Відкрити головне меню

Сулейман Бакиргані (Сулейман-Ата, Хакім-Ходжа [1]) (10911186) — тюркський святий, легендарний суфійський шейх, поширювач ісламу в Середній Азії. Найвидатніший з учнів Ходжі Ахмеда Ясаві, 4-й халіф (намісник) тарікату Ясавія.

Сулейман Бакиргані
Прізвисько Хаким-Ата
Народився 1091(1091)
Каракалпакстан
Помер 1186(1186)
Поховання
Підданство Держава Хорезму
Діяльність Проповідник, поширювач ісламу
Галузь суфізм
Вчителі Ахмад аль-Ясаві
Відомі учні Q12832479?
Титул Хакім Сулейман, Хакім-Ата (Мудрий отець)
Посада Халіф тарікату
Конфесія іслам, сунізм, суфізм і Ясавія
Діти Q19521611?

Його вважають автором твору «Ахир заман Кітабі», ісламської версії Апокаліпсису. Під ім'ям Хакім-Ата виступає популярним персонажем тюркської міфології.

БіографіяРедагувати

Достовірної біографії Бакиргані не існує. Основними джерелами інформації виступають анонімне Рісале (повчання) «Хакім-Ата Кітаби», яке 1898 року опублікував К. Г. Залеман під назвою «Легенда про Хакім-Ату»[2][3], а також життєпис шейха з твору 1503 року «Рашахат 'айн аль-хаят» (Краплі з джерела вічного життя) Фахр ад-Діна Алі бін Хусейна Ваіза Кашіфі (1463–1531)[4].

У 15 років Сулейман став мюридом Ходжі Ахмада Ясаві[5]. Після одного випадку до юного Сулеймана з'явився дух Хизр і повелів узяти ім'я Хакім Сулейман (мудрий Сулейман). Відтоді Сулейман набув здатності складати Хікмати, подібно до свого вчителя[6].

Якось Ахмад Ясаві випробував 99000 своїх учнів за допомогою вдаваного порушення чистоти під час молитви. Повністю пройшов випробування лише Сулейман[7]. Шежере туркменів-атинців, яке виявив В. М. Басилов, називає Бакиргані «Полюсом Полюсів», що означає вищу категорію суфійських святих[8].

Нісба Сулеймана походить від назви поселення Бакирган у Каракалпакстані, засновником якого він був. Заснування поселення було пов'язане з виконанням доручення Ахмеда Ясаві, який для поширення ісламу розсилав своїх учнів у різні сторони світу. Верблюд повів Сулеймана «в бік заходу від міста Хорезма»[9] (Ургенча) і зупинився в місцевості Бінава-Аркас на заповідному лузі правителя Караханідської держави Ібрахіма II Богра-хана. Хан зрадів появі учня знаменитого Ахмеда Ясаві, видав за Сулеймана свою дочку на ім'я Анбар-Ана (Ганбарі, Амбар-Ана, Амбар-Бібі, Анвар-Бегім), наділив його землею, подарував худобу і сам, з багатьма наближеними, став його мюридом[10].

Дж. Г. Беннетт стверджує, що Хакім-Ата проповідував серед поволзьких тюрків, і його школа створила відділення на узбережжі Каспійського моря[11].

Сулейман і Анбар-Ана мали трьох синів: Мухаммеда, Асгара і Хуббі. Найбільш талановитим виявився Хуббі-Ходжа (Султан-Епе), якому вдалося навіть на певний час перемістити Каабу до Бакиргана. Батько позаздрив здібностям сина, а Хуббі образився і залишив рідну домівку. У відповідь Аллах наклав на Сулеймана прокляття, згідно з яким після смерті могила Бакиргані 40 років буде перебувати під водою. Прокляття реалізувалося, Бакирган на 40 років затопило водою, а потім місце його перебування вже ніхто не пам'ятав[12]. Вчені пов'язують легенду про затоплення могили зі зміною русла Амудар'ї внаслідок руйнування монголами гребель у 1221 році[13].

 
Мавзолей дочки Бакиргані

Після смерті Сулеймана його вдова вийшла заміж за 5-го халіфа тарікату Ясавія Зангі-Ату[14], мавзолей Анбар-Ани розташований на південний захід від мавзолею Зангі-Ати під Ташкентом. За переказами, Сулейман мав також дочку Айшу-Бібі, її мавзолей розташований неподалік від Тараза[15].

Проблема місця похованняРедагувати

Проблема місця поховання шейха пов'язана з проблемою місця розташування Бакиргана. І те, і інше невідомо[2]. Джерела стверджують, що Сеїд-Ата, якому приписують навернення в іслам золотоординського хана Узбека[16], був хранителем мазара Хакім-Ати в Хорезмі[17]. Академік В. В. Бартольді придбав 1902 року в Туркестанському краї тюркський рукопис 1543 року, що містив життєпис якогось шейха, якому в тому числі

випадало відвідувати і місцевості на захід від Ургенча, такі як місто Візир і степ Бакирган, який лежав за три дні шляху від міста Хорезма (Ургенч) і де були могили шейхів Хакім-Ати, Сеїд-Ати та Хуббі-Ходжі.[18]

При цьому про Сеїд-Ату відомо, що він похований в Аралі поблизу Амудар'ї[17]. Ал-Кашіф на початку XVI століття теж визначає Бакиргані в Хорезмі, за часів Абулгазі (1603–1664) в низов'ї Амудар'ї було урочище Бакирган-Ата[9]. Угорський вчений Арміній Вамбері в опублікованій 1864 року роботі «Подорож по Середній Азії» згадує про Хакім-Ату неподалік від Кунграда в бік Аральського моря[19]. Нині вважають, що поховання Сулеймана Бакиргані розташоване біля Муйнака в гирлі Амудар'ї[20]; в Муйнацькому районі є сільський сход Хакім-Ата.

Інша версія за подачі П. А. Комарова вказує на мазар Ходжа-Бакирган поблизу Ходжента на річці Ходжа-Бакирган-Сай, лівій притоці Сирдар'ї[21][9]. Киргизький професор Анварбек Мокеев вважає, що топонім пов'язаний з ім'ям Сулеймана Бакиргані, тобто шейх мав якийсь стосунок до цього місця[22].

Знаменитий казанський тюрколог М. Ф. Катанов вказував на якийсь Бака-Курган поблизу Яси (сучасне казахське місто Туркестан, де була школа Ясаві) [2]. Цій версії підіграє легенда про те, як купець Джелал ад-Дін Ходжа виявив могилу шейха: під час перебування в Ясі купцеві уві сні з'явився Бакиргані і повідомив, де шукати поховання[23].

Нарешті, місцем поховання Хакім-Ати вважають Баїшевську астану у Вагайському районі Тюменської області. Поруч з астаною розташована могила якогось Чалялетдіна-хучі (що нагадує про середньоазіатський сюжет з Джелал ад-Діном Ходжою), там само розташовані могили дружини святого Амбар-Ани і сина Хуппі-Хучі[24].

ТвориРедагувати

Твори Бакиргані вперше вийшли 1846 року в Казані чагатайською мовою: «Ахир заман Кітабі» (Книга про кінець світу) і «Бакирган Кітабі» (Книга Бакиргана)[25]. Перша зі згаданих книг (інша її назва «таки гаджаб») викладає ісламську версію Апокаліпсису і приходу Даджаля, її в 1897 році переклав на російську мову протоієрей Євфимій Малов[26][5].

«Бакирган Кітабі» являє собою антологію, яка поряд з творами Хакім-Ати включала також твори Ахмада Ясаві, Насімі, Факірі, Кул Шаріфа та інших тюрко-татарських поетів середньовіччя. Її використовували в татарських мектебах як навчальний посібник[27].

Ще відома поема Бакиргані «Хазрат Маріам Кітабі» (Сказання про святу Маріам), присвячена останнім дням Діви Марії[2]. 1895 року С. М. Матвєєв опублікував російський переклад поеми в «Известиях общества археологии, истории и этнографии при Императорском Казанском университете»[28][5].

2008 року в Алма-Аті у складі 7 тому видання «Літературні пам'ятники[kk]» казахською мовою вперше вийшла порівняно повна збірка Бакиргані[26].

ШануванняРедагувати

У Поволжі фігура Бакиргані за ступенем популярності затьмарила його вчителя Ахмеда Ясаві[29]. 1899 року в типо-літографії Казанського університету опубліковано лірико-епічну поему «Сказання про Хуббі-Ходжу» (Киссе-і Хуббі-ходжа), яку приписують поетові XVI століття Кул Шаріфу. Головними героями поеми виступають Хакім-Ата і його сім'я[27]. Мотиви поезії Бакиргані знайшли віддзеркалення у творчості башкирських поетів-суфіїв XIX століття (Ш. Закі, А. Каргали, М. Кутуш-кипсакі, Х. С. Саліхова та ін.)[30].

У сибірському ісламі Хакім-Ата виступає центральною культовою фігурою, поклоніння йому фіксує ще академік Г. Ф. Міллер у 1734 році[31]. Відвідування Баїшевської Астани (за одними джерелами семиразове, за іншими навіть одноразове) рівносильне здійсненню хаджу до Мекки[32].

