Відкрити головне меню

Сісебут (близько 565  —621) — король вестготів в Іспанії, Септиманії та Галеції у 612621 роках. Його володарювання було часом зміцнення Вестготської держави.

Сісебут
Sisebuto-rey-visigodo.png
Народився близько 565
Помер 621
Толедо
Національність вестгот
Діяльність суверен
Титул король
Посада king of Wisigoths[d]
Термін 612—621роки
Попередник Гундемар
Наступник Рекаред II
Конфесія католицтво
У шлюбі з 2 дружини
Діти 2 сина та 1 донька

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Внутрішня політикаРедагувати

За деякими відомостями був сином короля Рекареда I і Хлодосвінти Австразійської. Втім напевніше Сісубет був зятем Рекареда I, що свідчить про високий статус родини Сісебута. Був доволі освіченою людиною. У 612 році після смерті короля Гундемара, спираючись на родинні зв'язки з Септиманською династією, Сісебута обирають новим королем.

Продовжував політику свого попередника. Спочатку придушив на півночі повстання в Кантабрії. Мешканці останньої спиралися на допомогу франків. Походом проти кантабрів керував герцог Рехіла. Слідом за цим Сісебут сформував флот в Біскайській затоці, який допомагав йому в поході проти басків, яким було завдано низки поразок.

Сісебут також переміг рукконів — народ, область поселень якого не піддається локалізації, відомо тільки, що вони були захищені з усіх боків крутими горами. Ймовірно, вони були одним з племен Кантабрії.

Сісебут продовжив антиюдейську політику Рекареда I. У 612 році церковним і світським діячам було адресовано закон Сісебуту про рабів юдеїв, яким зазначалось про неприпустимість для них мати християнських рабів і вимагав звільнення всіх їх незалежно від терміну придбання. У той же час юдей, що переходив у християнство, звільнявся від цих обмежень. Суворо, до смертної кари, карався перехід до юдаїзму.

Пізніше Сісебут намагався намагався навернути силою юдеїв до християнства. За наказом короля, усі юдеї, які відмовлялися хреститься, повинні були залишити Вестготську державу, всім підданим під страхом суворого покарання заборонялося давати їм притулок і надавати будь-яку допомогу. Значна частина юдеїв, що відмовилася відректися від віри предків, поїхала з Іспанії та Септіманіі. Ті, які відкинули хрещення і залишилися на півострові, були піддані тортурам, а їхня власність було конфісковано.

Сісебут не збирав на собори єпископів всієї країни, можливо, бачачи в цьому інституті певний обмеження своєї влади. При ньому було скликано два провінційних собори в Егарі та Севільї. Втім він вважав себе в праві втручатися в справи церкви. Відомо, що Сісебут призначав єпископів.

У 619 році в Севілью був скликані єпископи провінції Бетіка. Цей провінційний синод (так званий Другий Севільський собор) засідав в храмі Божого Єрусалима під головуванням єпископа Ісидора Севільського. На засіданнях був присутній гот Суаніла — спеціальний чиновник, який носив титул vir illustris (тобто «прославленого чоловіка»), обіймаючи посаду пост rector rerum fiscalium (глави фіскального відомства) і був делегатом comes patrimonii в Бетіке. Також на засіданнях синоду був присутній ще один «прославлений чоловік», що носив титул rector rerum publicarum (тобто очільника відомства громадських робіт) на ім'я Сісікл. Синод займався вирішенням організаційних та дисциплінарних питань, і помилками в канонічному праві, в яких звинувачувався на той час покійний Агапій, єпископ Кордови, а також рішеннями з питання про єресі ацефалів (крайнього крила монофізитів), яких очолював сирійський єпископ на ім'я Григорій, пізніше звернений в ортодоксально-нікейську віру Ісидором.

На час правління Сісебута слід віднести будівництво церкви Святого Леокадія в Толедо, яка стала пізніше місцем проведення чотирьох соборів.

У 620 році оголосив свого сина Рекареда співволодарем. Помер у лютому 621 року у своєму палаці в Толедо. Його владу успадкував син Рекаред II.

Зовнішня політикаРедагувати

Після зміцнення влади в середині держави Сісебут спробував вирішити питання відвоювання прибережних міст Бетіки, які все ще перебували під владою Візантійської імперії.

Король намагався створити антівізантійську коаліцію, розпочавши перемовини з Агілульфом, королем лангобардів, якого до того ж безуспішно намагався навернути до ортодоксально-нікейського віросповідання. Ніяких наслідків послання вестготського короля не мало. Але це не завадило Сісебуту активізувати військові дії на Піренейському півострові. Війська вестготів двічі перемогли візантійців і з боями підпорядкували декілька міст. Успіху вестготів сприяло те, що в цей час Візантія вела важкі оборонні бої з державою Сасанідів. Сісебут був милосердним, на власні гроші викупив багатьох ворогів, приречених на рабство. Полонені візантійські солдати були зараховані до вестготського війська.

Імператор Іраклій був не в змозі допомогти військами своєму наміснику Цезарію. Таким чином, в 615 році на прохання Цезарія розпочалися мирні перемовини. На знак замирення Цезарій відпустив захопленого візантійцями Цецилія, єпископа Ментеси. Останній був досить помітною фігурою в церковній ієрархії вестготської Іспанії і, може бути, близьким до Сісебута. У відповідь король погодився укласти договір і запропонував Цезарію дари, що явно було лише формою підкупу патриція. Умови мирного договору не збереглися, але візантійці втратили принаймні Малагу.

Характер і творчістьРедагувати

Франкський хроніст Фредегар зазначає, що це був «мудрий і дуже благочестива людина, що викликав велике захоплення у всій Іспанії» і «наімілосерднейшій король». Мосарабська хроніка відзначає: «Сісебут, муж мудрий і вчений, … змусив римські міста платити данину Іспанії і примусив жидів прийняти християнську віру». Також є численні свідчення про милосердя та людяність короля.

Полюбляв займатися літературною діяльністю. В його доробку є поема, присвячена затемненню, («Epistula sisebuti»"", тобто «Лист (або Нариси) Сісебута»). Також, він написав на дещо химерній латині «Житіє єпископа Дезидерія В'єнского», убитого за наказом королеви Брунгільди. На відміну від папи Григорія Великого, який засуджував єпископа Дезидерія за те, що той виступав на захист риторичного освіти, саме з цієї причини його хвалив вестготский король, прихильник античної традиції освіти. Ісидору Севільському Сісебут присвятив вірш, в якому він скаржився на тяготи свого становища володаря і вихваляв радості спокійного життя вченого. Водночас король не схвалював театральну діяльність.

РодинаРедагувати

1. Дружина (ім'я невідоме)

Діти:

2. Дружина — Флоресінда, позашлюбна донька короля Рекареда I

Діти:

  • Рекаред (621), король у 621 році
  • Теуділа, чернець

ДжерелаРедагувати

  • Franz Brunhölzl: Geschichte der lateinischen Literatur des Mittelalters. Band 1. München 1975, S. 93–95.
  • Rafael Altamira, La Spagna sotto i Visigoti, in «Storia del mondo medievale», vol. I, 1999, pp. 743—779
  • Roger Collins, Visigothic Spain 409—711, (Blackwell Publishing, 2004), 75-76.
  • E. A. Thompson. Los Godos en España. Alianza Editorial, Madrid, 2007, pp. 192—199. ISBN 978-84-206-6169-8