Вікіпедія

Густав Олізар

Олізар Густав-Генрик-Атаназі Пилипович (пол. Gustaw Henryk Atanazy Olizar; 3 травня 1798 — 2 січня 1865, Дрезден) — представник спольщеного шляхетського роду Олізарів руського (українського) походження, київський губернський маршалок дворянства. Польськомовний поет.

Олізар Густав-Генрик-Атаназій Пилипович
Народився 3 травня 1798(1798-05-03)
Коростишів
Помер 2 січня 1865(1865-01-02) (66 років)
Дрезден
Поховання Старий католицький цвинтар (Дрезден)d
Країна  Республіка Польща
 Російська імперія
Діяльність письменник, поет, публіцист, журналіст
Галузь публіцистика[1], журналістика[1] і поезія[1]
Alma mater Кременецький колегіум
Знання мов польська[1]
Титул граф
Рід Олізар
Батько Філіп Нереуш Олізар
Родичі Людвіка Немирович Щитт
У шлюбі з 1-ша: Кароліна де Моло
2-га: Юзефа Ожаровська
Діти Кароль, Людвіка
Герб
Герб

Короткий життєпис ред.

Народився у Коростишеві 3 травня 1798 року. Батько — підчаший великий литовський Пилип Нереуш Олізар, мати Людвіка Немирович Щитт.

Дитинство Густава пройшло без матері — вона рано померла, тому його вихованням і навчанням займалися спочатку гувернантки.

Навчався у Житомирській гімназії, з 1808 — в Кременецькому ліцеї, директором якого був Тадеуш Чацький, але курсу не закінчив й поїхав в Італію, супроводжуючи хворого батька.

В Італії знайомиться з сестрою Наполеона — княгинею Поліною Боризе, яка хотіла використати молодого графа для втечі від австрійської влади, під наглядом якої перебувала. Та Густав не пішов на цю авантюру.

Однак йому не вдалося уникнути іншої: одруження на придворній дамі сестри імператора, графині Кароліні де Моло.

Дорогою додому з Італії помирає його батько. Густав одержує у спадок Коростишівський маєток. Однак тут його сімейне життя не склалося. І у 1819 році (хоч мав уже сина і доньку) через погані відносини з батьками дружини змушений був розлучитися.

У цей період Густав особливо багато спілкується із творчою інтелігенцією, читає польську та західноєвропейську літературу.

Дружні стосунки склалися у нього із відомим польським літератором того періоду генералом Крупинським та Алоїзом Фелінським. Саме Алоїз заохотив Густава до написання віршів і допомагав йому у цьому.

З 1814 року мешкав у Кременці, в 1821 році вибраний волинським губернським маршалом, але не затверджений губернатором, в тому ж році вибраний київським губернським маршалом та займав цю посаду до 1825 року. Масон, член ложі «Цілковита таємниця» в Дубно та «Увінчана доброчесність».

4 січня 1826 року був арештований у Києві та доставлений чиновником особливих доручень Даниловим в Петербург на головну гауптвахту 21 січня, цього ж дня був переведений у Петропавлівську фортецю (рос. «присылаемого графа Олизара содержать строго, но хорошо») в № 12 Кронверкської куртини.

Під час польського повстання 1830—1831 років висланий до Курська, у 1832 році виїжджає до Італії, а 1836 року повертається. Мешкав у своїх маєтках у Коростишеві та Горинці. Після польського повстання 1863 року виїжджає до Дрездена, де 2 січня 1865 року помирає.

Перша дружина — з 1814 року сардинського міністра гр. Кароліна де Моло, у шлюбі народилися Кароль та Людвіка (1823—1882). Друга дружина — з 1830 року гр. Юзефа (Жозефіна) Ожаровська. У 1824 році сватався до М. М. Раєвської (пізніше дружина С. Г. Волконського), але отримав відмову.

Брат Нарциз (1794–1862), під час повстання 1830—1831 років, — сенатор-каштелян Царства Польського, пізніше в еміграції.

Автор збірок віршів «Spomnienia G. О.» (Вільно, 1840-42) та «Pielgrzymki» (в «Atheneum» Крашевського, 1840, т. 3)[2].

Густав неодноразово зустрічався з О. С. Пушкіним. Вірш О. С. Пушкіна «Графу Олізару» написаний 1824 року. В ньому закликає до миру і єднання між російським та польськими народами, а також відкриває співчуття нерозділеному коханню Олізара до Марії Раєвської (Волконської).

Також йому пощастило познайомитися із видатним французьким письменником Оноре де Бальзаком, у якого в березні 1850 року був за боярина на вінчанні з графинею Евеліною Ганською у Бердичеві.

Вшанування ред.

Пам'ятник Густаву Олізару встановлений У травні 1999 року місті Коростишеві[3] поблизу костелу та міського парку. Автор роботи — український скульптор Віталій Рожик[4].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ Олизар // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. ↑ Олізар Густав Пилипович — видатний польсько-український поет, мемуарист, граф та громадянський діяч Правобережної України: 225 років від дня народження. istvolyn.info. Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека. Процитовано 23 вересня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. ↑ Пам'ятник Густаву Олізару (м. Коростишів). vandrivka.com.ua. Вандрівка. 20 червня 2023. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 23 вересня 2023.

Джерела ред.

  • Єршов В. О. Користишів у кінці XVIII — поч. ХІХ століття. Діяльність Олізарів / В. О. Єршов // Велика Волинь: минуле і сучасне: тези міжнар. наук. краєзн. конф., Житомир, Україна, 9–11 верес. 1993 р. — Житомир, 1993. — С. 84–86.
  • Михальчук Л. Графська родина Олізарів на Волині: відвідини забутого кладовища у Киселині Локачинського району / Л. Михальчук // Інтелектуальна еліта Волині. — Луцьк: Волинські старожитності, 2012. — С. 183–186.
  • Чернецький Є. Шляхта Користишівського маєтку на Житомирщині графів Олізарів (кінець XVIII — перша третина ХІХ ст.): історико-демографічний та генеалогічний аналіз / Є. Чернецький // Київська старовина. — 2010. — № 2. — С. 3–9.
  • Bolesław Łopuszański Olizar Gustaw Henryk Atanazy, pseud. Anastasios, A. Filipowicz (1798—1865) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — Tom XXIІІ/…, zeszyt …. — S. 808—810. (пол.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Густав_Олізар&oldid=41678349