За повідомленням М. Ф. Катанова (1894), у Східному Туркестані популярність поета набула особливої ​​форми: мусульман, які нехтували відвідуванням мечеті, сікли гарапником під повчальні вірші Хакім-Ати[33].

ПриміткиРедагувати

  1. Бартольд, Хаким-Ата, 1964, с. 532
  2. а б в г Бахревський, 2010
  3. Залеман, 1898
  4. ал-Кашифи, 1890
  5. а б в Малов, 1897
  6. Залеман, 1898, с. 122
  7. Залеман, 1898, с. 123
  8. Басилов В. М. Про походження туркмен-ата (простонародні форми середньоазійського суфізму) // Домусульманські вірування та обряди в Середній Азії. — М. : Наука, 1975.
  9. а б в Бартольд, 1964, с. 361
  10. Залеман, 1898, с. 124
  11. Дж. Г. Беннетт. Глава 6. Повернення вчителів // Вчителі мудрості. — М. : Профит Стайл, 2006. — ISBN 5-98857-028-3.
  12. Залеман, 1898, с. 125
  13. Бартольд В. В. Сведения об Аральском море и низовьях Амударьи с древнейших времён до XVII века // Сочинения. — М. : Наука, 1965. — Т. III. Работы по исторической географии. — 713 с.
  14. Селезнёв, 2009, с. 64
  15. Легенди про Айшу Бібі (ru). Silk Road Adventures. Архів оригіналу за 2013-02-06. Процитовано 2013-01-31. 
  16. Яке свято відсвяткував хан Узбек у червні 1334 р. // Золотоординський спадок. Матеріали міжнародної накової конференції «Політичне і соціально економічне життя Золотої Орди (XIII-XV ст.)». Казань, 17 березня 2009 р. : зібрання. — Казань : Фан, 2009. — Вып. 1.
  17. а б Юдін В. П. Вибрані літописи з Книги перемог (Таваріх-і гузіда-йі нусрат-наме): Коментарі // Матеріали з історії казахських ханств XV-XVIII століть. (Вибірки з перських і тюркських творів). — Алма-Ата : Наука, 1969.
  18. Бартольд В. В. Отчёт о командировке в Туркестан // Сочинения. — М. : Наука, 1973. — Т. VIII. Работы по источниковедению. — С. 147. — 4 600 прим.
  19. Арміній Вамбері. Подорож по Середній Азії. — М. : Восточная литература, 2003.
  20. Муйнакська школа (ru). Ташкент: ИА «Жахон». 2010-07-30. Процитовано 2013-01-30. 
  21. Комаров П. А. Ходжа Хаким Сулейман Бакыргани // Протоколы Туркестанского кружка любителей археологии : журнал. — Ташкент, Год шестой. 1900—1901. — С. 105-112.
  22. Анварбек Мокєєв. Роль суфійських шейхів у поширенні ісламської релігії в Киргизстані // Journal of Turkic civilization studies : журнал. — Бішкек, 2006. — № 2. — С. 128.
  23. Залеман, 1898, с. 126
  24. Рахімов, 2006, с. 41
  25. Шалгумбаєва Ж. Історія казахського книговидання: фольклор, художня література та їх цензура (XIX — поч. ХХ ст.). — Алмати, 1994.
  26. а б (ru). Інститут літератури та мистецтва ім. М. Ауезова Національної академіх наук Казахстану http://litart.academset.kz/?q=en/node/154. Архів оригіналу за 2013-02-06. Процитовано 2013-01-30.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  27. а б Миннегулов Х. (2013-01-24). Благородный Кулшариф (ru). Ислам.Ру. Архів оригіналу за 2013-02-06. Процитовано 2013-01-30. 
  28. Матвєєв, 1895, с. 19-34
  29. Бахревский, 2010
  30. Шарипова, 2005
  31. Міллер Г. Ф. Опис міст, укріплень, острогів, слобод, сіл, островів, рік, річок, озер та інших пам'яток на річці Іртиш і біля неї вверх від міста Тобольська // Сибір XVIII століття в шляхових описах Г. Ф. Міллера. — Новосибірськ : Сибирский хронограф, 1996. — Т. VI. — (Історія Сибіру. Першоджерела)
  32. Селезнёв, 2009, с. 54
  33. Катанов М. Ф. Про покарання лінивих богомольців у татар Китайського Туркестану. — Казань : Типо-лит. Имп. Университета, 1894. — Т. XII, вып. 6. — С. 578-593.

Список творівРедагувати

БібліографіяРедагувати