Відкрити головне меню

Сівозмі́на — інтенсивна система землеробства, науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі (ротація) за заздалегідь визначеним планом. Зміна культур супроводжується відповідною системою обробки ґрунту та угноєння. Завдання сивозмінної системи — систематичне підвищення врожайності, забезпечення найбільшого виходу продукції з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Чергування в часі означає, що відбувається щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на конкретно взятому полі. При чергуванні на території щороку (почергово) вирощуються культури на різних частинах поля, на яких вони чергуються в часі.

ІсторіяРедагувати

Сівозмінна система землеробства відома в Європі з 17 ст., у 19 ст. вона стала панівною в Західній і Центральній Європі.

На українських землях до 1914 система була лише на Західній Україні (одночасно з поширенням кормових, картоплі і цукрового буряка); на Правобережжі почався перехід від трипілля до С. с. Тепер С. с. запроваджена на всіх укр. землях. Залежно від природних (ґрунтових, кліматичних тошо) та екон. умов впроваджують одну або кілька С.

ОписРедагувати

Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

Сівозміна дає можливість розробляти технологію вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а також післядії кожного заходу, що застосовується під найближчі попередники.

У сівозмінах використовують те, що польові культури за своїми біологічними властивостями можуть активно відновлювати родючість ґрунту. Рослини, в залежності від виду, можуть впливати на такі фактори, як забезпеченість поживними речовинами і вологою, вміст гумусу, біологічний режим, фізичні властивості та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у ґрунт при його сільськогосподарському використанні.

Сівозміна дозволяє розробляти агрономічну стратегію підвищення продуктивності ґрунту і врожайності сільськогосподарських культур, визначати та взаємопов'язувати в єдиний комплекс усі ланки системи землеробства. Від спеціалізації сівозмін, складу і чергування культур залежать системи удобрення, механічного обробітку ґрунту та інших агротехнічних і меліоративних заходів.

КласифікаціяРедагувати

За призначенням сівозмінні системи поділяють на польові і спеціальні (прифермські, баштанні, ґрунтозахисні та ін.). В Україні переважають 7-9-пільні сівозмінні системи.

Польові належать до просапних:

  • у Степу вони в основному зерново-паропросапні та зерново-просапні, насичені зерновими культурами і займають 84 %, кормові 12 %, ґрунтозахисні — 2,3 %, від площі земель, на яких впроваджено сівозміну;
  • у Лісостепу вони в основному зерно-бурякові і займають 85 5 %, кормові — 7,5 %, ґрунтозахисні — 3,2 %, лукопасовищні — 1,2 %, городинні — 1,1 %, ін. спеціальні — 1,5 %;
  • у лісовій смузі найчастіше зерно-картоплані, зерно-льонарські з посівом жита, картоплі і люціну, які займають 85,5, кормові — 5,9 %, лукопасовищні — 1,8 %, ґрунтозахисні — 1,5 %, городинні — 0,8 %, ін. спеціальні — 1,5 %. Сівозмінні системи в Карпатах різноманітні; вони залежать від роду ґрунту, висоти, а також ступеня похилости схилів.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати