Трембіта

духовий музичний інструмент

Трембі́та[1][2], тримбі́та[3], рідко тромбі́та[4] — український народний духовий мундштуковий (дульцевий) музичний інструмент. Має вигляд дерев'яної труби без вентилів і клапанів, інколи обгорнутої березовою корою. Довжина від 2,5 до 8 метрів, діаметр близько 30 мм, збільшується у розтрубі; у вузький кінець трембіти вставляється дерев'яний, роговий або металевий мундштук (дульце, пищик).

Трембіта
Гра на трембіті
Гра на трембіті
Гра на трембіті
коричневий, чорний
Класифікація Духовий інструмент, Аерофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 423.121-12
Діапазон c1-g4
Подібні інструменти альпійський ріг, буч'юм (румунська трембіца)
Статті Українська музика
CMNS: Трембіта у Вікісховищі

Висота звукового ряду трембіти залежить від її величини. Мелодію виконують переважно у верхньому регістрі. Трембіта поширена у східній частині Українських Карпат, зокрема на Гуцульщині, у Польщі та Угорщині.

Етимологія ред.

Слово «трембіта», як вважають, походить від рум. trîmbiță. У самій румунській мові воно, ймовірно, є слов'янізмом — від прасл. *trǫbica < *trǫba («труба»)[4].

Варіант «тромбіта», очевидно, запозичений з угорської мови (trombita), де походить від італ. trombetta[4].

Історія ред.

 
Гра на трембітах.

Споконвіку трембіта була єдиним засобом зв'язку чабана з селом: за трембітовими звуками люди дізнавалися про місцеперебування ватага з отарою, про те, як триває випас маржини (худоби). Трембіта на полонині виконувала утилітарну функцію, будучи замінником годинника. Ще у прадавні часи, коли в гуцульських селах був відсутній будь-який комунікаційний зв'язок (телеграф, радіо, годинник), пастухи на полонинах визначали час за тінню. Ватаг («потрембач», «трембітанник»[5]), ставши обличчям до сонця, слідкував, коли його тінь з'єднається з його зростом, що означатиме початок обідньої пори («південь»).

 
«Марш западенців» в Одесі. Львів'янин Любомир Кушлик, викладач ЛНУ грає на трембіті на пікеті будівлею прокуратурою Одеської області. Лютий 2014-го

Визначений таким чином час ватаг оповіщав трембітною мелодією-сигналом («вівці йдуть на обід до зграї»). Особливі звуки інструмента попереджали і про небезпеку. Вживалася трембіта і для подання сигналів про початок та закінчення робочого дня. Цей інструмент супроводжував гуцульські обряди і свята. У Карпатах за давньою традицією жодні урочистості не відбувалися без трембіти — цієї, на перший погляд, довгої дерев'яної труби з яворовим мундштуком та нехитрою, здається, навіть спрощеною мелодією.

Саме трембіта сповіщала про народження в сім'ї дитини. Поклик цього інструмента запрошує людей на весілля. Трембіта плакала, коли проводжали людину в останню путь. З приходом у гори радіозв'язку й телебачення, ці функції трембіти майже втрачені. Нині вона слугує здебільшого мистецтву — часом її включають до оркестру, на фестивалях етнографічної музики.

Будова ред.

Трембіта являє собою трубу з дерева або кори від 2,5 до 8 м довжиною. Мундштук трембіти називається пищо́к, розтруб — голосник, а розширена частина взагалі — голосни́ця[1].

Виготовлення інструмента ред.

 
Івано-франківський гуцул із требмітою.

Згідно з давньою гуцульською традицією, трембіту треба виготовляти з громовиці, тобто дерева, в яке влучила блискавка. Вважається що така трембіта звучить найкраще. До речі, жоден найвправніший тесляр не розчахне смеречину так рівно, як удар блискавки. Вік дерева повинен бути 120—150 років. До того ж громовиця повинна, як мовиться, дозріти: чим довше стоятиме вона під сонцем, чим довше її обвіватимуть вітри, тим гучнішою та дзвінкішою буде трембіта.

Майстер повинен загнати лезо топірця в деревину так, щоб, повагом натиснувши, розчахнути «сурму» навпіл. Це складна операція. Заганяти лезо можна тільки на 10—15 сантиметрів, бо цей шмат доведеться зрізати, він не звучатиме. А розчахнути триметрову сурму необхідно на дві рівні частини (якщо не вдалося — праця змарнована).

Після цього майстер береться за різці та ножі різної конфігурації, з допомогою яких «ладнає голос інструментові». Обережно, протягом годин і діб (виготовлення одного інструмента може тривати майже рік) вибирає серцевину з обох половинок заготовки. Залишається тільки двоміліметрова оболонка. Заготовка має 8—10 кілограмів ваги, а готова трембіта — до півтора кілограма.

 
Трембіти в музеї музичних інструментів, Ужгород

Отже 6—8 кілограмів деревини треба вишкребти вручну, не поранивши при цьому краї, які будуть стулятися без застосування клею. Необхідно скласти дві половинки і міцно стягнути їх обручами. Ці обручі виготовляються зі смерекових віт. Віти мають рости на смереці зі східного боку стовбура, до того ж не вище, як півтора метра від землі. Бо саме такі пагони, як помічено в народі, гнучкі та сильні. Після цього — останній етап: виготовлення мундштука. Він повинен бути обов'язково яворовим, бо ця деревина має солодкий присмак, отже, такий мундштук приємно прикладати до губ. І коли мундштук, що нагадує за формою сопілковий чи кларнетовий, готовий, то вже можна випробовувати інструмент.

Цікаві факти ред.

  • Вважається, що трембіта — це суто гуцульський інструмент. Але відомо, що бойки також користувалися трембітами. Щоправда, бойківська трембіта «трумбета» дещо різниться конструкцією від гуцульської трембіти.
  • В Івано-Франківську встановили рекорд України, загравши разом на 146 трембітах й гуцульських рогів[6].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Трембіта // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 4. — С. 280.
  2. Трембіта // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Тримбіта // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 4. — С. 283.
  4. а б в Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  5. Трембітанник // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 280.
  6. Рекорд України: в Івано-Франківську разом заграли 146 трембіт і гуцульських рогів [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Укрінформ, 25.12.2019

Джерела ред.

Посилання ред.