Старобердянський
«Старобердя́нський» — ландшафтний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах Запорізької області, за 18 км на північний схід від міста Мелітополя, між селами Новопилипівка і Вознесенка, на правому березі річки Молочної[1].
 | |
| 46°55′00″ пн. ш. 35°28′59″ сх. д. / 46.91666667002777302286631° пн. ш. 35.48333333002777579° сх. д.Координати: 46°55′00″ пн. ш. 35°28′59″ сх. д. / 46.91666667002777302286631° пн. ш. 35.48333333002777579° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
|---|---|
| Розташування |
Україна Запорізька область, Мелітопольський район |
| Найближче місто | Мелітополь |
| Площа | 1132 га |
| Засновано | 1974 |
  Старобердянський (Запорізька область) | |
 | |
 Старобердянський у Вікісховищі | |
Сучасна площа природоохоронної території — 1132 га (зі змінами, згідно Рішення Запорізької облради від 25.07.1989 р. № 205). Cтатус отриманий згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР № 500 від 28 жовтня 1974 року[2][1].
Історія ред.
Зразком перших штучних лісових насаджень у Степу було лісництво, закладене 1846 року І. Корніусом (1859 року створене степове лісництво «Бердянське»). 1879 року лісорозведення продовжив Павло Сивицький, який за колекцію дерев у цьому лісництві одержав бронзову медаль Всесвітньої Паризької виставки. Разом із ним працював Георгій Висоцький — відомий ґрунтознавець, який вивчив вплив гідрокліматичних і ґрунтових умов на розвиток рослин лісу, а також вплив лісу на природне середовище, на водний баланс ґрунтів[1][3].
На території заказника існує колекція черещатих дубів (№ 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11) без окремого охоронного статусу[1].
Флора і фауна ред.
Основні деревні породи — дуб звичайний та ясен. У домішці зростають сосна звичайна, сосна кримська, акація біла, в'яз граболистий. Є тут багато екзотів — черемшина вірджинська, софора японська, бундук, маклюра жовтогаряча, троянда індійська, бархат амурський, форзиція, айлант, акація плакуча, гледичія без шпичок, а також 14 різновидів верби[1].
З тварин тут мешкають лосі, сарни, вивірки, куниці, борсуки, свині, зайці, лисиці. З птахів — сова вухата, зяблик, вівчарик-ковалик, синиця велика, дрізд чорний та інші. Взимку прилітають омелюхи, снігурі, королик жовтоголовий. Чимало птахів, які раніше зустрічалися в заказнику, нині не трапляються: кібчик, балабан, канюк звичайний, орел степовий, лунь степовий[1].
У заказнику зростають 5 видів раритетних рослин, занесених до Червоної книги України, зустрічається 12 видів тварин, занесених до Червоної книги України і 5 видів, занесених до Європейського Червоного списку[3][4].
Галерея ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Заповідні території Північного Приазов'я
- ↑ Інформаційний екологічний атлас Запорізької області. — Запоріжжя, 2012 — 56 с. (с. 32—33)
- ↑ а б Петроченко В. І. Охорона ландшафтів (На прикладі Запорізької області): навч. посібник / В. І. Петроченко — Запоріжжя, 2015. — 60 с. (с. 19)
- ↑ Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. — ISBN 966-375-018-9
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття з географії Запорізької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |