Сімейкине (селище)
Сімейкине — селище в Україні, у Молодогвардійській міській громаді Луганського району Луганської області. З 2014 року є окупованим. 4200 меш. (1967), 2653 меш. (2001). Підприємства для обслуговування залізничного транспорту, птахофабрика. Засноване 1910–1914.
| Селище Сімейкине | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Луганський район |
| Громада | Молодогвардійська міська громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засновано | 1914 |
| Статус | із 2024 року |
| Площа | 5,21 км² |
| Населення | ▼2329 (01.01.2011)[1] |
| Густота | 447 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 94474 |
| Телефонний код | +380 6435 |
| Географічні координати | 48°19′58″ пн. ш. 39°32′32″ сх. д.H G O |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Сімейкине |
| До райцентру: | |
| - залізницею: | 52 км |
| - автошляхами: | 45 км |
| Селищна влада | |
| Карта | |
  Сімейкине | |
 Сімейкине | |
| |
Географія ред.
Географічні координати: 48°19' пн. ш. 39°32' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 5,21 км².
Селище міського типу розташоване за 21 км від м. Краснодона. У межах селища знаходиться однойменна залізнична станція.
Історія ред.
Селище будувалось у 1910–1914 роках одночасно із залізничною лінією Родакове—Лиха та залізничною станцією Сімейкине.
В 1917 році селище входить до складу Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань селище надовго окуповане більшовицькими загарбниками.
У 1930-х роках побудовано паровозне і вагонне депо.
У 1932 році організовано радгосп «Сімейкинський».
В 1932–1933 селяни пережили сталінський геноцид.
В німецько-радянській війні на стороні СРСР брали участь 298 мешканців селища, із них 120 загинули, 128 були нагороджені радянськими орденами та медалями.
Під час німецької окупації в селищі діяли члени краснодонської підпільної організації «Молода гвардія»: П. Ф. Палагута, В. І. Ткачов, М. І. Миронов. За завданням штабу «Молодої гвардії» вони проводили антинімецьку агітацію, брали участь у бойових операціях. У середині січня 1943 року були арештовані та розстріляні гітлерівцями.
В післявоєнний період у Сімейкиному радянською владою було встановлено пам'ятник радянським воякам Червоної Армії. У 1974 році встановлено меморіальні плити, з прізвищами земляків, які загинули в роки війни.
У радянські часи в селищі знаходилась центральна садиба Сімейкинської птахофабрики.
З 24 серпня 1991 року селище входить до складу незалежної України.
Інфраструктура ред.
У селищі є загальноосвітня школа I–III ступенів, амбулаторія, ясла-садок, клуб, бібліотека, відділення поштового зв'язку, Братська могила радянських воїнів та пам'ятний знак на честь воїнів-односельців. Діє Свято-Пантелеймоновський храм.
Функціонують вагонне депо Сімейкине Донецької залізниці, яке займається ремонтом вагонів, та ПрАТ «Сімейкинське», яке спеціалізується на розведені птиці, вирощуванні зернових та технічних культур.
Населення ред.
За даними перепису 2001 року населення смт становило 2653 особи, з них 11,5% зазначили рідною мову українську, 88,24% — російську, а 0,26% — іншу[2].
Пам'ятки ред.
- Братська могила радянських воїнів та пам'ятний знак на честь воїнів-односельців, які загинули у роки Другої світової війни (вул. Поштова).
Персоналії ред.
- Палагута Павло Федосійович — учасник антинімецької організації «Молода гвардія»
- Миронов Микола Іванович — учасник антинімецької організації «Молода гвардія»
- Ткачов Василь Іванович — учасник антинімецької організації «Молода гвардія». У вересні 1943 року нагороджений медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня.
Джерела ред.
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 187–188)
Примітки ред.
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 13 жовтня 2011.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 січня 2014.
Посилання ред.
- Облікова картка на сайті ВРУ
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.