Відкрити головне меню

Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики

Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики, Університет ІТМО (рос. Санкт-Петербургский национальный исследовательский университет информационных технологий, механики и оптики) — державний вищий навчальний заклад Санкт-Петербурга, один з національних дослідницьких університетів Росії[2].

Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики
ITMO University.png
ITMO main building 3.jpg
59°57′26″ пн. ш. 30°18′28″ сх. д. / 59.95745000002777658° пн. ш. 30.30795277780577734° сх. д. / 59.95745000002777658; 30.30795277780577734Координати: 59°57′26″ пн. ш. 30°18′28″ сх. д. / 59.95745000002777658° пн. ш. 30.30795277780577734° сх. д. / 59.95745000002777658; 30.30795277780577734
Країна Flag of Russia.svg Росія
Розташування
Гасло IT's MOre than a UNIVERSITY
Засновано 1900
Студентів 11 100[1]
Співробітників
  • 1163 осіб
Випускники Q32231685?
Штаб-квартира Санкт-Петербург
Сайт ifmo.ru
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

26 березня 1900 року в Ремісничому училищі цесаревича Миколи було відкрито Механіко-оптичне й годинникове відділення — на той час єдине відділення в Російській імперії, де готували майстрів зазначеної галузі. Під час першого набору надійшло 65 заяв на 30 місць[3].

1917 року Механіко-оптичне й годинникове відділення виділилось у самостійний навчальний заклад — Петроградське технічне училище з механіко-оптичної й годинникової справи, завідувачем якого став Норберт Завадський[4]. Основні класи того училища 1920 року були переформовані на Петроградський технікум точної механіки й оптики. Міський фінансовий відділ виділив для нового навчального закладу будівлю в Демидовому провулку (нині провулок Гривцова)[5]. Виробниче бюро технікуму виготовляло складні вироби точної механіки й оптики широкої номенклатури[6]. 1931 року відбувся випуск перших в СРСР інженерів-приладобудівників.

1930 року технікум було переформовано на Ленінградський навчальний комбінат, а 1933 від нього відокремились Ленінградський інститут точної механіки й оптики — ЛІТМО, денний і вечірній технікум точної механіки й оптики, а також школи фабрично-заводського учеництва. Перша науково-дослідна лабораторія інституту була створена при кафедрі технологій оптичного скла.

 
Перша будівля ЛІТМО, Демидів пров., 10. 2006 рік

1937 року в ЛІТМО відкрилась одна з перших в СРСР лабораторія рахунково-розв'язувальних приладів, що у подальшому була переформована в кафедру математичних і рахунково-розв'язувальних приладів і пристроїв. Вже до осені 1939 року кафедра стала однією з провідних в інституті та займалась розробкою електромеханічних обчислювальних пристроїв і приладів управління. До 1940 року в інституті числились понад 1400 студентів, працювали 27 професорів і докторів наук, 80 доцентів і кандидатів наук[7].

Після початку Німецько-радянської війни 189 студентів і 85 співробітників ЛІТМО пішли на фронт, а ще 450 осіб увійшли до складу народного ополчення. Навчання у виші під час війни тривало, й лише наприкінці 1942 року студенти й викладачі були евакуйовані до міста Черепаново Новосибірської області[8].

За часів блокади Ленінграда в ЛІТМО продовжувала працювати військово-ремонтна база Ленінградського фронту, створена в перші дні війни, де виготовлялись контрольно-вимірювальні прилади для армійських і флотських підрозділів. У той період в цехах інституту вдосконалювались оптичні приціли, ремонтувались артилерійські біноклі, гарматні панорами, зенітні візири, стереотруби, перископи, виточувались «стакани» для зенітних снарядів, деталі сухопутних і морських мін, приціли для літаків[9].

Після повного зняття блокади Ленінграду, 10 серпня 1944 року було підписано документ про реевакуацію, заняття було відновлено вже у жовтні того ж року[10].

Восени 1945 року в ЛІТМО було відкрито новий факультет — електроприладобудування, який невдовзі було реорганізовано на радіотехнічний. На факультеті з'явилась одна з перших в країні кафедра квантової радіоелектроніки, що зробила значний внесок до розробки радянських лазерів. У квітні 1946 року було відкрито інженерно-фізичний факультет. 1956 року на кафедрі рахунково-розв'язувальних приладів почалась розробка ЕОМ «ЛИТМО-1», яку було завершено 1958 року. Машина здійснювала інженерні розрахунки в двійковій системі, втім введення даних і виведення результатів здійснювалось у звичній десятковій формі.

У 1960-х роках відкрилась лабораторія лазерної технології. У 1970-х було зведено навчальний корпус на Саблинській вулиці, який нині є основною будівлею університету. У 1980-х роках у ЛІТМО було відкрито Інститут підвищення кваліфікації за новими напрямками розвитку техніки й технології, призначений для спеціалістів промисловості.

1992 року ЛІТМО став Санкт-Петербурзьким інститутом точної механіки й оптики. 1994 року інституту було надано статус університету. Того ж року було відкрито факультет комп'ютерних технологій та управління, найбільший у складі університету.

