Степанці

село в Канівському районі Черкаської області (Україна)

Сте́панці — село в Україні, в Канівському районі Черкаської області. Через село протікає річка Росава. Станом на 1 січня 2007 р. в селі проживало 2770 осіб. Площа села — 754,22 га.

село Степанці
Stepanci gerb.png
Герб
Степанці. Дорога на Київ.jpg
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Канівський район
Громада Степанецька сільська рада
Код КОАТУУ 7122087801
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване не пізніше 1741
Населення 2770
Поштовий індекс 19031
Телефонний код +380 4736
Географічні дані
Географічні координати 49°42′30″ пн. ш. 31°18′00″ сх. д. / 49.70833° пн. ш. 31.30000° сх. д. / 49.70833; 31.30000Координати: 49°42′30″ пн. ш. 31°18′00″ сх. д. / 49.70833° пн. ш. 31.30000° сх. д. / 49.70833; 31.30000
Середня висота
над рівнем моря
102 м
Місцева влада
Адреса ради с. Степанці, тел. 96-4-24
Сільський голова Яременко Олександр Іванович
Карта
Степанці. Карта розташування: Україна
Степанці
Степанці
Степанці. Карта розташування: Черкаська область
Степанці
Степанці

CMNS: Степанці у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Точних відомостей про походження назви села немає, імовірно, що вона походить від слова «степ».

Умовно село розділяють на 6 кутків. Згідно із спогадами старожилів, можна так пояснити їх назву:

  • «Слобода» — тут колись були вільні землі, куди селяни тікали від кріпацтва;
  • «Харківка» — землі в давнину належали козакові Харку;
  • «Заросава» — територія села, яка розташована за річкою Росавою;
  • «Містечко» — у XVIII—XIX століттях тут проживало багато євреїв, які займалися торгівлею і кожна сім'я мала своє місце, лавку;
  • «Рудка» — тут було багато родовищ рудої глини;
  • «Пилява» — в давнину була окремим селом.

1239 року Канів та близько розташовані села, були спустошені монголо-татарами. З 1305 року Канівщина увійшла до складу Литовської держави, а після Люблінської унії 1569 року, польська шляхта поширила своє панування на Правобережну та Лівобережну Україну. З 1739 року територія почала належати Російській державі.

1741 року в селі налічувалось 50 дворів, після реформи 1861 року воно перетворилось у типове тогочасне містечко з дрібними кустарними промислами, більше половини жителів якого складали євреї. В центрі села, по вулиці Київській, й досі збереглось кілька єврейських будинків, зокрема будівля теперішньої пошти. На жаль, більшість єврейського населення було знищено під час другої світової війни і емігрувало пізніше за кордон. Також в селі є декілька селянських хат, датованих початком XX століття. «Київський вісник» за 1900 рік повідомляє, що в Степанцях було 1120 дворів, 7247 жителів (із них євреїв — 3696), землі — 4060 десятин, зокрема панської — 1428 десятин, селянської — 2492 десятини. У селі були цукровий та миловарний заводи, а також гуральня, виноочисний склад, вальцьовий млин, сільський банк і аптека.

З 1880-х років у Степанцях працювала земська школа, в якій, за спогадами жителів села, вчителювала племінниця Нечуя-Левицького — Антоніна Левицька, яка викладала російську словесність. Нечуй-Левицький часто гостював у неї у Степанцях і в серпні 1886 року написав повість «Пропащі», в якій показав долю селян-кріпаків із сім'ї Марусі Качурихи.

Землі села Степанець належали двом поміщикам: Антону Хамцю та Михайлу Розову. Наприкінці 1916 року поміщик Михайло Розов продав землю і виїхав до Польщі. Після смерті поміщика А. Л. Хамця його землями на Заросав'ї володіла дружина. За її вказівкою було збудовано притулок для дітей-сиріт.

Після 1917 року в притулку та інших приміщеннях панського маєтку знаходилась школа. У 1927 році, під час примусової колективізації, на Заросав'ї було створено ТЗОС з 10-ти селянських господарств, а 1930 року всі артілі села було об'єднано у перший колгосп, який називався «Велетень». Цього ж року було створено першу в Канівському районі МТС, тракторами якої обробляли більшу частину полів Канівщини.

Не оминув села голодомор 19331934 років. В цей період померло майже половина жителів села. Особливо багато жертв було серед дітей та населення села літнього віку. Практично у кожній родині були загиблі від голоду.

З 1941 по 1944 років у селі під час окупації було зруйновано 230 хат, вивезено до Німеччини 300 осіб цивільного населення, забрано із селянських господарств 670 голів худоби. У Степанцях розташовувалась німецька комендатура, а також діяла початкова школа, керована німецькою адміністрацією. В період 19421943 років у селі діяла підпільна група, яку очолював Ф. Калініченко. У другій світовій війні брали участь 562 жителі села, з них 358 нагороджені орденами і медалями. Другого лютого 1944 року село було звільнене від німців. Після остаточного визволення Канівщини Степанецька школа відновила свою роботу. 1952 року вона була приєднана до початкової і стала середньою. З 1 вересня 2003 року Степанецька середня школа отримала статус спеціалізованої. Зараз у ній навчається близько 300 учнів.

Важливе значення для села та району має Степанецький професійний аграрний ліцей. Спочатку він існував як професійна школа, згодом ставши кустарно-промисловою школою, школою механізації сільського господарства (з 1933 року), автомобільною школою (19351941). Лише за довоєнний період тут підготовлено близько 12000 спеціалістів, а за період свого існування школа випустила понад 30 тисяч фахівців. 2006 року на території Степанецької сільради була збудована птахофабрика. Підприємство «Наша ряба» зосередило на території села близько 60 % всього свого виробництва.

Пам'ятки природиРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

В селі народилися:


ГалереяРедагувати

ПосиланняРедагувати