Корніс Йоганн Йоганнович

Йоганн Йоганович Корніс, (20 червня 1789, Бервальде, під Гданськом, Річ Посполита — 13 березня 1848, Орлов, Мелітопольський повіт, Російська імперія) — землевласник, менонітський державний і громадський діяч, засновник Старобердянського лісництва.

Корніс Йоганн Йоганнович
Народився 20 червня 1789(1789-06-20)
Бервальде, під Гданськом, Річ Посполита
Помер 13 березня 1848(1848-03-13) (58 років)
Орлове, Мелітопольський повіт, Російська імперія нині в Мелітопольському районі, Запорізька область
Громадянство Російська імперія
Діяльність фермер
Відомий завдяки землевласник, громадський діяч
Знання мов німецька[1]
У шлюбі з Агнесс Классентак

Біографія ред.

Йоганн Корніс народився 20 червня 1789 року в селищі Бервальде під Гданськом, в Речі Посполитій, в сім'ї Йоганна Корніса, селянина і лікаря, і Марії Корніс, уродженої Классен. У 1793 році територія, на якій вони проживали, перейшла під владу Пруссії. У 1804 році родина Корнісів переїхала в Російську імперію і оселилася в Хортицькому менонітському окрузі, а в 1806 році переїхала в село Орлове в Молочанський менонітський округ. В Орлові Йоганн Корніс працював у мірошника, потім зайнявся торгівлею, продаючи в портових містах Криму продовольчі продукти, куплені у німецьких колоністів. У 1809 році на орендованих землях Корніс організував велике вівчарське господарство. У 1811 році він одружився з Агнесою Классен, і в 1813 році побудував для своєї сім'ї садибу в Орлові. У 1812 році Корніс на 505 десятинах орендованої землі заснував хутір Юшанли (нинішнє село Кірове Токмацького району). У 1836 році імператор подарував землі хутора у власність Корнісів. В Юшанли Корніс вів зразкове конярство і вівчарство, побудував заводи — цегляний, черепичний і з випалювання вапна. У 1832 році він придбав маєток Тащенак. З 3350 десятин землі, а в 1842 році — сусідній маєток Веригін з 1600 десятинами.

Йоганн Корніс успішно займався поліпшенням породи овець і коней, селекцією рослин, був одним з ініціаторів впровадження шовкопрядства на землях Таврії. У 1830 року на невеликій ділянці своїх земель Корніс посадив лісові дерева, ставши одним з піонерів висадки лісових насаджень в степовій зоні[2]. У 1846 році за сприяння міністра державного майна Російської імперії графа Кисельова Корніс заклав Старобердянське лісництво, яке тепер стало державним заказником площею 1132 га[3]. З 1830 Корніс був головою Товариства сприяння поширенню лісо-, садо-, шовківництва і виноградарства, в 1836 перейменованого в Товариство по поліпшенню сільського господарства. Товариство зобов'язувало колонії застосовувати 4-х пільну систему сівозміну, піклувалося про розвиток тваринництва, стежило за станом громадських будівель і будинків селян.

Багато чого було зроблено Корнісом і для розвитку народної освіти. У 1820 році за його ініціативою було організовано товариство, яке побудувало християнську школу в Орлові. За дорученням російського уряду з 1843 року Корніс здійснював нагляд і керівництво всіма менонітськими школами. Він ввів в навчальних закладах правила, які передбачали гуманне навчання дітей з урахуванням їх інтересів, пропагував впровадження сучасних методів викладання, брав участь у складанні навчальних програм.

Після смерті Йоганна Корнісп його господарства були розділені між його сином Йоганном, братом Давидом і зятем Ф. Вібе. На могилі Корніса меноніти встановили пам'ятник у вигляді обламаної мармурової колони, «на знак того, що його праця не була завершена».[4]

Відгуки сучасників ред.

Мандрівник фон Хаксхаузен так відгукнувся про Йоганн Корніс[5]: Корніс мав усі дані, щоб стати губернатором, але він не хотів нічого більшого, ніж бути менонітським селянином.

Пам'ять ред.

Примітки ред.

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Відеоролик про Старобердянское лісництві, підготовлений для конкурсу «Сім чудес світу Мелітопольського краю» [Архівовано 4 жовтня 2016 у Wayback Machine.].
  3. Н. В. Крилов «Пригоди німців-менонітів на південних землях Російської імперії». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 29 березня 2015.
  4. Корніс Йоганн Йоганович в енциклопедії «Німці Росії» [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.].
  5. І. В. Черказьянова, «Спогади В. П. Вільмса як джерело для повсякденної історії менонітів Криму та Сибіру». Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 29 березня 2015.
  6. Німці Росії: населені пункти і місця поселення: енциклопедичний словник (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 листопада 2016. Процитовано 29 березня 2015.

Посилання ред.