1994 року університет ініціював розробку мережі RUNNet — IP-мережі, що об'єднує всі значні науково-освітні центри. 1995 року було створено науковий центр «Комп'ютерна оптика»[11].

2003 року виш було перейменовано на Санкт-Петербурзький державний університет інформаційних технологій, механіки та оптики[12].

У 20062008 роках у складі університету з'явились Академія методів і техніки управління, Інститут міжнародного бізнесу та права, а також Санкт-Петербурзький коледж морського приладобудування. 18 серпня 2011 року до складу ІТМО увійшов Санкт-Петербурзький державний університет низькотемпературних і харчових технологій як Інститут холоду й біотехнологій[13].

Від 1996 року університет очолює професор Володимир Васильєв.

СучасністьРедагувати

Станом на 2018 рік в університеті навчаються близько 16 тисяч студентів (у тому числі й іноземці). В освітньому процесі задіяні понад 1 000 викладачів[14].

Нині університет проводить навчання за програмами підготовки бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (2 роки), аспірантів (3-4 роки).

СтруктураРедагувати

Факультети й інститути
  • Мегафакультет комп'ютерних технологій та управління
    • Факультет систем управління й робототехніки
    • Факультет програмної інженерії та комп'ютерної техніки
    • Факультет безпеки інформаційних технологій
  • Мегафакультет фотоніки
    • Факультет лазерної та світлової інженерії
    • Факультет фотоніки й оптоінформатики
    • Фізико-технічний факультет
  • Мегафакультет трансляційних інформаційних технологій
    • Факультет інформаційних технологій і програмування
    • Факультет інфокомунікаційних технологій
    • Інститут трансляційної медицини
    • Інститут дизайну й урбаністики
    • Інститут фінансових кібертехнологій
  • Мегафакультет біотехнологій і низькотемпературних систем
    • Факультет низькотемпературної енергетики
    • Факультет харчових біотехнологій та інженерії
    • Хімічно-біологічний кластер
  • Факультет технологічного менеджменту й інновацій
  • Факультет «Інститут міжнародного бізнесу та права»
  • Факультет методів і техніки управління «Академія ЛІМТУ»
  • Інститут міжнародного розвитку й партнерства
  • Факультет підвищення кваліфікації викладачів
  • Факультет підготовки кадрів вищої кваліфікації
  • Факультет середньої професійної освіти

У складі університету також діють бібліотека, фонди якої налічують понад 2,5 мільйони одиниць[14], і три музеї: Історії інституту ІТМО, оптики, Інституту холоду та біотехнологій.

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.ifmo.ru/file/pages/210/prezentacia_RUS_ITMO_University_DK_new%20%284%29.pdf
  2. Список победителей первого конкурсного отбора программ развития университетов, в отношении которых устанавливается категория "национальный исследовательский университет" (ru). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 7 жовтня 2009. Архів оригіналу за 2018-10-08. Процитовано 2018-12-11. 
  3. Васильєв, 2012, с. 10—29
  4. Васильєв, 2012, с. 31
  5. Васильєв, 2012, с. 36
  6. Весь Ленинград на 1927 год. Адресная и справочная книга г. Ленинграда. Ленінград: Видавництво оргвідділу Ленінградського губвиконкому. 14 вкладка. 
  7. Васильєв, 2012, с. 53
  8. Васильєв, 2012, с. 61—67
  9. Зеленська, 2008, с. 39
  10. Васильєв, 2012, с. 72—73
  11. Ю. Л. Колесников, Н. К. Мальцева, ред. (2011). Университет XXI века (PDF) (ru). Университет ИТМО. Архів оригіналу за 2015-07-23. Процитовано 2018-12-11. 
  12. Приказ №2587 от 19.06.2003 «О переименовании государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования Санкт-Петербургского государственного института точной механики и оптики (технического университета)» (ru). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 2003-06-19. Архів оригіналу за 2015-07-12. Процитовано 2018-12-11. 
  13. О реорганизации федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Санкт-Петербургский национальный исследовательский университет информационных технологий, механики и оптики» и федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Санкт-Петербургский государственный университет низкотемпературных и пищевых технологий». edu.ru (ru). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 18 серпня 2011. Архів оригіналу за 2015-07-23. Процитовано 2018-12-11. 
  14. а б Образование (ru). Університет ІТМО. Архів оригіналу за 2018-10-19. Процитовано 2018-12-11. 

ДжерелаРедагувати

  • Колесников Ю. Л., Мальцева Н. К., Тентлер Б. Л., Шеламова Т. В., Щербакова И. Ю.. Історія і сучасність НДУ ІТМО = История и современность НИУ ИТМО / Васильев В. Н.. — СПб. : НДУ ІТМО, 2012.
  • Ленінград. Спогади про блокаду = Ленинград. Воспоминания о блокаде / Зеленская О. В.. — СПб. : СПбДУ ІТМО, 2008.
  • Офіційна сторінка