Вікіпедія

Аюдаг

гора в Кримських горах, Україна

Аюда́г[2], Ведмі́дь-гора́[3][4][2] (крим. Ayuv Dağ) — гора на Південному березі Криму. Розташована на межі Великої Алушти і Великої Ялти, за 2,5 км на схід від Гурзуфа. Висота Аюдаґу — 577 м[5], гірський масив трохи витягнутий у північно-західному напрямі на 2400 м, виступає в море на 2—2,5 км. Загальна площа — близько 5,4 км²[5]. Із 1947 р. Аюдаґ — пам'ятка природи[6], ландшафтний заказник загальнодержавного значення[7].

Аюдаг
Вид на Аюдаг із мису Плака
Вид на Аюдаг із мису Плака
Вид на Аюдаг із мису Плака
44°33′38″ пн. ш. 34°19′36″ сх. д. / 44.56072020002777379° пн. ш. 34.32678320002777639° сх. д. / 44.56072020002777379; 34.32678320002777639Координати: 44°33′38″ пн. ш. 34°19′36″ сх. д. / 44.56072020002777379° пн. ш. 34.32678320002777639° сх. д. / 44.56072020002777379; 34.32678320002777639
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Розташування Автономна Республіка Крим
Система Кримські гори
Тип гора і мис[1]
Висота 572 м
Аюдаг. Карта розташування: Україна
Аюдаг
Аюдаг
Аюдаг (Україна)
Аюдаг. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Аюдаг
Аюдаг
Аюдаг (Автономна Республіка Крим)
Мапа
CMNS: Аюдаг у Вікісховищі

Назва ред.

Сучасна назва Аюдаг складається з двох кримськотатарського, кипчацького слова *aju — ведмідь, турецького *datf, кримськотатарського *dag — гора[8]. Зовнішнім виглядом гора схожа на ведмедя, що ніби припав до моря і п'є воду. Проте, як свідчить видатний дослідник Криму Петро Кеппен, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Біюк-Кастель, що означає «велика фортеця»[8]. П. Кеппен висловлює припущення про те, що в середньовіччі гора могла мати назву Айя, від грецького «айос» — святий.[9] Потім грецька назва Айя трансформувалась у кримську Аю-Даг[10]. На середньовічних італійських картах-портоланах Аюдаг позначений як Камілле («верблюд»)[8][11].

Найпроблематичнішим є питання щодо назви гори в античну епоху. Аюдаг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, містився храм таврської богині Діви[12]. Деякі дослідники, наприклад Іван Бларамберг, вважають, що в античних периплах Аюдаг позначений як мис Кріу-Метопон (Метопону), що означає «баранячий лоб»[8][13]. Проте обидва твердження є спірними.

Геологія ред.

Аюдаг — класичний лаколіт[3][5]. Виникла вона близько 150 млн років тому в середнеюрську епоху в результаті проникнення магми в розломи земної кори. Головною гірською породою Аюдагу є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал з якого зроблено трибуни на Красній площі в Москві[5]. Аюдаг — природний мінералогічний музей Південного узбережжя Криму, тут виявлено 18 нових мінералів[5][14]. Наприклад, везувіан, невідомий в інших місцях Кримських гір[5].

Флора і фауна ред.

 
Суничне дерево дрібноплідне на горі Аюдаг

Вершина і схили Аюдагу вкриті шибляком із вкрапленнями сосни кримської. Шибляковий деревостан складається із дуба скельного і пухнастого, граба східного, ясена високого, горобини звичайної і береки, клена польового, кизилу звичайного, держидерева звичайного, шипшини звичайної тощо. Зустрічаються також реліктові рослини: суничник дрібноплодий, ялівець високий і колючий, фісташка туполиста, рускус колючий та інші. Всього флора Аюдагу налічує 577 видів рослин, із них 44 занесені до Червоної книги[15][5].

На Аюдазі мешкають лисиця, борсук, куниця кам'яна, їжак білочеревий, заєць сірий, вивірка телеутка, дрібні гризуни, кажани та інші види ссавців. На скелях Аюдагу гніздяться мартини, рідше — баклани, у лісі — горлиці, сови, дятли, синиці, горобці, сойки, дрозди та інші види птахів. Із плазунів тут зустрічаються вужі, полози, ящірки, у тому числі і безногі — жовтопузи. 16 видів тварин Аюдагу занесені до Червоної книги[16]. Із 1974 р. Аюдаг — заказник державного значення[17].

Історія ред.

Відомості про ранню історію Аюдагу уривчасті і суперечливі. Археологи знайшли на Аюдагу кремінні знаряддя праці епохи мезо—неоліту[18][5]. В епоху пізньої бронзи — раннього заліза з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аюдазі існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським[19]. У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапляють до зони впливу Боспорської держави[20].

Набагато краще вивчений і представлений археологічними пам'ятками середньовічний період. У VIII ст. на Аюдазі виникає великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його фундатором вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського покояться на території монастиря[21], але світу поки не явлені. Біля східного підніжжя Аюдагу містився головний храм обителі — базиліка святих Апостолів Петра і Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» в селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аюдазі в середньовіччі виникає кілька невеликих поселень[22].

  •  
    Схема туристичних маршрутів
  •  
    Рештки церкви святих Костянтина й Олени на галявині Ай-Констант

Монастир і поселення проіснували до кінця XV — початку XVI ст. Після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аюдаг, внаслідок зневоднення гори після землетрусу 1423 року[23].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Aju-Dah;3866667.html
  2. ↑ а б Аюдаг // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0.
  3. ↑ а б Аюдаг // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. ↑ Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба геодезії, картографії та кадастру ; голов. ред. Л. Г. Руденко ; голова ред. кол. Б. Є. Патон. — К. : ДНВП «Картографія», 2007. — 435 с. — 5 тис. прим. — ISBN 978-966-475-067-4.
  5. ↑ а б в г д е ж и Аюдаг // Енциклопедичний словник-довідник з туризму / авт.-уклад.: В. А. Смолій, В. К. Федорченко, В. І. Цибух ; передм. В. М. Литвина. — К. : Видавничий дім «Слово», 2006. — 372 с. — ISBN 966-8407-55-5.
  6. ↑ Ена В. Г., 1989, с. 76.
  7. ↑ Ландшафтні заказники загальнодержавного значення // Портал «Природа України». Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
  8. ↑ а б в г Янко М. П., 1998.
  9. ↑ Кеппен П. И. Крымский сборник, СПБ,1837, с. 167
  10. ↑ Домбровский О. И., 1975, с. 60.
  11. ↑ Ена В. Г., 1989, с. 59.
  12. ↑ Ена В. Г., 1989, с. 25-26.
  13. ↑ Ена В. Г., 1989, с. 36.
  14. ↑ Ена В. Г., 1989, с. 77.
  15. ↑ Ена В. Г., 1989.
  16. ↑ Ена В. Г., 1989, с. 78.
  17. ↑ Перечень территорий и объектов природно-заповедного фонда Автономной Республики Крым общегосударственного и местного значения по состоянию на 1 января 2001 г. (без г. Севастополя). Архів оригіналу за 19 квітня 2013. Процитовано 27 січня 2010.
  18. ↑ Лысенко А. В., 2002, с. 63-85.
  19. ↑ Домбровский О. И., 1975, с. 110.
  20. ↑ Лысенко А. В., 2002, с. 66-68.
  21. ↑ Никитский А. Житие преподобного отца нашего Иоанна, епископа Готфии // ЗООИД, 1883, № 13
  22. ↑ Лысенко А. В., 2002, с. 73-85.
  23. ↑ Домбровский О. И., 1975, с. 128.

Література ред.

  • Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба геодезії, картографії та кадастру ; голов. ред. Л. Г. Руденко ; голова ред. кол. Б. Є. Патон. — К. : ДНВП «Картографія», 2007. — 435 с. — 5 тис. прим. — ISBN 978-966-475-067-4.
  • Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. Львів. нац. ун-т імені І. Франка.  — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007.  224 с.
  • Байцар Андрій. Географія Криму.: навч. посібник. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017.  301 c
  • Янко М. П. Аюдаг // Топонімічний словник України : Словник-довідник. — К. : Знання, 1998. — 432 с. — ISBN 5-7707-9443-7.
  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
  • Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев, 2002.
  • (рос.) Домбровский О., Столбунов А., Баранов И. Аю-Даг — «Святая» гора. — Симферополь, 1975.
  • (рос.) Ена В. Г. Заповедные ландшафты Крыма. — Симферополь, 1989.
  • Кеппен П. И. О древностях Южнаго берега Крыма и гор Таврических, Спб, 1837.
  • Лебединский В. И., Партенитская долина от моря до гор, Симферополь, 1999.
  • Лебединский В. И., С геологическим молотком по Крыму, Москва, 1982.
  • (рос.) Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Античные и средневековые памятники горы Аю-Даг // Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней. — Киев : Стилос, 2002.
  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аюдаг
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аюдаг&oldid=41603994