Відкрити головне меню

Горинка

село в Україні, в Кременецькому районі Тернопільської області.

Го́ринка — село Кременецького району Тернопільської області. Центр сільради, якій підпорядковані села Духів та Кушлин. До села приєднано хутори Гуків Гай, Залісся, Копань, Корчунок, Пасічки, Ромасів Ліс та Снігоровеччина.

село Горинка
Сільська рада
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Кременецький район
Рада/громада Горинська сільська рада
Код КОАТУУ 6123482001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1445
Перша згадка 1445
Населення 1 420
Територія 47.100 км²
Густота населення 30.150 осіб/км²
Поштовий індекс 47042
Телефонний код +380 3546
Географічні дані
Географічні координати 49°59′40″ пн. ш. 25°45′26″ сх. д. / 49.99444° пн. ш. 25.75722° сх. д. / 49.99444; 25.75722Координати: 49°59′40″ пн. ш. 25°45′26″ сх. д. / 49.99444° пн. ш. 25.75722° сх. д. / 49.99444; 25.75722
Водойми р. Горинька
Місцева влада
Адреса ради 47042, Тернопільська область, Кременецький район, с. Горинка, вул. Широка, 8, тел. 55-5-42
Сільський голова Бойко Василь Степанович
Карта
Горинка. Карта розташування: Україна
Горинка
Горинка
Горинка. Карта розташування: Тернопільська область
Горинка
Горинка

Горинка у Вікісховищі?

Населення — 1420 осіб (2001).

ІсторіяРедагувати

Поблизу Горинки виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, черняхівської та Лука-Райковецької культур.

Перша писемна згадка — 1445. Село Горинка Було засноване в 1545 році і, на той час складалось всього з 17 дворів. За народними переказами, його було спалено турками настільки, що залишилось 2 хати. Та люди відбудовували зруйновані домівки і знову зявилось поселення. Від тієї давньої події горіння села, – виникла назва – Горинка.

Під час Люблінської унії 1569 року село, як і всі західноукраїнські землі було передане Литвою Польщі і ввійшло до об'єднаної держави, відомої під назвою Речі Посполитої.

Горинчани були свідками й учасниками визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького за незалежність. Літом 1651 року через село пролягав шлях козацьких полків під Берестечко.

Проте, у 1767 році в селі була побудована на пожертвування прихожан, церква в ім'я Святого Архистратига Михайла. Церква була дерев'яна, з такою ж дзвіницею. До 1877 року була трьохкупольна, а в цьому ж році виправлена в фундаменті, стінах і дахові й покрита залізною бляхою.

У 1795 році, під час третього поділу Речі Посполитої село, як і решта поселень навколо Кременця, відійшло до Російської імперії і було віднесене спочатку до Подільської, а пізніше до Волинської губернії.

Певною мірою село постраждало під час першої світової війни. У 1915—1916 роках село опинилось у прифронтовій смузі. З часу проголошення 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Центральної ради незалежності і до приходу 2-го червня 1919 року більшовиків село підпорядковане українській державній владі. Майже два десятиліття (1920—1939рр) Горинка перебувала у складі Польщі.

У селі під час подій громадянської війни перебував Г. І. Котовський, якого було поранено на території теперішнього колгоспного саду, першу медичну допомогу воякові надали горинчани. В селі досі є меморіальна стела біля школи на його честь (нині зафарбована вандалами). До Німецько-радянської війни на околиці села функціонував спиртзавод, а в селі, на найвищому пагорбі красувався «палац» – маєток генерала Бобрика. Всі ці величні будови були вщент зруйновані в перші воєнні роки.

В 1961 р. – утворення колгоспу, який згодом розділено на два окремих господарства. У 1995—1998 рр. у селі функціонував пивзавод (згодом припинив свою роботу). Побудовано нове приміщення контори, в якому розміщено сільську раду та офіс ТОВ «БІО-ЛАН».

У селі функціонують опорна загальноосвітня школа I-III ступенів, сільська музична школа, сільська бібліотека, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, відділення зв'язку, п'ять торгових точок.

Окрасою Горинки є новозбудований 1997 року храм, освячений в день св. Іова, звідси й назва — церква преподобного Іова Почаївського.

У 1990-х рр. вул. Котовського перейменували на вул. Широку[1]. Але потім вулиця отримала попередню назву. У 2016 році вулицю Котовського остаточно перейменували на вул. Широку[2]

ВулиціРедагувати

Село складається з таких вулиць:

  • Першотравнева
  • Зелена
  • Широка
  • Шарапова
  • Молодіжна
  • Сонячна
  • Бондарська
  • Бригадна
  • Шевченка
  • Снігурі

НаселенняРедагувати

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[3]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 99,51
російська 0,49

ГеографіяРедагувати

Село розташоване на півночі Тернопільської області, на сході Кременецького району. Через село проходить європейська автомагістраль E85 (М19).

Пам'яткиРедагувати

 
Церква

Є церква Преподобного Іова Почаївського (1997; кам'яна), дерев'яна церква поруч із кам'яною (1887) та каплиця.

Пам'ятникиРедагувати

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969), насипані могили 5-ти воякам УПА (1992) та 7-ми воякам УПА, полеглим у липні 1950 (2003).

Соціальна сфераРедагувати

Діють опорна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, будинок культури, бібіотека, ФАП.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

  • Баканчук Михайло Антонович — учасник національно-визвольного руху,
  • Б. Бойко — український архітектор,
  • Панчук Надія Михайлівна (нар. 1940) — українська поетеса,
  • Варвара Грень — українська поетеса,
  • Лизогуб Микола (6 грудня 1892 — (17) 30 січня 1918) — учасник бою під Крутами, полонений та розстріляний більшовиками.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати