в Санкт-Петербурзі — Ленінграді ред.

  • 1893—1900 — прибутковий будинок — 14-я лінія, 23;[20]
  • 1900—1913 — прибутковий будинок — Звіринська вулиця, 6 кв. 8;
  • 1913—1928 — Кам'яноостровський проспект, 58;
  • 1928—1929 — Університетська набережна, 5;
  • 1929—1937 — 10-а лінія, 51;
  • 1937—1941, серпень — 26 жовтень 1945 року — Університетська набережна, 5.

Військові чини ред.

Нагороди та звання ред.

Російська імперія:

СРСР:

Пам'ять ред.

 
Поштова марка СРСР, 1963 рік
  • На будинку за адресою Університетська набережна, 5 в 1948 році встановлено меморіальну дошку (архітектор Р. І. Каплан-Інгель)[21].
  • У 1956 і 1963 роках на честь Крилова надруковані Поштові марки СРСР.
  • У 1963 році на честь Крилова викарбувано настільну медаль.
  • У 1960 році в Москві біля Північного річкового вокзалу встановлено бюст О. М. Крилова.
  • Ще один бюст академіку стоїть перед входом до Севмашвтузу.
  • В Алатирі встановлено пам'ятник Крилову: бюст і два якорі, з'єднані ланцюгом. В Алатирі також названа на його честь школа-гімназія № 6.
  • На батьківщині академіка в селі Крилово Поріцького району Чувашії діє меморіальний музей[22].
  • 16 серпня 2015 року у Річковому порту міста Чебоксари встановлено пам'ятник О. М. Крилову[23]
  • 22 серпня 2015 року на території Поріцької школи відкрито меморіальний комплекс «Флотська слава Поріччя», центральне місце в якому відведено бюсту О. М. Крилову[24].

На честь О. М. Крилова названі ред.

Бібліографія ред.

Праці ред.

Переклади ред.

  • Ньютон І. Математичні початки натуральної філософії / Переклад з латинської та примітки О. М. Крилова. — М. : Наука, 1989. — 688 с. — ISBN 5-02-000747-1.
  • Ньютон І. [2] / Переклад з латинської та примітки О. М. Крилова. — Москва : ЛЕНАНД/URSS, 2017. — 704 с. — ISBN 978-5-9710-4231-0. Архівовано з джерела 24 вересня 2018

Видання про Крилова ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  2. ↑ а б Крылов Алексей Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ а б в Czech National Authority Database
  6. ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  7. ↑ а б Ныне — село Крылово, Поріцький район, Чувашія, Росія.
  8. ↑ Члены Санкт-Петербургского математического общества в 1890—1899 годы. Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  9. ↑ Очерки развития техники в СССР. «Наука» Москва 1969 г. стр. 227
  10. ↑ Ханович И. Г. Академик Алексей Николаевич Крылов. — Л.: Наука, 1967. — 351 с., С. 15—16
  11. ↑ В 1909 г. А. Н. рассмотрел проект богатой отделки адмиральской каюты на новом броненосце и наложил резолюцию: «…полагаю, что убранству адмиральской каюты более подобает величавая скромность кельи благочестивого архиерея, нежели показная роскошь спальни развратной лицедейки». Когда в 1920-х Крылова вызвали из-за границы осмотреть ничтожную неисправность на черноморском танкере, он, приехав, заключил: «Если будет такая течь, то зовите доктора по венерическим болезням, а не инженера за 1000 км» См. Викицитатник
  12. ↑ Синюков, В. В. Александр Васильевич Колчак: Ученый и патриот: в 2 ч./ В. В. Синюков; отв. ред. А. П. Лисицын ; Ин-т истории естествознания и техники им. С. И. Вавилова РАН. — М.: Наука, 2009. — ISBN 978-5-02-035739-6. Ч.1 : Начало жизненного пути и арктические исследования. — 293 с. — ISBN 978-5-02-035740-2 (в пер.), С. 253
  13. ↑ а б в В. Н. Прямицын. «Обслуживание действующей армии и флота в области метеорологии соответственно целям, поставленным военным ведомством». Военно-исторический журнал. 2015. № 12. С. 13.
  14. ↑ van der Vorst, H.A. Krylov subspace iteration // Computing in Science & Engineering. — 2000. — № Volume: 2 Issue: 1 (22 квітня). — С. 32 —37. Архівовано з джерела 16 березня 2012.
  15. ↑ Есаков В. Д. Эпизоды из истории атомного проекта // Природа : журнал. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : РАН, 2003. — Вып. 10 (22 апреля). — С. 55—56. — ISSN 0032-874X. Архівовано з джерела 29 травня 2021. Процитовано 6 грудня 2020.
  16. ↑ а б Капица А. П. (2001-06). Мемуары академика Алексея Николаевича Крылова. Крылов. А. Н. Мои воспоминания. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
  17. ↑ а б Капица Е. Л. Запечатлённое в памяти (вспоминает А. А. Капица, урождённая Крылова). Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 10 березня 2016.
  18. ↑ В других источниках: А. Богданова-Ферингер.
  19. ↑ Володар Лишевский. . [1] — Знание. — 1987. Архівовано з джерела 23 січня 2021
  20. ↑ Весь Петербург - Весь Петроград (1894 - 1917), Весь Ленинград (1922 - 1935); интерактивное оглавление. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 6 грудня 2020.
  21. ↑ Энциклопедия Санкт-Петербурга, мемориальная доска А. Н. Крылову. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 4 квітня 2022.
  22. ↑ Музеи Чувашии на сайте министерства по физической культуре, спорту и туризму Чувашской Республики. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2020.
  23. ↑ Справочник Чебоксар. Архів оригіналу за 19 лютого 2017. Процитовано 6 грудня 2020.
  24. ↑ В открытии мемориального комплекса «Флотская слава Поречья»… [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] //Чувашская Республика. Официальный портал органов власти (22 августа 2015 г.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крилов_Олексій_Миколайович&oldid=42207745